Наскрізний зріз української історії від найдавніших часів до сьогодення

Резолюція-протест викладацького складу Української господарської академії в Подєбрадах з приводу підготовки органами ДПУ судового процесу над членами Спілки визволення України (1929 p.,грудня 14)

Вже десять років панує на Україні большевицька окупаційна влада. Вже десять років червоний терор пляномірно винищує національно свідомі елементи українського населення. Тисячі й тисячі селян, робітників та інтелігенції було страчено або гине в большевицьких казематах за вірність свому народу.

Большевицьке Державне Політичне Управління (бувша Чека) — ця модерна форма колишньої іспанської інквізиції — затопило у потоках крови безчислених жертв стихійний, масовий протест українського населення проти московсько-комуністичної окупації рідного краю.

Видно, однак, що всього цього було замало для певносте т. зв. Радянського Уряду України, експозитури Москви у Харкові, і що не помогла йому і «українізація» України, цей замаскований спосіб керування Україною неукраїнськими руками. Тому цей Уряд інсценує тепер у Києві жахливий монстр-процес проти української інтелігенції, що загрожує смертю найкращим українським культурним діячам, які мали мужність залишитися на батьківщині під час червоної окупації і чесно продовжували свою працю для добра власного народу. їхня культурна, аполітична діяльність віддавна вже була сіллю в оці харківської Чека, яка лише тепер найшла потрібним виступити проти них з таким процесом, закидаючи їм протидержавну роботу у «Союзі Визволення України» з метою нібито повалення большевицького ладу на Україні і заведення там європейського політичного режиму.

Цей проектований політичний процес у Києві мав бути нічим иншим, як погромом української інтелігенції взагалі. Офіційно він ведеться проти т. зв. «єфремовщини», себто проти найчільніших представників української інтелігенції з академіком і довголітнім віце-президентом Української Академії Наук у Києві С.Єфремовим на чолі. С.Єфремов — це видатний історик української літератури, громадський діяч та публіцист, що як в часи царської реакції, так і нині, за червоного терору, безкомпромісово боронив українську справу. Дальшими головними оскарженими у цьому процесі є: п. Володимир Чехівський, чільний провідник автокефальної української церкви, професор історії Йосип Гермайзе, видатний педагог Дурдуківський та инші. У зв’язку з цією справою заарештовано сотки людей з рядів української інтелігенції, особливо з рядів народнього учительства.

Мета цього процесу ясна: з одного боку, пляновий погром української інтелігенції, цього мозку кожної нації, з другого — відвернення уваги українських народніх мас від започаткованого Москвою нового наступу проти економічної автономії радянської України в напрямку повної ліквідації її державности.

Процесуально ця судова розправа ведеться Радянським Урядом з порушенням найелементарніших умов нормальної юстиції. Чека наперед мобілізує громадську опінію України проти оскаржених, виявом чого є інсценовані віча і заяви з домаганням якнайсуворішого покарання арештованих. Слідство ще не переведене і не закінчене, а проте большевицькі уряди та навіть прокуратура дозволяють собі наперед передрішати вирок, що має бути «висловом клясової непримиримости революційного трибуналу». Отже свідоме і програмове підготовлення т. зв. Юстицморду. Жертвою цієї провокації мають стати люде, «злочином» яких було хіба те, що вони і під большевицькою окупацією не зраджували свого народу та не втратили своєї людської гідности.

Історія знає мало прикладів таких жахливих замахів на людське сумління, як цей антиукраїнський процес у Києві. Було би непростимим злочином мовчати і не протестувати проти цього большевицького нападу на найсвятіші і незаймані людські права. Одначе населення України є позбавлене змоги вільно і правдиво висловити свою думку, як про це красномовно свідчить успіх Чекою переведеного «стадного плебісциту», бо під загрозою урядового терору воно або мусить мовчати або з примусу маніфестувати прилюдно свої симпатії до катів власного народу. [...]