Наскрізний зріз української історії від найдавніших часів до сьогодення

Постанова ЦК КП(б)У «Про стан і заходи поліпшення музичного мистецтва в Україні згідно з рішенням ЦК ВКП(б) “Про оперу «Велика дружба» В.Мураделі”» (1948 p., травня 23)

[...] Стан музичної творчості на Україні цілком і повністю підтверджує наявність і боротьбу двох напрямів у музиці, про які говорив тов. А.О.Жданов у своєму виступі на нараді працівників музичного мистецтва, скликаній при ЦК ВКП(б). «Один напрям являє здорове, прогресивне начало в радянській музиці, що грунтується на визнанні величезної ролі класичної спадщини і, зокрема, традицій російської музичної школи, на поєднанні високої ідейності і змістовності музики, її правдивості і реалістичності, глибоко органічного зв’язку з народом, його музичною, пісенною творчістю, в поєднанні з високою професіональною майстерністю. Другий напрям виявляє чужий радянському мистецтву формалізм, відмову під прапором мнимого новаторства від класичної спадщини, відмову від народної музики, від служіння народові заради обслужування сугубо індивідуалістичних переживань невеликої групи вибраних “естетів”» ( А.О.Жданов).

Представники формалістичного напряму на Україні порвали з кращими традиціями класичної музичної спадщини і, в першу чергу, російської класичної музики, що має світове значення.

Ігноруючи глибокий ідейний зміст, пісенність і ясну форму російської класичної музики та української класичної музики, що розвивалася під її благотворним впливом, представники формалістичного напряму спустошували музичне мистецтво, витравлювали з нього творчу думку і живе людське почуття, спотворювали красу і витонченість в музиці, звели свою майстерність до вишуканого, нікому не потрібного трюкацтва, що привело їх у тупик.

Замість того щоб пройнятися свідомістю високих запитів, що пред’являються народом до музичної творчості, і глибоко відбивати в музиці благородство моральних якостей радянської людини, героїзму і мужності нашого народу, багато українських композиторів пішли хибним шляхом псевдоноваторсіва. Замість того, щоб учитися на класичних творах російських і українських композиторів, зміцнювати і розвивати зв’язки з культурою братнього російського народу і правильно використовувати невичерпні джерела української народної творчості, частина українських композиторів скочується на позиції епігонів занепадницької буржуазної музики Європи і Америки. Ці композитори відриваються від народу, захоплюються голим техніцизмом, допускають вульгарний натуралізм і штовхають українське музичне мистецтво не вперед, а назад.

Антинародний формалістичний напрям в українському музичному мистецтві виявився насамперед у творах композитора Блятошинського і його наслідувачів (Г.Таранов, І.Белза, М.Тіц, М.Гозенпуд та ін.). В ряді творів БЛятошинського, Г.Таранова та ін. має місце зневажання основних принципів класичної музики, пропаганда дисонансу і дисгармонії, ігнорування мелодії, як основи музичного мистецтва. Особливо чужа художнім смакам радянських людей Друга симфонія БЛятошинського. Цей твір дисгармонічний, захаращений нічим не виправданими громоподібними вибухами оркестру, що гнітюче діють на слухача, а щодо мелодії — симфонія бідна і безбарвна. В спотвореній формі написані твори Г.Таранова, що наочно показують, як формалістичний напрям веде до ліквідації музики. [...]

Частина композиторів, в тому числі й молоді, неохайно, поверхово ставляться до своєї творчості, що приводить їх до створення скороспілих, недоброякісних творів. Сугубий індивідуалізм, некритичне ставлення до своїх творів, відсутність інтересу до творчості інших, до запитів широкої радянської аудиторії, небажання глибоко вивчати класичну спадщину і народну творчість — усе це результат зазнайства, недопустимого в середовищі радянських композиторів.

Ці хиби тим більш нестерпні, що за роки Радянської влади високо піднялась культура нашого народу, розвинулися, збагатились його художні смаки.

Багатство музичної творчості українського народу, його пісенне мистецтво відкриває перед композиторами України найширші можливості для творчості. Проте серед українських композиторів є значна група музикантів, які неглибоко, пасивно — по-утриманському ставляться до народної музичної і пісенної творчості. У своїх творах вони не розкривають ідейнохудожнього змісту і музичних особливостей народної пісні, творчо не осмислюють її і не збагачують героїчною сучасністю. Музика цих композиторів млява, пасивно-споглядальна, емоційно-безбарвна, по-міщанськи сентиментальна.

Небезпека і глибока шкода формалістичного напряму в музиці на Україні посилюється тим, що окремі українські композитори ще не позбавились повністю впливу буржуазної, націоналістичної ідеології, яка є одним з найбільш живучих пережитків капіталізму в свідомості людей, для якої завжди були характерні плазування і низькопоклонство перед буржуазним Заходом.

Це особливо характерно для творчості композитора М.Вериківського, більшість творів якого присвячена історичній тематиці, як «Маруся Богуславка», «Пан Каньовський», «Чернець», «Сагайдачний» та ін.

