Всесвітня історія: довідник школяра та студента

США В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XIX ст. ГРОМАДЯНСЬКА ВІЙНА (1861-1865 рр.)

ДОКТРИНА МОНРО

Доктрина Монро — зовнішньополітична програма уряду США, проголошена в 1823 р. в посланні президента США Дж. Монро конгресу. Декларувала принцип взаємного невтручання країн Американського і Європейського континентів у внутрішні справи один одного. Доктрина Монро перешкоджала придбанню європейськими державами колоніальних територій на Американському континенті та їхньому втручанню у внутрішні справи незалежних американських держав.

«МІССУРІЙСЬКИЙ КОМПРОМІС»

У США суперечності між системою плантаційного рабства в південних штатах і системою вільної найманої праці на Півночі проявилися в кінці другого десятиліття XIX ст. Першим відкритим зіткненням між Північчю та Півднем, що створило загрозу розколу країни, був конфлікт 1818—1820 рр. Він виник у зв’язку з питанням про прийняття до союзу нового штату — Міссурі. У той час до складу США входило 11 рабовласницьких штатів ill вільних штатів. Противники Півдня в конгресі зажадали заборони рабства в Міссурі, оскільки прийняття його в союз як рабовласницького штату створило б у сенаті чисельну перевагу рабовласників. Усе ж у 1820 р. Міссурі прийняли в союз як рабовласницький штат, але одночасно прийняли й новоутворений вільний штат Мен. Надалі вирішили приймати в союз одночасно по два штати: один вільний і один рабовласницький. Тоді ж була досягнута угода про те, що північніше за 36°30’ пн. ш. рабство забороняється. Встановлене «міссурійським компромісом» географічне обмеження рабства не зняло протиріч, що нагромадилися, а лише відстрочило конфлікт між прихильниками та противниками рабства.

АМЕРИКАНО-МЕКСИКАНСЬКА ВІЙНА 1846—1848 рр.

Американо-мексиканська війна 1846—1848 рр. була спровокована США. Внаслідок війни США захопили понад 1/2 мексиканської території, що становило майже 1/3 сучасної території США (штати Техас, Нью-Мексико, Арізона, Верхня Каліфорнія, Невада, Юта, частина Колорадо та частина Вайомінгу).

РЕСПУБЛІКАНСЬКА ПАРТІЯ США

Республіканська партія США — одна з двох (нарівні з Демократичною) основних партій США. Заснована в 1854 р. При владі у 1861—1885, 1889—1893, 1897—1913, 1921—1933, 1953—1961, 1969—1977, у 1981—1993 рр. і з 2001 р.

АБОЛІЦІОНІЗМ

Аболіціонізм (від лат. abolitio — знищення, скасування) — наприкінці XVIII—XIX ст. в США рух за скасування рабства негрів; у Великобританії, Франції і ряді інших країн рух за скасування рабства в колоніях.

А. ЛІНКОЛЬН

Лінкольн Авраам (12 лютого 1809, поблизу Ходженвілла, Кентуккі — 15 квітня 1865, Вашингтон) — американський державний діяч, 16-й президент США в 1861—1865 рр., один з організаторів Республіканської партії (1854), що виступила проти рабства. У ході Громадянської війни в США 1861—1865 рр. уряд Лінкольна провів ряд демократичних перетворень, зокрема ухвалив закони про гомстеди, скасування рабства, що забезпечило розгром військ Півдня.

14 квітня 1865 р., у страсну п’ятницю, на спектаклі в театрі Форда у Вашингтоні фанатичний прихильник конфедератів актор Дж. У. Бутс пробрався в президентську ложу й вистрілив Лінкольну в голову. Вранці наступного дня президент помер. Мільйони американців, білих і чорних, прийшли віддати останню шану своєму президенту під час подорожі траурного потягу з Вашингтона в Спрінгфілд, де Лінкольна було поховано на кладовищі Оук-Рідж. Трагічна смерть Лінкольна багато в чому сприяла створенню навколо його імені ореолу мученика, який загинув за звільнення рабів. Пам’ять про Лінкольна увічнена в меморіалі, відкритому в американській столиці в 1922 р. Усередині цієї біломармурової споруди скульптор Д. Ч. Френч вмістив 6-метрову статую сидячого у задумі президента-визволителя.

ГРОМАДЯНСЬКА ВІЙНА В США

Громадянська війна в США (1861—1865 рр.) — війна між 11 рабовласницькими штатами Півдня, що вийшли з Союзної федерації, і федеральним урядом Сполучених Штатів.

ПРИЧИНИ ВІЙНИ

Громадянська війна в США була наслідком протистояння двох систем — рабства і вільної найманої праці. Боротьба загострювалася суперництвом за владу в країні. Територіальна експансія і наявність величезного фонду «суспільних земель» посилювали проблему рабства на нових територіях і пов’язану з нею аграрну проблему. Екстенсивний характер плантаційного господарства вимагав просування на нові землі; з іншого боку, на них претендували сотні тисяч американців, нові хвилі іммігрантів, що перебиралися в США з мрією знайти свій клаптик землі. Виступи негрів-рабів, агітація аболіціоністів, такі їхні дії, як рейд Джона Брауна 16—18 жовтня 1859 р., свідчили про зростаюче неприйняття рабства і готовність боротися проти нього.

