Всесвітня історія: довідник школяра та студента

МІЖНАРОДНІ СТОСУНКИ В 30-ті РОКИ XX ст.

МЮНХЕНСЬКИЙ ДОГОВІР 1938 р.

Мюнхенський договір 1938 р., «мюнхенська змова» — угода про приєднання прикордонних земель Чехословаччини, населених німцями (переважно судетськими німцями), до нацистської Німеччини, підписана 30 вересня 1938 р. на конференції в Мюнхені представниками Великобританії (Н. Чемберлен), Франції (Е. Даладьє), Німеччини (А. Гітлер) та Італії (Б. Муссоліні). Була результатом агресивної політики Гітлера, що проголосив ревізію Версальського мирного договору з метою відновлення німецького рейху з одного боку і підтриманої США англо-французької політики «заспокоєння» — з іншого. Чехословаччина, яка стала незалежною державою після розпаду Австро-Угорщини, за Версальським договором мала 14 млн чоловік населення, з якого бл. 3,3 млн складали компактно проживаючі етнічні, так звані судетські німці.

Судети відносилися до найбільш промислово розвинених районів Чехословаччини. У цьому регіоні діяла профашистська судето-німецька партія, яка вимагала спочатку національної автономії Судетів, а потім безпосереднього включення цієї області в рейх. Гітлер, який із самого початку своєї політичної діяльності вимагав возз’єднання з Німеччиною «трьох з половиною мільйонів німців, відрізаних від своїх співвітчизників групою божевільних політиків у 1919 р.», неодноразово робив спроби здійснити цю вимогу. 30 травня 1938 р. він оголосив наказ про захоплення Чехословаччини не пізніше 1 жовтня 1938 р. (операція «Грюн»), а у вересні на з’їзді НСДАП в промовах Гітлера і Геббельса прозвучали недвозначні попередження про « звільнення німців», що пригноблюються, і ліквідацію чехословацької держави. Західні держави, які продиктували в свій час умови Версальського договору, відповіли мовчанням на новий факт порушення Німеччиною взятих на себе міжнародних зобов’язань. У цій ситуації уряди Великобританії і Франції вважали, що тільки політика «заспокоєння» , тобто задоволення домагань Гітлера, може врятувати Європу від нової війни.

15 вересня в Берхтесгадені відбулася зустріч прем’єр-міністра Великобританії Чемберлена з Гітлером («Берхтесгаденська зустріч»). 18 вересня Англія і Франція пред’явили президенту Чехословаччини Е. Бенешу ультиматум про передачу Німеччині заселених німцями територій, який був прийнятий ним 21 вересня. У Чехословаччині це призвело до зміни уряду, був оголошений загальний страйк, проведені демонстрації протесту. 22 вересня відбулася нова зустріч Чемберлена з Гітлером у Бад-Годесберзі (Годесберзькі переговори), де Гітлер висунув нові вимоги до Чехословаччини. Скориставшись моментом, свої територіальні домагання висловили Польща (р-н Ользе) та Угорщина (Закарпатська Україна). Це дозволило Гітлеру прикрити анексію Судетів «міжнародним» характером вимог до Чехословаччини. У цій ситуації з ініціативи Муссоліні була скликана нарада представників Англії, Франції, Німеччини та Італії в Мюнхені, де 30 вересня 1938 р. було підписано Мюнхенську угоду. За цією угодою Німеччина діставала право на анексію Судетської області, а також тих районів, де німецьке населення перевищувало 50 %. Додатково була прийнята декларація, у якій Великобританією і Францією давалися гарантії новим кордонам Чехословаччини. Уряд Чехословаччини підкорився прийнятій у Мюнхені угоді, і 1 жовтня 1938 р. німецькі війська окупували Судети.

У результаті Чехословаччина втратила бл. 1/5 своєї території, бл. 5 млн населення (з них 1,25 млн чехів і словаків), а також 33 % промислових підприємств. Приєднання Судетів до Німеччини стало вирішальним кроком на шляху до остаточної ліквідації державної самостійності Чехословаччини, яка сталася в березні 1939 р.

ПАКТ МОЛОТОВА—РІББЕНТРОПА

Пакт Молотова—Ріббентропа — укорінена в суспільно-політичній та історичній літературі назва радянсько-німецького договору про ненапад від 23 серпня 1939 р., особливо його секретного додатка, підписаного В. М. Молотовим і І. Ріббентропом від імені своїх урядів і держав. Існування секретного протоколу тривалий час заперечувалося радянською стороною, і тільки в кінці 1980-х років минулого століття цей факт був визнаний і став надбанням світової громадськості. До часу підписання пакту Німеччина анексувала Судети, включила Чехію і Моравію до складу рейху як Протекторат Богемія і Моравія.

Забезпеченню міжнародної безпеки й боротьбі з німецькою агресією повинні були служити московські переговори між СРСР, Англією і Францією, які завершилися прийняттям проекту угоди про взаємодопомогу 2 серпня 1939 р., але проект так і не став реальною угодою, оскільки жодна зі сторін не виявляла зацікавленості, висуваючи явно неприйнятні умови. Рішення припинити переговори з Англією і Францією і укласти з Німеччиною договір про ненапад було прийнято Сталіним і Молотовим. Обидві сторони мали різні цілі, укладаючи цей договір. Гітлер гарячково готував напад на Польщу і вважав, що цей договір виключить для Німеччини загрозу війни на два фронти в Європі, оскільки Сталін, за його розрахунками, зацікавлений у захопленні територій колишньої Російської імперії і буде прагнути отримати таку можливість завдяки договору з Німеччиною. Сталін розглядав договір як шанс здійснити свої агресивні наміри, уникнувши збройного конфлікту, і можливість готуватися до воєнних дій, які неминуче повинні будуть розпочатися. 20 серпня 1939 р. Гітлер, що вже призначив напад на Польщу на 1 вересня, надіслав Сталіну телеграму, у якій наполягав на найшвидшому укладенні договору і просив прийняти не пізніше 23 серпня рейхсміністра закордонних справ для підписання як пакту про ненапад, так і додаткового протоколу. За договором, підписаним 23 серпня 1939, сторони зобов’язалися всі спори й конфлікти між собою «вирішувати виключно мирним шляхом через дружній обмін думками». У другій статті договору говорилося, що «у випадку, якщо одна зі сторін, що домовляються, виявиться об’єктом воєнних дій з боку третьої держави, інша сторона, що домовляється, не буде підтримувати ні в якій формі цю державу». Іншими словами, СРСР не буде допомагати можливим жертвам агресії фашистського рейху. Договір мав «секретний додатковий протокол» про розмежування «сфер впливу» в Східній і Південно-Східній Європі.

Передбачалося, що у разі війни Німеччини з Польщею німецькі війська можуть просунутися до так званої « лінії Керзона», інша частина Польщі, а також Фінляндія, Естонія, Латвія і Бессарабія признавалися «сферою впливу» СРСР. Доля Польщі буде вирішена «шляхом дружньої обопільної згоди». Договір був ратифікований Верховною Радою СРСР через тиждень після його підписання. Наступного дня після ратифікації договору 1 вересня 1939 р. Німеччина напала на Польщу.