Всесвітня історія: довідник школяра та студента

РОБІТНИЧИЙ І СОЦІАЛІСТИЧНИЙ РУХ У КРАЇНАХ ЄВРОПИ

СОЦІАЛІЗМ

Соціалізм — назва вчень, у яких як мета та ідеал висувається здійснення принципів соціальної справедливості, свободи й рівності, а також суспільного устрою, що втілює ці принципи. Термін «соціалізм» уведений у науку французьким філософом П. Леру (1797—1871), однак уявлення про суспільство соціальної справедливості походять від давніх ідей про «золотий вік», вони розвивалися в різних релігіях, а потім у багатьох різновидах утопічного соціалізму. Теорія « наукового соціалізму», розроблена К. Марксом і Ф. Енгельсом, розглядала соціалізм як нижчу фазу (рівень) комунізму, що приходить на зміну капіталізму внаслідок пролетарської революції і встановлення диктатури пролетаріату. Після Жовтневої революції 1917 р. в Росії, що проголосила своєю метою втілення на практиці ідей «наукового соціалізму», соціалізм розвивався у двох напрямках, на які розколовся міжнародний соціалістичний рух, — комуністичному і соціал-демократичному.

У соціал-демократичній течії затвердилася орієнтація на реформування капіталізму, яка спиралася на ідеї Е. Бернштейна. Зазнавши значної еволюції, відмовившись від марксизму як єдиної ідейної основи, соціал-демократія виробила сучасну концепцію демократичного соціалізму, за якою соціалізм може бути здійснений у тривалому процесі реформування капіталізму, затвердження політичної, економічної і соціальної демократії та цінностей свободи, справедливості, солідарності й рівності.

КОМУНІЗМ

Комунізм (від лат. communis — загальний) — назва різних концепцій, в основі яких заперечення приватної власності (первісний комунізм, утопічний комунізм тощо). У марксистській концепції історичного процесу — суспільно-економічна формація, що приходить на зміну капіталізму й проходить у своєму розвитку дві фази — нижчу, названу соціалізмом, і вищу, названу повним комунізмом.

А. СЕН-СИМОН

Сен-Симон де Анрі (повне ім’я, прізвище і титул Анрі Клод де Рувруа, граф де Сен-Симон) (17 жовтня 1760, Париж — 19 травня 1825, там же) — французький мислитель-утопіст. Народився в аристократичній сім’ї. Отримав домашню освіту; серед його учителів був знаменитий енциклопедист Д’Аламбер. У 1777 р. почав військову службу в піхотному полку. У 1783 р. брав участь у війні за незалежність США; повернувшись, був нагороджений і став полковником. Але військова кар’єра не зацікавила його, і він вийшов у відставку. Революцію у Франції зустрів з ентузіазмом і навіть відмовився від графського титулу. Займався операціями з торгівлі нерухомістю та фінансовими спекуляціями. Був ув’язнений, звільнився після термідоріанського перевороту.

Багатий життєвий досвід, біди епохи і крах революційних ідеалів привели його до ідеї нової науки, яка повинна була вказати людству шлях до довершеного суспільного устрою. Відчувши нестачу знань, у 1799 р. почав активно займатися самоосвітою, відвідував лекції у Політехнічній школі в Парижі. Розтративши залишки свого майна, став переписувачем у ломбарді. У 1803 р. вийшов його перший твір — «Листи женевського жителя до сучасників». З-під пера Сен-Симона вийшли «Вступ до наукових праць XIX ст.» (1808), «Записка про всесвітнє тяжіння» (1813), «Нарис науки про людину» (1813), «Про реорганізацію європейського суспільства» (1814). Були видані декілька номерів збірників «Індустрія» (1814—1816), «Організатор» (1819—1820). Для пропаганди своїх ідей розсилав власноручно переписані твори ученим, державним діячам, у тому числі Наполеону і навіть королю. Але очікуваної підтримки і визнання не отримав і часом сприймався як божевільний. Жив і друкував свої праці на випадкові заробітки і нерегулярну допомогу благодійників і прихильників. Поступово навколо нього утворилося невелике коло учнів та однодумців. У 1822 р., коли його нужденний стан посилився, зробив спробу самогубства, внаслідок якої втратив око. Останні твори — «Катехізис промисловця» (1824), «Міркування літературні, філософські та індустріальні» (1825), «Нове християнство» (1825).