РОЗПАД СОЮЗУ

Перемога на президентських виборах 1860 р. кандидата від Республіканської партії А. Лінкольна стала для рабовласників сигналом небезпеки і призвела до сецесії — виходу зі складу Союзу. У кінці грудня 1860 р. зі складу Союзу вийшла Південна Кароліна, за якою в січні 1861 р. пішли Міссісіпі, Флорида, Алабама, Джорджія, Луїзіана і Техас, а у квітні—травні — Віргинія, Арканзас, Теннессі та Північна Кароліна. Ці 11 штатів утворили Конфедеративні Штати Америки, прийняли конституцію і обрали своїм президентом колишнього сенатора від Міссісіпі Дж. Девіса. Столицею Конфедерації стало віргинське місто Річмонд. Ці штати займали 40 % усієї території США з населенням 9,1 млн чол., у т. ч. понад 3,6 млн негрів.

У складі Союзу залишилося 23 штати, включаючи рабовласницькі Делавер, Кентуккі, Міссурі й Меріленд, які вважали за краще зберегти лояльність федеральному Союзу. Жителі ряду західних графств Віргинії відмовилися підкоритися рішенню про вихід з Союзу, утворили власні органи влади і в червні 1863 р. були прийняті до складу США як новий штат. Населення Союзу перевищувало 22 млн чол., на його території розташовувалася практично вся промисловість країни, 70 % залізниць, 81 % банківських депозитів тощо.

ПЕРШИЙ ЕТАП ВІЙНИ

Бойові дії розпочалися 12 квітня 1861 р. нападом конфедератів на форт Самтер у бухті Чарлстон, який після 34-часового обстрілу був змушений здатися. У відповідь Лінкольн оголосив мешканців південних штатів заколотниками, проголосив морську блокаду їх узбережжя, закликав в армію добровольців, а пізніше ввів військову повинність. Спочатку перевага була на боці Півдня. Тут розташовувалися найбільш боєздатні частини, які поповнювалися сотнями офіцерів, що покинули федеральну армію, у т. ч. Т. Дж. Джексоном, Дж. І. Джонстоном, Р. Е. Лі та іншими. Головною метою федератів у війні було проголошено збереження Союзу, конфедератів — визнання незалежності та суверенітету Конфедерації. Стратегічні задуми сторін були схожими: наступ на столицю противника і розчленування його території.

Перша серйозна битва відбулася у Віргинії поблизу залізничної станції Манассас 21 липня 1861 р., коли погано підготовлені війська Півночі, перейшовши через струмок Булл-Ран, атакували конфедератів, але були змушені почати відступ, який перетворився на втечу. До осені на східному театрі військових дій Союз мав у своєму розпорядженні армію під командуванням генерала Дж. Б. Мак-Клеллана, що став з 1 листопада головнокомандуючим усіма арміями. МакКлеллан виявився поганим воєначальником, часто уникав активних дій. 21 жовтня його загони були розбиті біля Боллс-Блаффа. Набагато успішніше здійснювалася блокада морського узбережжя Конфедерації.

У 1862 р. найбільших успіхів федерати досягли на західному театрі військових дій. У лютому—квітні армія генерала У. С. Гранта, захопивши ряд фортів, витіснила конфедератів із Кентуккі, а після перемоги під Шайло очистила від них Теннессі. До літа був звільнений штат Міссурі, і війська Гранта увійшли в північні райони Міссісіпі й Алабами. Велике значення мало захоплення 25 квітня 1862 р. Нового Орлеану, важливого торгового і стратегічного центру. На сході Мак-Клеллан був зміщений з поста головнокомандуючого і на чолі однієї з армій посланий у наступ на Річмонд. На початку квітня він висадив більше ніж 100 тис. солдатів на віргинському узбережжі, але замість фронтального удару віддав перевагу поступовому просуванню з тим, щоб ударити по флангах і тилу ворога. Конфедерати, очолювані Дж. В. Джонстоном і Р. Е. Лі, успішно відбили всі спроби штурму Річмонда й самі перейшли у наступ. 29—30 серпня федерати були розбиті у другій битві поблизу Булл-Рану. Лі вступив у Меріленд, маючи намір перерізати комунікації федеральної армії та ізолювати Вашингтон. 15 вересня війська конфедератів на чолі з Т. Дж. Джексоном зайняли Харперс-Феррі, захопивши його ll-тисячний гарнізон і значні запаси спорядження. 17 вересня біля струмка Антьєтам 40-тисячна армія Лі була атакована 70-тисячною армією Мак-Клеллана. У ході цього «найкривавішого дня» війни обидві сторони втратили 4 808 чоловік убитими, 18 578 чоловік було поранено. Битва закінчилася нічим, але Лі вважав за краще відступити. Нерішучість Мак-Клеллана, який відмовився від переслідування противника, врятувала конфедератів від поразки. Англія і Франція, що мали намір офіційно визнати Конфедерацію і втрутитися у війну на її боці, відмовилися від свого наміру. Росія в роки війни займала доброзичливу позицію відносно Союзу (візит восени 1863 — навесні 1864 р. російських ескадр до Сан-Франциско і Нью-Йорка став прикладом дипломатичного використання морської сили). 30 грудня 1862 р. Лінкольн підписав «Прокламацію про визволення негрів-рабів» з 1 січня наступного року. Ця прокламація, як і рішення про набір негрів у армію, кардинально змінила завдання війни: мова тепер ішла про знищення рабства. Шлях на «вільні землі» Заходу ще раніше закрив для рабовласників прийнятий у травні 1862 р. гомстед-акт, що надавав кожній американській сім’ї можливість отримати земельний наділ у розмірі 160 акрів (64 га). 1862 р. відмічений і першою в історії битвою броненосних кораблів, яка відбулася 9 березня біля берегів Віргинії. Кінець року склався для федератів невдало. У битві під Фредеріксбергом 13 грудня федеральна армія під командуванням генерала А. Е. Бернсайда була вщент розбита, втративши убитими і пораненими у два рази більше, ніж противник.

