Всесвітня історія: довідник школяра та студента

РОСІЙСЬКА ІМПЕРІЯ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XIX ст.

КРИМСЬКА ВІЙНА 1853—1856 рр.

У середині XIX ст., коли Росія спробувала нав’язати Туреччині конвенцію про статус православної церкви в Палестині та Сирії і укласти оборонний союз проти Франції, назрів черговий російсько-турецький конфлікт. Не дочекавшись від турецької сторони позитивної відповіді, російський посол у Стамбулі князь О. С. Меншиков 17 травня 1853 р. пред’явив турецькому уряду ультиматум. Відповіді на ультиматум не було одержано. Миколі І залишалося лише оголосити Туреччині війну. У вітчизняній історіографії вона відома під назвою Кримської війни (1853—1856). У червні 1853 р. 80-тисячна російська армія під командуванням генерал-лейтенанта М. Д. Горчакова перейшла ріку Прут і протягом трьох тижнів зайняла Молдавію та Валахію.

14 вересня султан Абдул Мехад вимагав від Росії у 15-денний термін вивести окупаційні війська з Дунайських князівств. Одночасно Франція і Англія ухвалили рішення про введення своїх ескадр у Мармурове море. Бойові дії на Дунаї почалися в жовтні, але велися надто повільно. Улітку наступного року через загрозу з боку Австрії цар змушений був віддати наказ про виведення російських військ з Дунайських князівств. Більш успішно, ніж сухопутні частини, діяв Чорноморський флот. До його складу входили 16 лінійних кораблів, 7 фрегатів, 4 корвети, 8 бригів, 30 малих парусних суден, 41 озброєний транспорт, 7 пароплавних фрегатів і 26 невеликих пароплавів.

У листопаді 1853 р. ескадра під командуванням віце-адмірала П. С. Нахімова у складі 6 лінійних кораблів і 2 фрегатів виявила в Синопській бухті турецьку ескадру Османа-паші в складі 7 фрегатів, 3 корветів, 2 пароплавів і 2 транспортів. Нахімов ухвалив рішення атакувати ворога, і внаслідок запеклої битви туркам було завдано поразки. Ця подія прискорила вступ у війну Англії і Франції. 22 грудня 1853 р. (6 січня 1854 р. за новим стилем) об’єднана англо-французька ескадра увійшла в Чорне море, а 15 березня Англія і Франція офіційно оголосили Росії війну. Через місяць союзний флот піддав артилерійському обстрілу Одесу, однак спроба висадити на берег десант не вдалася. Простоявши тиждень на одеському рейді, союзники пішли у бік Криму. Основні події Кримської війни сталися під Севастополем. Через нерішучість царя Миколи І і нетямущість головнокомандуючого князя О. С. Меншикова російські війська змушені були дотримуватися оборонної тактики, через що союзники змогли не тільки безперешкодно висадити свої експедиційні частини в Криму, але й оточити Севастополь. Щоб не пропустити ворожі судна в Севастопольську бухту, 10 вересня Меншиков велів затопити біля її входу 5 лінійних кораблів і 2 фрегати. Героїчна оборона Севастополя продемонструвала всьому світу неймовірну стійкість російських солдатів. У той же час величезні людські втрати продемонстрували гнилість царської військово-бюрократичної машини, яка в поєднанні з економічною і технічною відсталістю Росії від передових країн Заходу зумовила поразку російської армії в Кримській війні. 18 лютого 1855 р., не витримавши ганьби воєнних невдач, Микола І покінчив з собою. На престол сів його старший син Олександр II (1855—1881).

У кінці квітня — на початку травня англійці, французи і турки отримали свіжі підкріплення: у Крим прибули 18 тис. італійців із Сардинського королівства, яке також оголосило Росії війну. Через деякий час союзна ескадра вирушила в Керченську протоку і висадила десанти в Керчі та Єнікале. Пограбувавши ці міста, союзники увійшли в Азовське море, обстріляли Бердянськ, потім Генічеськ, Таганрог, Маріуполь та Єйськ. 27 серпня французьким військам удалося захопити важливий оборонний рубіж на підступах до Севастополя — Малахів курган. За один день росіяни втратили 5 генералів, 419 офіцерів і 12 488 нижніх чинів, тобто 26,5 % складу севастопольського гарнізону. Командуючий російськими військами князь М. Горчаков, який змінив Меншикова, наказав залишити місто. Падіння Севастополя прискорило підписання мирного договору. У лютому 1856 р. в Парижі відкрився мирний конгрес, а 18 березня був укладений Паризький мир. Договір передбачав збереження довоєнного територіального статус-кво; гарантію прав християн в Османській імперії; закриття Чорноморських проток для військових суден; оголошення Чорного моря нейтральним і відкритим для торгових суден всіх націй; ліквідацію російських і турецьких військово-морських арсеналів на його берегах; відкриття Дунаю для річкових суден всіх країн; збереження васальної залежності Сербії, Молдавії і Валахії від Туреччини; відмова Росії від зміцнення Аландських островів на Балтиці. Як бачимо, Росія змогла зберегти свої володіння в Причорномор’ї, але її політичний вплив у Європі був істотно ослаблений.

ОЛЕКСАНДР II

Олександр II Миколайович (1818—1881) — російський імператор з 1855 р. Старший син Миколи І. Скасував кріпацтво і потім провів ряд реформ (земську, судову, військову і т. д.). Після Польського повстання 1863—1864 рр. перейшов до реакційного внутрішньополітичного курсу. З кінця 70-х рр. посилилися репресії проти революціонерів. За царювання Олександра II завершилося приєднання до Росії територій Кавказу (1864), Казахстану (1865), більшої частини Середньої Азії (1865—1881). З метою посилення впливу на Балканах і допомоги національно-визвольному руху слов’янських народів Росія брала участь у російсько-турецькій війні 1877—1878рр. На життя Олександра II було зроблено ряд замахів (1866, 1867, 1879, 1880); убитий народовольцами у 1881 р.

ОЛЕКСАНДР III

Олександр III (1845—1894) — російський імператор з 1881 р. Другий син Олександра II. У першій половині 80-х рр. скасував подушний податок, знизив викупні платежі. З другої половини 80-х рр. провів «контрреформи». Посилив роль поліції, місцевої і центральної адміністрації. За царювання Олександра III в основному завершено приєднання до Росії Середньої Азії (1885), укладено російсько-французький союз (1891—1893).