Наскрізний зріз української історії від найдавніших часів до сьогодення

Із «Записок» І.І.Горбачевського про Союз з’єднаних слов’ян (1825 р.)

У кінці 1824 р. таємне товариство під назвою Слов’янського союзу, або З’єднаних слов’ян, складалося з малої кількості членів, розпорошених по різних місцях південної Росії. Зусилля слов’ян вкоренити свої погляди і поширити це товариство залишались без бажаного успіху. Багато хто з них переконувався навіть, що час ніяк не посуває їх до мети. Але це переконання, не ослаблюючи бажань, ще більше, ніж усе інше, запалювало. 6 грудня 1824 року Борисов 2-й і Горбачевський після тривалої наради визнали, що для єдності в діяннях до найшвидшого досягнення призначеної мети необхідно прискорити хід [розвитку] товариства, дати нове утворення йому, встановити порядок в справах і піддати членів відповідальності за їх діяння. На виконання цієї думки перший з них написав проект остаточного створення товариства. [...]

Товариство мало головною метою звільнення всіх слов’янських племен від самодержавства; знищення існуючої між деякими з них національної ненависті і возз’єднання всіх населених ними земель у федеративний союз.

Передбачалося з точністю визначити кордони кожної держави, запровадити в усіх народів форму демократичного представницького управління, утворити конгрес для управління справами Союзу і для зміни, в разі потреби, загальних основних законів, надаючи кожній державі [права] зайнятися внутрішньою будовою і бути незалежною в складанні окремих своїх узаконень.

Беручи до уваги основи добробуту окремої людини, ми переконуємось, що вони бувають фізичні, моральні і розумові; тому цивільне суспільство, як ціле, складене з одиниць, необхідно будується на тих же началах і для досягнення можливого добробуту потребує промисловості, яка запобігає убозтву і бідності, моральності, яка виправляє погані схильності, пом’якшує пристрасті і прищеплює людинолюбство, і, нарешті, освіти, найвірнішого сподвижника в боротьбі проти зла, нерозлучного з існуванням, яке робить розумнішим і досконалішим в усіх починаннях. Розгортати і поширювати ці три основні начала суспільного добробуту ставилось у перший і незмінний обов’язок слов’янина. Він повинен був по можливості викорінювати забобони і порочні схильності, і згладжувати різницю між станами, і викорінювати нетерпимість вірувань, власним прикладом спонукати до помірності і трудолюбства, прагнути до розумового і морального вдосконалення і заохочувати до цієї справи інших, всіма засобами допомагати бідним, але не бути марнотратним; не робити людей багатими, але поучати їх, яким чином за допомогою праці і ощадливості можна придбати багатства і яким чином, без шкоди для себе та інших, треба користуватися ними.