Всесвітня історія: довідник школяра та студента

ЗАВЕРШЕННЯ ФОРМУВАННЯ ІНДУСТРІАЛЬНОГО СУСПІЛЬСТВА В ПЕРЕДОВИХ КРАЇНАХ (1870-1914 рр.)

ІМПЕРІАЛІЗМ

Імперіалізм (франц. imperialisme) у широкому значенні — державна політика, направлена на завоювання територій, колоній, встановлення політичного або економічного контролю над іншими державами. Термін набув поширення з 2-ї половини XIX ст., особливо після виходу праці англійського економіста Дж. Гобсона «Імперіалізм» (1902). У марксизмі (праці О. Бауера, Р. Гильфердінга, Р. Люксембург, В. І. Леніна, М. І. Бухаріна) — назва вищої стадії розвитку капіталізму — монополістичного капіталізму.

ТРЕСТ

Трест (англ, trust, букв. — довір’я) — одна з форм економічних об’єднань, у рамках яких учасники втрачають виробничу, комерційну, а нерідко й юридичну самостійність. Реальна влада в тресті зосереджується в руках правління або головної компанії. Найбільший розвиток трести отримали в галузях, що виробляють однорідну продукцію. У сучасний період трести зустрічаються рідко.

СИНДИКАТ

Синдикат (серед.-віч. лат. syndicatus, від пізньолат. syndicus — повірений, представник) — одна з форм об’єднання підприємств, що здійснюють загальну комерційну діяльність (визначення цін, закупівля сировини, збут продукції і т. д.) при збереженні виробничої та юридичної самостійності.

МОНОПОЛІЯ

Монополія, в економіці — ситуація на ринку, яка характеризується наявністю невеликого числа продавців (рідко — єдиного), кожний з яких здатний вплинути на загальний обсяг пропозиції і на ціну товару або послуги. При цьому здійснюється певний контроль над входженням у дану галузь інших фірм як потенційних конкурентів. Бар’єри, що захищають монополію, можуть бути або встановлені державою (у формі патентів, тарифів), або зумовлені перевагою монополіста в технології, що використовується ним, або управлінському ноу-хау, або пов’язані з необхідністю величезних капіталовкладень для ведення господарської діяльності в даній галузі.

ФРАНКО-ПРУССЬКА ВІЙНА

Франко-прусська війна 1870—1871рр. — між Францією, що прагнула зберегти свою гегемонію в Європі й перешкоджала об’єднанню Німеччини, і Пруссією, яка виступала спільно з рядом інших німецьких держав; у ході війни була повалена Друга імперія у Франції і завершилося об’єднання Німеччини під верховенством Пруссії. Французька армія була розгромлена. Прусські війська скуповували значну частину французької території, брали участь у придушенні Паризької комуни 1871 р. Франко-прусська війна завершилася грабіжницьким — відносно Франції — Франкфуртським мирним договором 1871 р.

РЕВОЛЮЦІЯ 1870 р. ТА ПАРИЗЬКА КОМУНА 1871 р.

У 1860-ті рр. престиж Другої імперії неухильно падав. Руйнівні війни й волюнтаристська економічна політика розладнали фінанси Франції. Парламентська опозиція, що об’єднала легітимістів, орлеаністів (Тьєр) і республіканців (Ж. Фавр, Е. Пікар, Л. Гамбетта), від виборів до виборів збільшувала число своїх членів у Законодавчому корпусі. У той же час усі спроби лідерів комуністичного підпілля (Бланкі та інших) підняти народ на повстання не зустріли підтримки в суспільстві. Починаючи війну з Пруссією, влада сподівалася, що перемога підвищить популярність режиму. Однак 4 вересня 1870 р., коли стало відомо, що імператор з армією капітулював під Седаном, у Парижі спалахнуло повстання. Депутати опозиції проголосили республіку і сформували уряд національної оборони (Фавр, Пікар, Гарньє-Пажес, Гамбетта тощо), яке очолив генерал Л. Трошю. 16 вересня німці взяли в облогу Париж. Крім регулярної армії в обороні міста брали участь до 300 тис. солдатів національної гвардії, що включала в себе практично всіх дорослих чоловіків Парижа. Строката за складом, хоробра, але погано дисциплінована, вона була вельми сприйнятлива до антиурядової пропаганди, розгорненої членами революційних товариств, що вийшли з підпілля.

