Наскрізний зріз української історії від найдавніших часів до сьогодення

РОЗДІЛ IX

ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД

Звернення Комітету незалежної України до світової громадськості у зв’язку з рішенням країн Антанти передати Східну Галичину під владу Польщі (1920 p., січня 15)

Дев’ять місяців — від падолиста 1918 до липня 1919 — український уряд Східної Галичини своєю геройською армією опирався польській навалі, звертаючися рівночасно до Мирової Конференції, щоб вона справедливим рішенням поклала кінець розливови крови.

Одначе Мирова Конференція стала по стороні Польщі. Коли для українців мала вона тільки обіцянки, яких не додержала, то Польща дістала від держав Антанти реальну поміч: апровізацію, амуніцію і армію Галлера, а від Мирової Конференції правну санкцію своїх анексіоністичних змагань.

Ось короткий перегляд подій:

Найвисша Рада Мирової Конференції депешею з 19 марта 1919 завізвала обі сторони заключити завішення оружя і приступити до заключения перемир’я. Українці послухали сього зазиву іпредложили полякам завішення оружя. Однако поляки се предложения відкинули.

Установлена Найвисшою Радою Комісія для українсько-польського перемир’я в Парижі предложила 13 мая 1919 обом сторонам проект перемир’я. Хоч сей проект віддавав третю часть території Східної Галичини з столицею Львовом полякам, українці заявили готовність його принята. Зате поляки його відкинули.

Тепер Мирова Конференція, замість заставити поляків прийняти її власний проект перемир’я, спокійно приглядалася, як польська армія, заосмотрена державами Антанти в усе потрібне, випирала українську армію щораз далі на схід. Коли ж поляки заняли вже майже цілу Східну Галичину, Найвисша Рада рішенням з 25 червня 1919 санкціонувала сю польську окупацію української землі.

За сим пішло рішення Найвисшої Ради з 11 липня 1919, яким Польщі обіцяно віддати управу Східної Галичини на основі окремого договору між Союзниками і Польщею, а українському народови обіцяно, що той договір «забезпечуватиме по змозі автономію території, як також політичні, релігійні й особисті вольности населення, й опиратиметься на праві самоозначення, яке населення Галичини виконає пізніше щодо своєї політичної приналежносте».

Виконуючи се рішення, Найвисша Рада дала Польщі багато більше, ніж обіцяла. Зате супроти українців свою обіцянку зломила.

Статут для Східної Галичини, прийнятий Найвисшою Радою на засіданню 20 падолиста 1919: 1) зменшує територію краю, прилучаючи його західні, чисто українські части до Польщі; 2) викривляє ідею автономії, відцаючи дуже важні законодатні права польському соймови, всю виконуючу власть польському губернаторові і обмежуючи й так обмежену законодатну власть Галицького сойму через надання тому ж губернаторови права «veto», релятивного у всіх справах і абсолютного в таких важних справах, як справа шкільна і аграрна; 3) відбирає населенню Галичини право самоозначення, постановляючи, що після 25 літ польської управи про дальшу долю Краю має рішати не його населення, тільки Ліга Народів.

Одначе Польща і сим не вдоволилася і заявила, що не годиться на таку тільки тимчасову приналежність Східної Галичини до Польщі, а домагається приналежности дефінітивної.

Як се оголосив президент Мирової Конференції п. Клемансо в своїй промові в французькій Палаті Послів 23 грудня 1919, Найвисша Рада, власне дякуючи заходам п. Клемансо, сповнила й се польське домагання і на засіданню 22 грудня 1919 рішила завісити свою ухвалу про тимчасовий характер приналежности Східної Галичини до Польщі. [...]

Таким чином, край величини 56 тис. квадратових кілометрів з населенням понад 5 міліонів, край історично і національно український, в якім українці творять коло 70 % населення, Найвисша Рада проти волі сеї величезної української більшости, волі виявленої жертвою крови, віддала Польщі. [...]

Заявляємо, що ніякий український уряд не має права зрікатися якоїнебудь части українських земель без попередньої свобідно виявленої згоди місцевого українського населення і затвердження Українських установчих зборів, зложених з вільно вибраних представників усіх українських земель. Всяке зречення, яке не відповідає сим умовам, український нарід уважає неправильним і для себе необов’язуючим і справців потягне в свій час до відповідальності. [...]

«КОМІТЕТ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ» протестує перед цілим цивілізованим світом проти насильства, яке заподіяла Мирова Конференція над українським народом, віддаючи Східну Галичину під Польщу і проти тої страшної системи винищення українського народу, яку завело польське правительство в Східній Галичині. Заявляємо, що український нарід з відізванням Східної Галичини від України ніколи не смириться і буде боротися всіма силами за з’єднання всіх українських земель в незалежну Українську Республіку. [...]