Наскрізний зріз української історії від найдавніших часів до сьогодення

Із звернення Президента України Л.Д.Кучми до Верховної Ради при представленні доповіді «Шляхом радикальних економічних реформ» (1994 p., жовтня 11)

Який курс соціально-економічної політики послідовно і наполегливо буде здійснюватися президентом України?

Основою цього курсу є визнання об’єктивної необхідності суттєвого прискорення ринкової трансформації економіки. Виснажливий період переходу від адміністративно-командної до заснованої на ринкових засадах соціально зорієнтованої економіки не може розтягуватися в часі до безкінечності. До речі, розбудову ринкової економіки, як основну мету економічної політики держави, проголосила і Верховна Рада. І саме це повністю відповідає стратегії Президента.

Якими є пріоритети економічного курсу, що проголошується Президентом, і якому будуть неухильно слідувати всі ланки виконавчої влади як в центрі, так і на місцях? Назву шість визначальних позицій цього курсу, зміст яких обґрунтовується у наданій парламенту письмовій доповіді.

Перший блок проблем зводиться до забезпечення стабілізації фінансово-грошової системи. Це основа утворення реальних стимулів виробництва, виведення економіки з кризи і її подальшої якісної перебудови.

Необхідно за будь-яких умов подолати найбільш деструктивну в економіці кризу фінансів. У цьому зв’язку нам потрібно разом з Верховною Радою бути єдиними в тому, що в межах діючої моделі фінансів забезпечити фінансову стабілізацію в країні неможливо. Досвід останніх трьох років переконує: будь-які косметичні зміни в цій сфері не змінять ситуацію на краще. Вихід з фінансової кризи можливий лише на основі глибокого структурного реформування всієї фінансової системи країни.

Основні принципи та механізми цієї реформи мають бути визначені Законом «Про бюджетну систему України». Проект такого Закону найближчим часом буде внесено на розгляд Верховної Ради. Серед широкого комплексу проблем реформи фінансової системи визначальною має стати докорінна перебудова податкової системи у напрямку її глибокої лібералізації, зменшення податкового пресу й утворення на цій основі ефективних економічних механізмів стимулювання виробництва та підприємництва.

Важливим заходом такої перебудови має стати і реалізація принципу стабільності та рівності оподаткування будь-яких суб’єктів господарювання.

Фінансово-грошова стабілізація безпосередньо пов’язана з радикальним поглибленням банківської реформи. Необхідно зміцнити банківську систему країни. В Україні нерозвинута мережа банків. Наші банки неконкурентоспроможні порівняно з російськими і тим більше з банками країн Заходу.

Потрібна ефективна державна політика в цьому питанні, адже йдеться про основу вирішення практично всього комплексу існуючих економічних проблем, забезпечення економічного суверенітету держави. При цьому мова йде не про повернення до монополізації та одержавлення банківської системи, а навпаки, про утвердження реальної дворівневої банківської структури із сильним автономним, наголошую — саме автономним, Національним банком і розгалуженою авторитетною, стабільною, конкурентоздатною системою комерційних банків. Основні шляхи вирішення цього питання визначені у письмовій доповіді. Сподіваюся і в цьому на відповідну підтримку парламенту.

Нагальним питанням фінансово-грошової стабілізації є подолання платіжної кризи. В письмовій доповіді також подано комплексну систему заходів, які ми вже почали і будемо надалі послідовно здійснювати.

Другий блок проблем — проведення радикальних інституціональних змін.

Хочу зосередити увагу лише на окремих його аспектах.

Головне тут — докорінне реформування відносин власності. Політика Президента в цьому питанні спрямовуватиметься на всебічне утвердження, поряд з державною, сучасних, цивілізованих, економічно ефективних форм приватної власності. Це основа основ радикального оновлення нашої економіки, її прилучення до сучасних надбань світової цивілізації, розкріпачення особи, демократизації суспільства. В той же час я добре розумію, наскільки складним і неоднозначним є шлях утвердження дійсно цивілізованих форм приватної власності. І тут я розраховую на глибоке розуміння і співпрацю з парламентом.

Якими є мої принципові позиції в цьому питанні?

Це, по-перше, перехід від збанкрутілого деструктивного курсу повзучого роздержавлення, який привів нашу економіку до існуючої некерованості та суцільної тінізації, до здійснення швидкої, керованої державою, широкомасштабної приватизації. Потрібно зрозуміти, що ті, хто намагається стримати цей процес, хоче він того чи ні, працює не на державу, не на благо народу, а на тіньовий капітал.