К. МАРКС

Маркс Карл (1818—1883) — мислитель і громадській діяч, засновник марксизму. Народився в м. Трір (Рейнська провінція Пруссії) у сім’ї адвоката. У 1835—1841 рр. вчився на юридичному факультеті Боннського, потім Берлінського університету. 31842 р. редактор демократичної «Рейнської газети». У 1843 р. переїхав до Парижа, де познайомився з представниками соціалістичного і демократичного руху, у 1844 р. почалася дружба К. Маркса з Ф. Енгельсом.

У 1845 р. Маркс переїхав до Брюсселя. У період революційних подій у Європі 1848—1849 рр. активно брав участь у роботі міжнародної організації «Союз комуністів» і разом з Енгельсом написав її програму «Маніфест Комуністичної партії» (1848). У червні 1848 — травні 1849 рр. Маркс і Енгельс видавали в Кельні «Нову Рейнську газету» (Маркс — головний редактор).

Після поразки революції Маркс виїхав до Парижа, а в серпні 1849 р. переїхав до Лондона, де прожив до кінця життя. Теоретичну і суспільну діяльність продовжував завдяки матеріальній допомозі Енгельса. Маркс був організатором і лідером І Інтернаціоналу (1864—1876). У 1867 р. вийшла головна праця Маркса «Капітал» (т. 1); роботу над наступними томами Маркс не завершив, їх підготував до видання Енгельс (т. 2, 1885; т. 3, 1894). В останні роки життя Маркс активно брав участь у формуванні пролетарських партій.

У середині 40-х рр. стався перехід Маркса від ідеалізму і революційного демократизму до матеріалізму і комунізму. Маркс розробив принципи так званого матеріалістичного розуміння історії (історичний матеріалізм), теорію додаткової вартості, досліджував розвиток капіталізму і висунув положення про неминучість його загибелі й переходу до комунізму внаслідок пролетарської революції. Ідеї Маркса значним чином вплинули на соціальну думку та історію суспільства в кінці XIX—XX ст. Основні праці: «Економічно-філософські рукописи» (1844); «До критики гегелівської філософії права» (1844); «Святе сімейство» (1845), «Німецька ідеологія» (1845—1846), обидві написані спільно з Ф. Енгельсом; «Убогість філософії» (1847); «Класова боротьба у Франції з 1848 по 1850 рр.» (1850); «Вісімнадцяте брюмера Луї Бонапарта» (1852); «Громадянська війна у Франції» (1871); «Критика Готської програми» (1875).

Маркс прагнув об’єднати робітничий рух різних країн, вів рішучу боротьбу проти прудоністів, лассальянців, бакуністів. У 1867 р. був опублікований 1-й том «Капіталу» — головної праці Маркса, у якій дано аналіз розвитку капіталізму та його історичних меж. У написаній у 1875 р. «Критиці Готської програми» Маркс піддав критиці помилки керівників німецької соціал-демократії, дослідив питання про дві фази комунізму.

Після розпуску І Інтернаціоналу (1876) Маркс висунув як головне політичне завдання створення пролетарських партій в окремих країнах.

МАРКСИЗМ

Марксизм — філософське, економічне й політичне учення, засновниками якого були К. Маркс і Ф. Енгельс. Спираючись на ідеї німецької класичної філософії (Гегель, Фейербах та інші), англійської політекономії (Сміт, Рікардо), французького утопічного соціалізму (Сен-Симон, Фур’є та інші), Маркс і Енгельс розробили діалектичний матеріалізм, теорію додаткової вартості й учення про комунізм. Суспільство в марксизмі розглядається як організм, у структурі якого продуктивні сили визначають виробничі відносини, форми власності, які, у свою чергу, зумовлюють класову структуру суспільства, політику, державу, право, мораль, філософію, релігію, мистецтво. Єдність і взаємодія цих сфер утворюють певну суспільно-економічну формацію; їх розвиток і зміна складають процес поступального руху суспільства. Боротьба пануючих і пригноблених класів — рушійна сила історії, а її найвище вираження — соціальна революція.

