Всесвітня історія: довідник школяра та студента

ЧЕХОСЛОВАЦЬКА КРИЗА 1968 р.

(«ПРАЗЬКА ВЕСНА»)

Чехословацька криза («Празька весна») — період демократичних перетворень у Чехословаччині в 1968 р. У зв’язку з наростаючим спадом в економіці й придушенням інакомислення в компартії Чехословаччини виникла реформістська течія, головним лозунгом якої стала побудова «соціалізму з людським обличчям». У січні 1968 р. був зміщений президент ЧССР і перший секретар ЦК КПЧ А. Новотний. Лідером компартії був вибраний представник ліберального крила компартії А. Дубчек, президентом Чехословаччини став Л. Свобода. У квітні була опублікована програма компартії Чехословаччини, у якій проголошувався курс на демократичне оновлення соціалізму, передбачалися обмежені економічні реформи. Цей період розвитку Чехословаччини увійшов в історію під назвою «празька весна». До участі в управлінні державою стали притягуватися представники інших партій і рухів, була відмінена цензура, признавалося право на існування опозиції. При цьому, на відміну від подій в Угорщині 1956 р., у Чехословаччині зберігалися громадянський мир і згода. Радикальні зміни у Чехословаччині викликали надто негативну реакцію з боку керівництва СРСР. У липні керівники компартій СРСР, Болгарії, Угорщини, НДР і Польщі попередили лідерів Чехословаччини, що реформи, які проводяться ними, чреваті «контрреволюцією». На радянсько-чехословацькій зустрічі, що проходила з 29 липня по 2 серпня в Чієрна-над-Тисою, радянське керівництво зажадало від Дубчека згорнути процес реформ. Та оскільки політичний тиск не дав результатів, 21 серпня на територію Чехословаччини були введені війська 5 країн — членів Варшавського договору.

Керівництво КПЧ було фактично заарештовано і доставлено в Москву. За підписаною там угодою на території Чехословаччини розміщувалися радянські війська. Після повернення до Праги Дубчек протягом деякого часу зберігав свій пост, але поступово він і його прихильники були відсторонені від влади.

Почалося чищення лав КПЧ. Надалі багато реформаторів і представників творчої інтелігенції змушені були емігрувати. Насильно перервана «празька весна» поклала край будь-яким ілюзіям відносно можливого реформування соціалізму як системи. Весь демократичний світ, включаючи його ліві сили, рішуче засудив вторгнення військ країн Варшавського договору в Чехословаччину. 25 серпня в Москві на Красній площі на захист «празької весни» група дисидентів, що складалася з восьми чоловік, провела демонстрацію під лозунгом « за нашу і вашу свободу».

ПОЛЬСЬКА «СОЛІДАРНІСТЬ»

«Солідарність» — профоб’єднання в Польщі, виникло як рух у 1980 р. Легалізоване у квітні 1989 р. Входить у Міжнародну конфедерацію вільних профспілок. Чисельність понад 2 млн членів (1992). Керівний орган — Всепольська комісія (ВК). До 1990 р. лідером «Солідарності» був Л. Валенса. На базі «Солідарності» сформувалися політичні партії — Угода центристських сил і Демократичний союз, а також інші партії та течії.

РЕВОЛЮЦІЯ 1989 р. В РУМУНІЇ

У березні 1989 р. шість опозиціонерів відправили Н. Чаушеску відкритого листа, звинувативши його в порушенні прав людини, насильстві над конституцією та руйнуванні економіки. Президент відповів, що перебудова в горбачовському дусі не потрібна, і продовжував наполягати на своєму плані «систематизації». У грудні 1989 р. в місті Тімішоара на знак протесту проти депортації угорського пастора спалахнуло повстання, яке закінчилося смертю сотень людей, коли Чаушеску наказав армії стріляти в натовп. Наступного дня почалися протести в більшості міст, а через п’ять днів, 22 грудня 1989 р., подружжя Чаушеску змушене було рятуватися втечею на вертольоті зі штаб-квартири РКП. Незабаром вони були схоплені й після швидкого суду страчені (25 грудня). Влада була передана шести авторам відкритого листа березня 1989 р. та іншим екс-комуністам, що об’єдналися у Фронт національного порятунку (ФНП).

У травні 1990 р. ФНП виграв вибори, було створено уряд під керівництвом П. Романа. На президентських виборах переміг І. Ілієску. У червні 1990 р. тисячі шахтарів рушили в похід на Бухарест; б’ючи демонстрантів і перехожих, вони розгромили офіси опозиційних партій та газет. Після цього уряд заборонив продовження протестів і вжив заходів щодо лібералізації економіки. Початок 1998 р. в Румунії ознаменувався внутрішньополітичною кризою. Хід реформ не прискорився, а рівень життя населення не підвищився; за 10 років з часу скасування комуністичного правління країна так і не просунулася шляхом економічного розвитку.