По-друге, ефективне використання методу корпоратизації, який утверджує приватну власність і в той же час зберігає колективні форми господарювання. В даному разі здійснюється перехід від колективного об’єднання, де власність належить усім, і що історично не виправдало себе, до об’єднання, де власність належить кожному. Ми повинні визнати, що основою нашої політики у цьому питанні має бути формування середнього класу як основи економічної та політичної стабільності суспільства.

По-третє, нам слід зрозуміти, що основним інструментом ефективного перетворення відносин власності має стати утвердження в Україні сучасного фондового ринку. Фондовий ринок, як і банківська система, — дві взаємопов’язані структури, які повинні стати локомотивом не лише економічних перетворень, а й відповідної перебудови відносин власності.

Особливо значимою для нас є проблема радикальних змін у системі управління економікою. Маємо визнати, і я хотів би тут отримати відповідну підтримку парламенту, що наявна галузева структура управління економікою себе практично вичерпала. Вона перетворилася чи не в головне гальмо радикального реформування економіки. Я добре розумію складнощі відповідної перебудови управління економічними процесами. Я стояв і стою за міцну систему державного управління. Але реалізація цього завдання на основі галузевого принципу практично неможлива. Потрібні принципово інші рішення. Вони пропонуються також у письмовій доповіді. В тому числі передбачається, що галузеві міністерства будуть виконувати координаційні функції, стануть центрами науково-технічної, прогностичної та кадрової політики. Йдеться про дві принципові речі: перебудову організаційної структури виробництва, утвердження фінансово-промислових груп, холдингів, інших аналогічних структур та про децентралізацію управлінських функцій, передачу значного обсягу повноважень і, звичайно, відповідальності регіонам. Закликаю депутатів Верховної Ради до спільного пошуку оптимальних рішень і в цьому питанні.

Третій блок проблем стосується структурної політики. Україна до цього часу не має економічно обгрунтованих засад структурної політики. Це найслабше місце в нашій економічній системі. В усіх попередніх програмах визначалось близько десятка пріоритетних галузей. Нереальність такого підходу є очевидною.

Пропонований курс економічної політики базується на визначенні пріоритетності наукомістких та високотехнологічних галузей нашої економіки, які ще до кінця не зруйновано і які в змозі зберегти Україну як державу, що здатна увійти в світовий економічний простір з високотехнологічним потенціалом. Ми маємо розробити та здійснити відповідну державну програму, зосередивши на її реалізації всі наші економічні ресурси. Якщо не зробимо цього, то будемо продовжувати сповзання на узбіччя сучасного світового індустріального процесу. Використовуючи економічні важелі, маємо забезпечити випереджаючий розвиток галузей із швидким оборотом капіталу — виробництво товарів широкого вжитку, найбільш приоритетних галузей агропромислового комплексу, сфери побуту та торгівлі.

Четверта проблема — проблема розвитку аграрного сектора та аграрної політики Президента.

Всі ми маємо чітко усвідомити наступне: будь-яке стримування входження сільського господарства в систему реальних ринкових відносин, тупцювання на місці в проведенні аграрних реформ є одним з основних факторів, що перешкоджають подоланню кризових процесів в усій економіїц. Одночасно створюється безвихідна ситуація і в самому сільському господарстві.

Серед великого комплексу проблем аграрних перетворень, що представлені у письмовій доповіді, хотів би привернути увагу лише до однієї, ключової — здійснення в Україні радикальної земельної реформи. Моя політика полягатиме в тому, щоб підтримувати на селі всі існуючі форми власності — державну, колективну, приватну і відповідні їм форми господарювання. В той же час хочу з усією відвертістю сказати, щоб була повна ясність: перш за все мої дії будуть спрямовані на енергійне утвердження на селі достатньо широкого простору для приватної власності на землю. Ми повинні робити висновки з власної історії: Україна ніколи не зможе реалізувати свої надзвичайно високі потенційні можливості та конкурентні переваги в розвитку аграрного сектора, якщо вона піде шляхом не радикальної перебудови, а лише косметичного ремонту утверджених свого часу силою, ціїюю велетенських національних втрат, ідеологізованих за своєю суттю земельних відносин.

Я добре розумію всі складнощі вирішення цієї проблеми. Тут мають, по-перше, враховуватися регіональні особливості. По-друге, використовуватися перехідні форми, зокрема такі, як паювання землі в колгоспах. По-третє, буде застосовуватися найжорсткіша система державних регуляторів. Земля має належати тим, хто її обробляє. Хоча ми не можемо допустити штучного подрібнення земельних угідь. Водночас я ставлю питання і про те, що виробникові сільськогосподарської продукції в повному обсязі мають належати і результати його праці.

