Всесвітня історія: довідник школяра та студента

КРАЇНИ ЄВРОПИ В 1815-1847 рр.

ЛУДДИТИ

Луддити (англ. Luddites) — учасники перших стихійних виступів проти застосування машин у ході промислового перевороту у Великобританії (кінець XVIII — початок XIX ст.). Назва походить від імені легендарного підмайстра Неда Лудда, який у гніві нібито першим зруйнував машину.

КОРОЛЕВА ВІКТОРІЯ

Вікторія (повне ім’я Александріна Вікторія) (19 травня 1819, Лондон — 22 січня 1901, Осборн) — королева Сполученого королівства Великобританії та Ірландії (з 1837), імператриця Індії (з 1876), дочка герцога Кентського, четвертого сина короля Георга III, остання з Ганноверської династії. Зайнялатрон після смерті свого дядька короля Вільгельма ІV. У лютому 1840 р. вийшла заміж за принца Альберта Сакс-Кобург-Готського. Її царювання, безпрецедентно довге в англійській історії, пов’язане зі зміцненням морального авторитету корони.

ХЛІБНІ ЗАКОНИ

Хлібні закони у Великобританії в XV—XIX ст. регулювали ввезення й вивезення зерна та інших сільськогосподарських продуктів (в основному шляхом високих ввізних митних тарифів). Вели до скорочення продовольчих товарів на внутрішньому ринку і підвищення цін на них. Відповідали інтересам лендлордів. У XIX ст. скасування хлібних законів стало лозунгом фритредерів. Скасовані в 1846 р.

ЧАРТИЗМ

Чартизм (від англ, charter — хартія) — перший масовий робітничий рух у Великобританії у 1830—1850 рр. Вимоги чартистів були викладені у вигляді законопроекту («Народна хартія», 1838). У 1840 р. заснована Національна чартистська асоціація. У 1840,1842, 1848 рр. чартисти внесли в парламент петиції з вимогою введення загального виборчого права (для чоловіків), обмеження робочого дня, підвищення зарплати і т. д.; петиції були знехтувані. Після 1848 р. чартизм вступив у період занепаду.

ЛЮДОВІК XVIII

Людовік XVIII (1755—1824) — французький король у 1814—1815 і 1815—1824 рр., з династії Бурбонів. У період Великої Французької революції один із керівників французької контрреволюційної еміграції. Зайняв престол після падіння Наполеона І.

КАРЛ X

Карл Х (1757—1836) — французький король у 1824—1830 рр., з династії Бурбонів. За його правління були видані липневі ордонанси 1830 р., які обмежували демократичні свободи; у 1830 р. розпочате колоніальне завоювання Алжиру. Скинутий Липневою революцією 1830 р.

ЛИПНЕВА РЕВОЛЮЦІЯ 1830 р. У ФРАНЦІЇ

У кінці царювання Людовіка XVIII і особливо за Карла X посилився вплив правих сил на політику уряду. У серпні 1829 р. кабінет очолив ультрарояліст князь О. Ж. А. Поліньяк. 18 березня 1830 р. палата депутатів голосами конституціоналістів і лібералів прийняла звернення до монарха, зажадавши відставки кабінету. 16 травня король розпустив палату. Однак нові вибори (кінець червня — початок липня) принесли перемогу опозиції. 25 липня король підписав ордонанси про розпуск новообраної палати, про скасування свободи друку і про введення ще менш демократичної виборчої системи.

26 липня ліберальні журналісти закликали народ до виступів проти влади. 27 липня, після закриття поліцією опозиційних газет, почалося будівництво барикад у Парижі. Весь день 28 липня тривали вуличні бої. 29 липня повстанці сформували національну гвардію під командуванням Лафайєта і до вечора взяли Дувр. Депутати і журналісти опозиції, що зібралися в будинку банкіра Ж. Лаффіта, запропонували корону герцогу Орлеанському. 31 липня він був проголошений намісником королівства. 2 серпня Карл X відрікся від престолу на користь свого внука. 9 серпня Луї-Філіпп Орлеанський зійшов на престол, підписавши оновлену Хартію.

ЛУЇ-ФІЛІПП

Луї-Філіпп (1773—1850) — французький король у 1830—1848 рр. З молодшої (Орлеанської) гілки династії Бурбонів. Зайняв престол після Липневої революції 1830 р. Скинутий Лютневою революцією 1848 р.

ОЛЕКСАНДР І

Олександр І (1777—1825) — російський імператор з 1801 р. Старший син Павла І. На початку правління провів помірно ліберальні реформи, розроблені Негласним комітетом та М. М. Сперанським. У зовнішній політиці лавірував між Великобританією і Францією. У 1805—1807 рр. брав участь в антифранцузьких коаліціях. У 1807—1812 рр. тимчасово зблизився з Францією. Вів успішні війни з Туреччиною (1806—1812) і Швецією (1808—1809). За Олександра І до Росії приєднані території Східної Грузії (1801), Фінляндії (1809), Бессарабії (1812), Азербайджану (1813), колишнього герцогства Варшавського (1815). Після Вітчизняної війни 1812 р. очолив у 1813—1814 рр. антифранцузьку коаліцію європейських держав. Був одним з керівників Віденського конгресу 1814—1815 рр. і організаторів Священного союзу.

ВІТЧИЗНЯНА ВІЙНА 1812 р.