Історія українського народу, як і інших народів СРСР, багата на героїчні епізоди соціальної боротьби, які цінить і зберігає в своїй пам’яті український народ. Робота композиторів над історичними темами повинна бути цілеспрямованою і сприяти боротьбі за дальше піднесення нашої багатонаціональної радянської Батьківщини, становленню нового, передового, відмітанню віджилого, старого.

Великі хиби і перекручення мають місце в творчості композиторів м. Львова (М.Колесса, Р.Сімович та ін.), які особливо гостро протягом багатьох років відчули на собі вплив західноєвропейської та американської музики, що виродилася.

Український народ і його кращі представники в галузі музичної творчості створили свою оригінальну українську пісню, оперу та інші види музичного мистецтва, які органічно ввійшли в загальну скарбницю великої радянської і світової музичної культури, заслужено користуються великою популярністю і любов’ю серед народів усього Радянського Союзу.

Композитори формалістичного напряму на Україні, відірвавшись від народу і його творчості, намагались позбавити сучасну українську радянську музику її специфічного українського національного колориту.

Багато сучасних українських композиторів не зуміли ще написати музичних творів, які б розвивали і помножували багатство національних українських музичних форм, відбивали новий соціалістичний зміст життя українського радянського народу, які б, відбиваючи національні особливості і соціалістичну суть Радянської України, доповнювали б, збагачували нашу загальнорадянську соціалістичну культуру, були б популярні і любимі серед народів Радянського Союзу. [...]

Комуністична партія, великі вожді радянського народу Ленін і Сталін завжди виявляли виняткове піклування про розвиток культури і мистецтва визволених від царського гніту народів, створювали всі умови для всебічного пробудження і зростання творчих сил кожного радянського народу, тому що кожний народ має свої якісні особливості, свою специфіку, що належить тільки йому і є тим вкладом, який вносить кожна нація в загальну скарбницю світової культури, доповнює її, збагачує її.

Завдання працівників мистецтв полягає в тому, щоб навчитись писати такі твори мистецтва, в яких була б відображена різноманітність національних особливостей народу, єдність національної форми і соціалістичного змісту, в яких би відбивалася вся глибина і різнобічність тих революційних, соціалістичних перетворень, які здійснені українським і іншими народами нашої країни за роки Радянської влади. Ці твори повинні виховувати нашу молодь в дусі глибокої поваги до національної формою і соціалістичної змістом культури народів СРСР, в дусі животворного радянського патріотизму. [...]

ЦК КЛ(б)У вважає, що серйозні помилки і перекручення в музичній творчості на Україні були результатом того, що Комітет у справах мистецтв УРСР і колишнє правління Спілки радянських композиторів України проводили неправильну лінію в розвитку музичного мистецтва на Україні. [...]

Порочна опера Мураделі «Велика дружба» була поставлена в більшості оперних театрів України. Сліпе схиляння перед удаваними авторитетами приводило до того, що композитори-формалісти рекламувалися як поборники нібито нового прогресивного начала, а композитори, які прагнуть розвивати класичну спадщину, залишалися в тіні і затиралися.

У колишньому правлінні Спілки радянських композиторів України, яке стало вогнищем формалістичного напряму в музиці, створилася затхла атмосфера, культивувалися самовихваляння і нетерпимість до найменших проявів критики. Монопольне становище композиторів-формалістів у колишньому правлінні Спілки радянських композиторів України приводило до того, що написані ними твори видавалися в першу чергу, а твори композиторів, які стоять на позиціях народної реалістичної музики, не видавалися і, як правило, заморожувались.

Бездіяльність і безвідповідальність багатьох членів старого складу правління Спілки радянських композиторів України привели до повного відриву правління Спілки від музичної громадськості.

Творчих дискусій, як засобу громадської кваліфікованої перевірки нових творів українських композиторів і як форми систематичної виховної роботи, в Спілці композиторів України зовсім не було.

Недостатню роль у підвищенні вимогливості працівників музичного мистецтва до своїх творів відігравала і преса на Україні. Вона не була рупором передової радянської громадськості в оцінці музичних творів, що появлялися, і фактично йшла на поводі у так званих музичних авторитетів, значна частина яких сама належала до формалістичного напряму в музиці.

Розширений пленум Спілки радянських композиторів України, який недавно відбувся, показав, що переважна більшість працівників музичного мистецтва республіки правильно зрозуміла рішення ЦКВКП(б) «Про оперу “Велика дружба” В. Мураделі» і зобов’язалася докласти всіх сил до того, щоб з честю виконати вимоги партії.

Однак ЦК КП(б)У відзначає, що та критика, яка розгорнулася на пленумі, є лише першим кроком на шляху викриття до кінця хиб роботи Спілки композиторів у боротьбі з формалістичним напрямом в українському музичному мистецтві.

Завдання полягає в тому, щоб усі творчі працівники музичного фронту України зрозуміли всю глибину і важливість постанови ЦК ВКП(б) в справі боротьби проти чужої, антинародної буржуазно-занепадницької музики і в створенні справді радянських високоідейних художніх музичних творів, які відбивають героїку соціалістичної праці радянських людей, задовольняють зростаючі культурні запити нашого народу. [...]