Ми всі часто говоримо про те, що земля є нашим основним національним багатством. І це відповідає дійсності. Тоді й прискорене, і в той же час виважене, державне регульоване запровадження в сферу аграрного виробництва приватної власності на землю — це шлях не до розбазарювання, як намагаються довести окремі політичні сили, а навпаки — до реального утвердження землі як національного багатства держави. Це основний захід, який відповідає безпосереднім інтересам кожного селянина, засіб вирішення в країні проблеми продовольства, реального відродження села. Таким є розумним цієї проблеми Президентом України, яке визначатиме його практичні дії.

Наступна, п’ята проблема стосується основних засад зовнішньоекономічної політики. Наша мета — поступове утвердження відкритої економіки і входження України у світовий економічний простір. Механізми її досягнення докладно розглядаються у доповіді. Зупинюся лише на проблемі енергоносіїв і пов’язаного з нею платіжного дефіциту, який невпинно зростає.

Вимушений з усією відповідальністю заявити, і хотів би, щоб це було глибоко усвідомлено не лише депутатами, а й громадськістю, що в нас відсутні можливості вирішити цю проблему власними силами.

Є два виходи з цієї ситуації: або розплачуватися за борги основними фондами та національним багатством, або вдатися до іноземних кредитів. Другий шлях є меншою мірою економічно деструктивним. Він не загрожує безпосередньо нашій економічній суверенності. Тому Президент виступив ініціатором інтенсивних переговорів з міжнародними фінансовими організаціями з приводу одержання відповідних кредитів перш за все на зазначені цілі. На сьогодні тільки одна країна з республік колишнього Союзу не отримала кредиту під системні перетворення від МВФ. Це — Україна. Маємо надію на позитивне вирішення цієї проблеми. Обговорен™ сьогодні у Верховній Раді інформації про участь делегації України в роботі сесії Міжнародного валютного фонду дає підстави вважати, що більшість народних депутатів ставиться з розумінням до цієї позиції. Я хочу, шоб усі ми зрозуміли, що до кінця року нам необхідно сплатити тільки Росії та Туркменистану понад один мільярд доларів за газ. Таких коштів у нас немає. Тому можете собі уявити наслідки зриву переговорного процесу з міжнародними організаціями.

Принагідно хочу звернутися до Верховної Ради і з такого питання. Нам конче необхідно утворити стабільну і сприятливу правову основу залучення іноземних інвестицій, якнайшвидше прийняти пакет відповідних законів. Але важко сподіватися на зарубіжне інвестування, якщо український капітал у твердій валюті не повертається в Україну, кредитує інші держави. Мільярди доларів знаходяться на руках у населення. Це значно більше, ніж обіцяна нам допомога. Однак цей капітал не працює на українську економіку, оскільки державі не довіряють ні наші господарники, ні наші ж громадяни. Потрібна глибоко продумана, зважена політика і парламенту, і виконавчої влади для вирішення цієї проблеми. Одними адміністративними заходами, до чого вдавалися попередні керівники, тут не обійтися.

Шоста і найважливіша проблема — проблема соціальної політики.

Як Президент держави я мушу з усією відповідальністю перед народом заявити: нині ми не маємо реальних ресурсів підвищення життєвого рівня наших людей. Як вже зазначалося, продовжується спад виробництва. Різко скоротилися обсяги сільськогосподарської продукції. Ми маємо порожню казну, непосильні державні борги, велетенський інфляційний потенціал, що загрожує провалом у нову, більш глибоку прірву гіперінфляції. Це не перебільшення. Це те, що ми маємо сьогодні, що дістали у сумний спадок.

Про існуючий економічний стан я добре знав і до виборів. І йшов на них лише з одним наміром — у разі обрання мене Президентом — не скаржитися, а діяти, і діяти на благо народу. Хотів би, щоб сумні реалії сьогодення були глибоко осмислені всім суспільством. Президент все робитиме для того, щоб в Україні не було голоду, щоб в кожній оселі було тепло, щоб зберегти спокій та політичну стабільність. Однак радикально змінити ситуацію в сфері життєвого рівня народу вже сьогодні я не зможу. Стверджуючи це, хочу бути чесним перед моїм народом, хочу, щоб люди мене зрозуміли.



Підтримати сайт і наші Збройні Сили можна за посиланням на Buy Me a Coffee.