Вітчизняна війна 1812 р. — визвольна війна Росії проти наполеонівської агресії. Вторгнення військ Наполеона було викликане загостренням російсько-французьких економічних і політичних протиріч, фактичною відмовою Росії від Континентальної блокади. Основні події 1812 р.: 24 червня — перехід французької армії через Неман (сили сторін на початок Вітчизняної війни: французи — бл. 610 тис. чоловік; росіяни — бл. 240 тис. чоловік); 4—6 серпня — Смоленська битва, невдала спроба Наполеона розгромити основні сили російських військ; 8 серпня — призначення головнокомандуючим М. І. Кутузова; 26 серпня — Бородінська битва; 1 вересня — військова рада в Філях, рішення Кутузова залишити Москву; вступ французьких військ у Москву; 2—6 вересня — спалення Москви; вересень— жовтень — Кутузов проводить Тарутинський марш-маневр, змушує французів піти з Москви і відступати старим Смоленським шляхом; розгортається партизанська війна; 14—16 листопада — битва біля Березіни; листопад—грудень — загибель французької армії; 14 грудня — вигнання залишків «Великої армії» з Росії.

ДЕКАБРИСТИ

Декабристи — діячі російського визвольного руху першої чверті XIX ст. Рух виник у колах освіченої дворянської молоді, що перебувала під впливом європейської громадської думки, ідей французьких енциклопедистів та Великої Французької революції. Разом з тим рух декабристів зародився в епоху складання національної самосвідомості в цілому ряді країн Європи і був подібним до інших національних патріотичних рухів. Багато хто з майбутніх декабристів брав участь у війнах з Наполеоном. Основними цілями декабристів були встановлення в Росії конституційного парламентського режиму та обмеження самодержавства (як форма правління розглядалися республіка або конституційна монархія), скасування кріпацтва, демократичні перетворення, введення цивільних прав і свобод. Декабристи висували ідеї щодо змін в економічній системі Росії, обговорювали плани аграрної реформи (неминучої після скасування кріпацтва), судової і військової реформ. Декабристи утворили кілька таємних товариств: Союз порятунку (1816—1817), Союз благоденства (1818—1821), Швденне товариство і Північне товариство (1821—1825). Окремо виникло Товариство об’єднаних слов’ян, яке в 1825 р. увійшло до складу Південного товариства. Перші таємні товариства прагнули в основному шляхом формування громадської думки впливати на уряд і домагатися проведення ліберальних перетворень, але після 1821 р. в планах декабристів стала переважати ідея військового перевороту. Раптова смерть Олександра І змусила декабристів провести погано підготовлені й безуспішні повстання 14 грудня 1825 р. на Сенатській площі в Петербурзі та Чернігівського полку в У країні.

Після їх придушення урядом Миколи І в Петербурзі був створений спеціальний Слідчий комітет у справі про зловмисні таємні товариства. До слідства, що тривало більше півроку, було притягнуто близько 600 чоловік, які підозрювалися в участі в таємних товариствах. 121 людина була віддана під суд; усі підсудні були поділені на 11 розрядів за мірою провини. 5 декабристів (П. І. Пестель, К. Ф. Рилєєв, С. І. Муравйов-Апостол, М. П. Вестужев-Рюмін, П. Г. Каховський) були засуджені до страти й повітані в Петропавлівській фортеці 13 липня 1826 р.; інші засуджені на різні терміни каторги і заслання, розжалувані в солдати і позбавлені дворянства.

Засуджені декабристи спочатку утримувалися в Петропавлівській фортеці та фортецях Фінляндії, а потім поступово відправлялися в Сибір. Перші привезені декабристи були розподілені по різних рудниках і заводах, але вже до осені 1827 р. всіх їх зібрали в Читинському острозі, а восени 1830 р. перевели до в’язниці на Петровському заводі. У 1856 р., після смерті Миколи І, у зв’язку з коронацією Олександра II було видано маніфест про амністію декабристів і дозвіл повернутися із заслання (на той час живими залишилося близько 40 декабристів).

МИКОЛА І

Микола І (1796—1855) — російський імператор з 1825 р., третій син імператора Павла І, почесний член Петербурзької Академії наук (1826). Зайняв престол після раптової смерті імператора Олександра І. Придушив повстання декабристів. За Миколи І була посилена централізація бюрократичного апарату, створено Третій відділ, складене зведення законів Російської імперії, введені нові цензурні статути (1826, 1828). Набула поширення теорія офіційної народності. У 1837 р. відкрито рух на першій у Росії Царськосільській залізниці. Були придушені Польське повстання 1830—1831 рр., революція в Угорщині 1848—1849 рр. Важливою стороною зовнішньої політики було повернення до принципів Священного союзу. У період царювання Миколи І Росія брала участь у війнах: Кавказькій війні 1817—1864 рр., російсько-перській війні 1826—1828 рр., російсько-турецькій війні 1828—1829 рр., Кримській війні 1853—1856 рр.

РОСІЙСЬКО-ТУРЕЦЬКА ВІЙНА 1828—1829 рр.

Російсько-турецька війна 1828—1829 рр. стала слідством кризи Османської імперії, викликаної Грецькою революцією 1821—1829 рр. Російські війська захопили в Закавказзі Каре та Ерзурум, розгромили турецькі війська в Болгарії, підійшли до Константинополя. Завершилася поразкою Туреччини та Адріанопольським миром 1829 р.