31 жовтня на хвилі обурення, викликаного невдалою вилазкою і звісткою про капітуляцію Меца, бланкісти спробували за допомогою деяких частин національної гвардії захопити владу. Уряд придушив повстання і підтвердив свої повноваження, провівши плебісцит. Поневіряння, викликані облогою, і невдале керування обороною з боку Трошю призвели до зростання невдоволення серед населення, чим знову скористалися бланкісти, що зробили 22 січня 1871 р. ще одну спробу скинути уряд. 23 січня було укладено перемир’я з німцями. 8 лютого пройшли вибори в Національні збори (відкрилися в Бордо 12 лютого), які призначили головою виконавчої влади Тьєра.

26 січня був підписаний прелімінарний мир. 1 березня Національні збори підтвердили повалення Наполеона III. Париж лише номінально визнав владу Тьєра. Національна гвардія зберегла зброю і реально підкорялася тільки обраному нею самою Центральному комітету. 18 березня національні гвардійці, дізнавшись про спробу урядових військ вивезти гармати з Парижа, повстали і стратили двох генералів. Уряд, вірні йому війська і значна частина населення утікли до Версаля. 22 березня національна гвардія розстріляла демонстрацію, що протестувала проти захоплення влади Центральним комітетом. 26 березня відбулися вибори в Паризьку комуну. Більшість місць отримали бланкісти, прудоністи (прихильники соціалістичної теорії П.-Ж. Прудона) і неоякобінці. Через відмінності в їхніх соціально-економічних переконаннях Комуна не проводила ніяких значних заходів у цій сфері й лише врахувала деякі окремі побажання робітників. З питань політики в Комуні йшла гостра боротьба між тими, хто прагнув до диктатури і централізації «більшості» (бланкісти і неоякобінці), й прудоністською «меншиною», яка віддавала перевагу демократичній федерації.

2 квітня на підступах до Парижа почалися бойові дії між версальцями і комунарами. Хоробрість і ентузіазм повстанців не могли компенсувати відсутність дисципліни, слабке військове керівництво й організаційне безсилля революційної влади. 21 травня версальці увійшли в місто. 28 травня, після тижня жорстоких вуличних боїв («кривавий тиждень»), з Комуною було покінчено. Цей спалах громадянської війни примусив найбільш далекоглядну частину правлячих кіл взяти курс на зміцнення демократії, здатної погоджувати інтереси різних прошарків суспільства.

КОНСЕРВАТИВНА ПАРТІЯ ВЕЛИКОБРИТАНІЇ

Консервативна партія Великобританії (офіційна назва — Національний союз консервативних та юніоністських організацій) — одна з двох провідних партій країни. Утворилася в 1867 р. на базі партії торі (при активному сприянні Б. Дізраелі). Після Другої світової війни при владі в 1951—1964, 1970—1974, 1979—1997 рр.

ЛІБЕРАЛЬНА ПАРТІЯ ВЕЛИКОБРИТАНІЇ

Ліберальна партія Великобританії склалася в середині XIX ст. на основі партії вігів. До 1920-х рр. одна з двох (нарівні з консервативною) провідних партій країни, потім поступилася місцем лейбористській партії. У 1988 р. об’єдналася з соціал-демократами в Партію соціал-ліберальних демократів.

ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО

Громадянське суспільство — термін, що вживається в різних значеннях; введений Арістотелем, який називав громадянським суспільством співтовариства вільних і рівних громадян, пов’язаних між собою певного формою політичного устрою (держава-поліс). У XVII—XVIII ст. громадянське суспільство протиставлялося абсолютистсько-феодальній державі. Уперше сформувалося в Великобританії в XIX ст. У поширеному сучасному значенні громадянське суспільство означає сукупність відносин у сфері економіки, культури та інших сферах, що розвиваються в рамках демократичного суспільства незалежно, автономно від держави. Громадянське суспільство передбачає існування широкого кола демократичних прав і свобод членів суспільства. Повне одержавлення суспільних відносин веде до згортання демократії, встановлення тоталітаризму.

СПРАВА ДРЕЙФУСА

Справа Дрейфу са — сфабрикованав 1894 р. реакційною французькою военщиною судова справа з обвинувачення офіцера французького Генерального штабу єврея А. Дрейфуса в шпигунстві на користь Німеччини. Незважаючи на відсутність доказів, суд засудив Дрейфуса на довічну каторгу. Боротьба навколо справи Дрейфуса призвела до політичної кризи. Під тиском демократичних сил країни Дрейфуса в 1899 р. було помилувано, у 1906 р. реабілітовано.