Капіталізм—останняексплуататорськаформація, яка створює могутні стимули розвитку суспільства, але поступово перетворюється в перешкоду для його прогресу. В умовах капіталізму дозріває пролетаріат, що скидає панування буржуазії і встановлює свою владу, за допомогою якої здійснюється перехід до комунізму (знищення приватної і затвердження суспільної власності, створення безкласового суспільства й умов вільного розвитку особистості). Марксизм вплинув на розвиток соціальної думки XIX—XX ст. У той же час зазнали критики утопічні, суперечливій помилкові уявлення, що містилися в ньому.

У марксизмі абсолютизувалася роль соціальних антагонізмів, класової боротьби й насильства, заперечувалися можливості еволюції буржуазного суспільства, значення приватної власності як основи громадянського суспільства, романтизувалась історична роль пролетаріату, неадекватно тлумачилася праця як джерело вартості; затверджувалася необхідність ліквідації парламентських інститутів і розподілу влади; відкидалася загальнолюдська моральність.

Марксизм став ідеологічною основою соціал-демократичного руху, який на початку XX ст. розділився на революційну (В. І. Ленін та інші) і реформістську (Е. Бернштейн та інші) течії. У реформізмі зазнали критики теоретичні засади марксизму, що призвело до відмови від його основних положень.

У революційній течії взяло верх надто ліве тлумачення марксизму. Після Жовтневої революції в Росії марксизм зазнав догматизації та вульгаризації і був поставлений на службу комуністичному тоталітаризму.

АНАРХІЗМ

Анархізм (від грецьк. anarchia — безвладдя) — суспільно-політична течія, яка виступала за негайне знищення всякої державної влади (внаслідок стихійного бунту мас) і створення федерації дрібних автономних асоціацій виробників, відкидала політичну боротьбу. Анархізм склався в 40—70-х рр. XIX ст. в Західній Європі. Головними ідеологами були М. Штірнер, П.-Ж. Прудон, М. О. Бакунін, П. О. Кропоткін. У Росії в XIX ст. ідеї анархізму знайшли відображення в теорії і практиці революційного народництва, у діяльності різних анархістських груп у період революції 1905—1907 рр. і особливо в роки Громадянської війни.

М. БАКУНІН

Бакунін Михайло Олександрович (18 (30) травня 1814, с. Прямухіно Новоторзького повіту Тверської губернії — 19 червня (1 липня) 1876, Берн, Швейцарія) — російський революціонер, публіцист, один із засновників анархізму, ідеолог народництва.

I ІНТЕРНАЦІОНАЛ

І Інтернаціонал (Міжнародне товариство робітників) — міжнародна організація, заснована в Лондоні 28 вересня 1864 р. Керівники — К. Маркс і Ф. Енгельс. Марксом були складені «Засновницький маніфест Міжнародного товариства робочих», статут і багато відзивів, циркулярів та рішень І Інтернаціоналу. На початку 1870 р. в Женеві була заснована Російська секція І Інтернаціоналу. У 1870-х рр. діяльність І Інтернаціоналу в європейських країнах припинилася; формально його було розпущено в 1876 р.

II ІНТЕРНАЦІОНАЛ

IIІ нтернаціонал — міжнародне об’єднання соціалістичних партій, засноване в Парижі в 1889 р. Був створений за безпосередньої участі Ф. Енгельса. Постійний виконавчо-інформаційний орган (з 1900 р.) — Міжнародне соціалістичне бюро. II Інтернаціонал припинив свою діяльність у зв’язку з початком Першої світової війни.