Всесвітня історія: довідник школяра та студента

РЕВОЛЮЦІЇ 1848-1849 рр. У ЄВРОПІ

РЕВОЛЮЦІЯ 1848 р. І ПЕРЕВОРОТ 1852 р. У ФРАНЦІЇ

Перша половина царювання Луї-Філіппа була відмічена стійким економічним зростанням і політичною стабільністю. Кабінети, що змінювали один одний, спиралися на підтримання парламентської більшості, яка складалася з «правого центру» на чолі з Ф. П. Гізо і помірковано-ліберального «лівого центру» Л. А. Тьєра. У палаті депутатів права опозиція легітимістів (прихильники Бурбонів) і ліволіберальна «династична опозиція», очолювана О. Барро, перебували в меншості. Позапарламентська ж опозиція таємних неоякобінських та комуністичних товариств (А. Барбюс, Л.-О. Бланкі) була розгромлена поліцією.

У 1840—1847 рр. консервативний курс уряду Гізо призвів до розширення опозиції, що об’єднала у своїх рядах прихильників Тьєра, Барро і республіканців. Розпочата опозицією в 1847 р. кампанія бенкетів на підтримання реформи виборчої системи викликала зростання політичної напруженості, яка посилювалася економічною кризою. 21 лютого 1848 р. влада заборонила призначені на наступний день бенкет і демонстрацію опозиції. Незважаючи на те, що її лідери підкорилися забороні, 22-го відбулася стихійна маніфестація, яка призвела до зіткнень народу з поліцією. Уночі в багатьох районах Парижа були побудовані барикади. Національна гвардія підтримала повстанців. 23-го король відправив Гізо у відставку. Повстання пішло на спад, але незабаром спалахнуло знову після зіткнення солдатів із маніфестантами на бульварі Капуцинів, що спричинило численні жертви. У ніч на 24 лютого Луї-Філіпп доручив сформувати уряд Тьєру і Барро, погодившись призначити нові вибори і провести виборчу реформу. Але повстання продовжувалося, і король відрікся від престолу на користь свого внука.

Після захоплення повстанцями Бурбонського палацу, де засідала палата, ліві депутати сформували Тимчасовий уряд Французької республіки, до якого увійшли «трикольорові» (голови уряду А. Ламартін, Л. А. Гарньє-Пажес, Д. Ф. Араго та інші) і «червоні» (А. О. Ледрю-Роллен, Ф. Флокон) республіканці, а також соціалісти Л. Б лан та А. Альбер. Уряд декретував політичні свободи, загальне виборче право. Було проголошено право на працю, створені національні майстерні й урядова комісія для робітників (Люксембурзька комісія).

На виборах до Установчих зборів (23 квітня) більшість місць отримали республіканці. 9 травня було утворено новий уряд (Ламартін, Гарньє-Пажес, Араго, Ледрю-Роллен, А. Марі). 15 травня уряд насилу придушив виступ робітників, які, зайнявшиБурбонський палац, спробували розпустити збори і передати владу революційному уряду. 21 червня уряд закрив національнімайстерні, а 23-го робітничі квартали Парижа повстали. Збори надали диктаторські повноваження генералу Л. Е. Кавеньяку, який зумів після кровопролитних вуличних боїв придушити повстання.

4 жовтня була прийнята Конституція, що наділяла широкими повноваженнями президента республіки. Президентські вибори 10 грудня виграв Луї-Наполеон Бонапарт, племінник Наполеона. Президент і призначений ним уряд Барро спиралися на монархістів (легітимістів, орлеаністів і бонапартистів) і знаходилися в конфлікті з республіканською більшістю Установчих зборів. На виборах до Законодавчих зборів (13 травня 1849 р.) дві третини місць отримали монархісти. Після розгону 13 червня демонстрації лівих республіканців частина лівих депутатів була віддана під суд, інші емігрували.

16 березня 1850 р. Законодавчі збори ввели нагляд церкви над освітою, 31 травня встановили ценз осідлості для виборців, 16 липня обмежили свободу друку. Відкрито прагнучи до реставрації імперії, Бонапарт восени 1850 р. вступив у конфлікт із Законодавчими зборами. Депутати, поділені на три протиборствуючі фракції (бонапартисти, республіканці та альянс легітимістів з орлеаністами), не змогли вчинити ефективного опору. 2 грудня 1851 р. Бонапарт здійснив військовий переворот, розпустив збори і арештував лідерів республіканської і монархічної опозиції. Відновивши загальне виборче право, Бонапарт юридично закріпив результати перевороту на плебісциті 20 листопада 1852 р. За підсумками плебісциту його було проголошено імператором Наполеоном III.

БОНАПАРТИЗМ

Бонапартизм — первинне найменування диктатури Наполеона Бонапарта і Луї Наполеона, що лавірувала між соціальними групами; поєднувала демагогію з політикою наступу на демократію і революційний рух. У більш широкому значенні — диктатура, що лавірує між соціальними групами в умовах нестійкої соціальної рівноваги.

РЕВОЛЮЦІЯ В ІТАЛІЇ

Революція 1848—1849 рр. в Італії — один з головних етапів Рісорджіменто. На її першому етапі (січень — серпень 1848 р.), очоленому лібералами, під тиском народних виступів були введені конституції в Королівстві Обох Сицилій, Сардинському королівстві, Тоскані, Папській області; внаслідок народного повстання скинули австрійське ярмо Ломбардія та Венеція; в Італії почалася війна за незалежність. Але перемогла феодально-монархічна контрреволюція. На другому етапі (осінь 1848 — серпень 1849 р.) народні повстання в Венеції, Тоскані, Папській області привели до влади демократів, були проведені прогресивні реформи, найбільш радикальні в Римській республіці 1849 р. Однак перемогу одержала внутрішня і зовнішня контрреволюція.