ДРУГИЙ ЕТАП ВІЙНИ

Початок травня 1863 р. ознаменувався битвою під Чанселорвіллом, у ході якої 130-тисячна армія федератів зазнала поразки від 60-тисячної армії генерала Лі. Втрати сторін склали: у федератів — 17 275, а у конфедератів— 12 821 чоловік убитими і пораненими. У цій битві був смертельно поранений генерал Т. Дж. Джексон. Федерати знову відступили, а Лі, обійшовши Вашингтон з півночі, вступив у Пенсільванію. У цій ситуації величезне значення мала триденна битва за Геттісберг. Війська Лі були змушені відступити у Віргинію, залишивши територію Союзу. У західному театрі армія Гранта оволоділа 4 липня фортецею Віксберг. 8 липня солдати генерала Н. Бенкса взяли Хадсон у Луїзіані. Тим самим був установлений контроль над долиною р. Міссісіпі, а Конфедерація розчленована на дві частини. Рік завершився перемогою під Чаттанугою. У ході війни стався стратегічний перелом. План кампанії 1864 р. був розроблений Грантом, що очолив збройні сили Союзу. Основний удар наносила 100-тисячна армія генерала У. Т. Шермана, що почала в травні вторгнення в Джорджію. Знищуючи все на своєму шляху, вона просувалася уперед і 2 вересня увійшла в Атланту. Сам Грант очолив армію, що виступила проти з’єднань Лі на східному театрі. Армія Лі в червні зосередилася біля Пітерсберга за 40 км від Річмонда і тримала оборону до квітня наступного року. Шерман, перегрупувавши свої частини, 15 листопада розпочав знаменитий «марш до моря», що привів його до Саванни, яка була взята 22 грудня 1864 р. Військові успіхи позначилися на підсумках президентських виборів 1864 р. Лінкольн, який виступав за укладення миру на умовах відновлення Союзу і заборони рабства, був переобраний на другий термін. Армія Шермана 1 лютого виступила з Саванни на північ для з’єднання з основними силами Гранта. Просування через Південну Кароліну, що супроводилося нанесенням їй істотних збитків, завершилося взяттям 18 лютого Чарлстона.

Через місяць армії Союзу зустрілися в Північній Кароліні. Грант, що мав навесні 1865 р. у своєму розпорядженні армію із 115 тис. чоловік, примусив Лі (який мав у своєму розпорядженні всього 54 тис. чоловік) залишити Пітерсберг, а 2 квітня евакуювати Річмонд. Залишки армії конфедератів 9 квітня 1865 р. здалися Гранту поблизу Аппоматокса. Після арешту Дж. Девіса і членів його уряду Конфедерація припинила своє існування. На вівтар перемоги було принесено й життя президента Лінкольна. 14 квітня 1865 р. він був смертельно поранений і помер вранці наступного дня.

ПІДСУМКИ ВІЙНИ

Громадянська війна була найкровопролитнішою в історії США. Втрати Півночі становили майже 360 тис. чоловік убитими і померлими від ран і більше ніж 275 тис. пораненими. Конфедерати втратили, відповідно, 258тис.ібл. 100 тис. чоловік. Тільки військові витрати уряду США досягли млрд доларів. Війна продемонструвала нові можливості військової техніки, вплинула на розвиток військового мистецтва. Вона завершилася перемогою Союзу. Заборона рабства була закріплена 13-ою поправкою до Конституції США, яка набрала чинності 18 грудня 1865 р. У країні були створені умови для прискореного розвитку промислового і сільськогосподарського виробництва, освоєння західних земель, зміцнення внутрішнього ринку. Владав країні перейшла до буржуазії північно-східних штатів. Війна не вирішила всіх проблем, що стояли перед країною. Деякі з них знайшли вирішення в ході Реконструкції Півдня, що продовжувалася до 1877 р. Інші, у т. ч. надання кольоровому населенню рівних прав з білими, залишалися невирішеними протягом кількох десятиліть.