Наскрізний зріз української історії від найдавніших часів до сьогодення

Грамота польського короля Сигізмувда І щодо розв’язання майнової суперечки між перемишльським владикою Антонієм та бурмистром і райцями міста (1509 p., серпня 25)

[...] ми, Сиґізмунд, з Божої ласки король Польщі, великий князь литовський, земель Краківської, Сандомирської, Сєрадзької, Ланцутської, Куявської, Руської, Прусської, Хелмінської, Ельблонзької і Померанської, володар і спадкоємець, повідомляємо, що виникла у нашій присутності суперечка між превелебним владикою Антонієм, з одного боку, та обачними перемишльськими бурмистром і райцями — з другого, вірними і відданими обраними, з приводу полів Підверб’я, Могильсько, Кривичі, В’язовиці, Хрущ і Перекопане та лугів, [що належать] до владичих володінь, згідно з дарчими привілеями Лева та інших князів, королів Польщі — наших предків, разом із селом Мостище, [що належить] до монастиря, чи монастир того самого села, як віддавна сам владика домагався, щоб цей [монастир] був власністю ченців. І про це той владика у нашій присутності показував згаданим бурмистрові та райцям, що були присутні та протилежне говорили, що озеро разом з рівниною, по-іншому Болонь, у якій назване озеро знаходиться, належить перемишльській громаді, оригінальний лист наших попередників. І щодо цього [бурмистр та райці] показали у нашій присутності лист з дозволом покійного божественного Владислава, діда нашого, короля Польщі. Так домагались обидві сторони, щоб ми вділили їм належної справедливості. А ми, взявши до уваги справу, в якій зацікавлена одна і друга сторони, і не будучи у змозі належно вникнути у справедливість обох згаданих сторін, призначили преподобних отців і їх милостей панів Матвія, перемишльського єпископа і віце-канцлера нашого Королівства Станіслава Кміта з Вишнича, руського воєводу та Йоана з Ласка, постійного коад’ютора гнєзненського храму і канцлера нашого Королівства, за наших комісарів, щиро обраних для розгляду і встановлення істини. І ці комісари, прибувши на місця, де на згаданій рівнині знаходяться озера і луги, належно вивчили істину, дали нам донесення всіх своїх обстежень у цій справі. [Виходячи] з цього [донесення], ми, зваживши всі докази, подані самими сторонами у нашій присутності, і [висновки], зроблені нашими комісарами, визнали привілеї попереднього владики. Була тоді така умова, що згадані озера, розташовані на рівнині, [належать] перемишльській громаді з повним правом і всім, що в [цих озерах] плаває або живе. І нехай нащадки з ширшим виразом вдячності [володіють], як це було прописане, що громадяни [вільні] від певної залежності та [не потребують] звільнення. Передусім на основі нашої королівської влади у цій справі таку нашу остаточну думку обом присутнім і готовим до згоди сторонам ухвалили і виголошуємо даним [листом], постановляючи, що згаданий владика та його наступники, перемишльські владики, володіють на даний час у цій своїй дієцезїї ожинниками, що розташовані, [починаючи від] самої громадської рівнини напроти ріки Гай; двома озерами, що називаються одне Могильсько, а друге Перекопане, разом з лугами, які належать до самих цих озер і, зокрема, [до озера] Перекопаного з усім правом володіння і власності, а також з усіма без винятку риболовними угіддями та вигодами теперішніми і майбутніми, що з цих же озер і лугів тепер і в майбутньому будуть надходити; і, врешті, все, що людська натура може вигадати, будуть утримувати, мати та володіти згаданий владика і його наступники — перемишльські владики — як тепер, так і в майбутньому, будуть утримувати, мати і володіти, і цим усім він і вони повинні користуватись на свій власний розсуд завжди і навічно. Згадані наші перемишльські громадяни, теперішні і майбутні, із цих же озер Могильсько та Перекопане не повинні будуть мати постійного ужитку, і тим громадянам та нашій перемишльській громаді присуджуємо через бурмистра і вищевказаних наших перемишльських райців і їх наступників рівнину, згідно з привілеєм нашого названого діда, та два озера, що знаходяться на цій рівнині, — одне, яке називається Підверб’я з боку від названого села, напроти та з ним громадські городи, що при тій долині; інше озеро та річку, що випливає з нього, немовби невіддільне, називається Хрущ, разом з іншими громадськими озерами — як названими, так і тут не зазначеними, на цій рівнині та в ожинниках, які знаходяться між річками В’яр і Гай. Перемишльським громадянам належить [усе це] мирно і спокійно тримати, посідати, користуватися на вічні часи рівниною з озерами, про які раніше визначено і їм присуджено у названий спосіб. А також у все, що присуджено громаді, владика не повинен [втручатися], крім пасовиська і ожинника, якими обидві сторони та їх піддані повинні користуватись спільно, вільно та мирно. Хочемо, щоб цієї нашої висловленої думки дотримувалися обидві сторони і щоб її шанували під заклад у тисячу угорських флоренів, що мають нам сплачувати, вважаючи, що ця [думка] матиме силу на вічні часи, що й підтверджується змістом нинішнього [документа]. [...]