Всесвітня історія: довідник школяра та студента

ПРАВЛІННЯ НАПОЛЕОНА БОНАПАРТА. ПЕРША ІМПЕРІЯ У ФРАНЦІЇ

НАПОЛЕОН БОНАПАРТ

Наполеон І Бонапарт (15 серпня 1769 — 05 травня1821) — французький державний діяч, полководець, імператор у 1804—1814 рр. і в березні — червні 1815 р. Почав військову службу в 1785 р. в чині молодшого лейтенанта артилерії; відзначився в період Великої Французької революції. У листопаді 1799 р. здійснив державний переворот (18 брюмера), внаслідок якого став першим консулом і фактично зосередив у своїх руках всю повноту влади; у 1804 р. проголошений імператором. Провів ряд реформ (прийняття цивільного кодексу, 1804 р.; заснування Французького банку, 1800 р.). Завдяки звитяжним війнам значно розширив територію імперії, поставив у залежність від Франції більшість держав Західної і Центральної Європи. Поразка наполеонівських військ у війні 1812 р. проти Росії поклала початок краху імперії Наполеона І. Вступ у 1814 р. військ антифранцузької коаліції у Париж змусив Наполеона І відректися від престолу. Був засланий на острів Ельба. Знову зайняв французький престол у березні 1815 р. Після поразки під Ватерлоо повторно відрікся від престолу (22 червня 1815 р.). Останні роки життя провів на острові Св. Єлени бранцем англійців.

НАПОЛЕОНІВСЬКІ ВІЙНИ

Наполеонівські війни — визначення, що зустрічається в історичній літературі для позначення воєн Франції в період Консульства (1799—1804)та імперії Наполеона І (1804—1814,1815). Хронологічно вони продовжували війни Великої Французької революції 1789—1794 рр. і мали деякі спільні з ними риси. Маючи загарбницький характер, вони, проте, сприяли поширенню в Європі революційних ідей, підриву феодальних порядків і розвитку капіталістичних відносин. Вони велися в інтересах французької буржуазії, яка прагнула закріпити своє військово-політичне і торгово-промислове панування на континенті, відтіснивши на другий план англійську буржуазію. Головними противниками Франції в ході наполеонівських воєн були Англія, Австрія таРосія.

ДРУГА АНТИФРАНЦУЗЬКА КОАЛІЦІЯ

Умовною датою початку наполеонівських воєн вважається встановлення у Франції в ході перевороту 18 брюмера (9 листопада) 1799 р. військової диктатури Наполеона Бонапарта, який став першим консулом. У цей час країна вже знаходилася в стані війни з другою антифранцузькою коаліцією, яку утворили в 1798—1799 рр. Англія, Росія, Австрія, Туреччина і Неаполітанське Королівство (перша антифранцузька коаліція у складі Австрії, Пруссії, Англії і кількох інших європейських держав воювала проти революційної Франції в 1792—1793 рр.). Прийшовши до влади, Бонапарт направив англійському королю й австрійському імператору пропозицію почати мирні переговори, але вони відхилили її. Франція почала формувати на східних кордонах велику армію під командуванням генерала Моро. Одночасно на швейцарському кордоні тайно формувалася так звана «резервна» армія, яка і завдала першого удару по австрійських військах в Італії. Здійснивши важкий перехід через перевал Сен-Бернар в Альпах, 14 червня 1800 р. в битві під Маренго Бонапарт розгромив австрійців, якими командував фельдмаршал Мелас. У грудні 1800 р. рейнська армія Моро розбила австрійців під Гогенлінденом (Баварія).

У лютому 1801 р. Австрія була змушена укласти з Францією мир і визнати її завоюваня в Бельгії і на лівому березі Рейна. Після цього друга коаліція фактично розпалася, Англія погодилася в жовтні 1801 р. підписати умови прелімінарної (тобто попередньої) угоди, а 27 березня 1802 р. був укладений Ам’єнський мирний договір між Англією з одного боку і Францією, Іспанією і Батавською республікою — з іншого.

ТРЕТЯ АНТИФРАНЦУЗЬКА КОАЛІЦІЯ

У 1803 р. війна між ворогуючими сторонами поновилася, а в 1805 р. була утворена третя антифранцузька коаліція у складі Англії, Росії, Австрії і Неаполітанського королівства. На відміну від попередніх, вона проголосила своєю метою боротьбу не проти революційної Франції, а проти загарбницької політики Бонапарта. Ставши в 1804 р. імператором, Наполеон І готував висадку французької експедиційної армії в Англії. Але 21 жовтня 1805 р. в Трафальгарській битві англійський флот на чолі з адміралом Нельсоном знищив об’єднаний франко-іспанський флот. Ця поразка назавжди позбавила Францію можливості суперничати з Англією на морі. Однак на континенті наполеонівські війська одержували одну перемогу за іншою: у жовтні 1805 р. австрійська армія генерала Мака без бою капітулювала під Ульмом; у листопаді Наполеон переможним маршем вступив у Відень; 2 грудня в Аустерліцькій битві він розгромив об’єднані сили росіян та австрійців. Австрія знову була змушена підписати мир із Францією. За Пресбурзьким договором (26 грудня 1805 р.) вона визнала наполеонівські завоювання, а також зобов’язалася виплатити величезну контрибуцію. У 1806 р. Наполеон примусив Франца І скласти з себе титул імператора «Священної Римської імперії німецької нації».

ЧЕТВЕРТА ТА П’ЯТА АНТИФРАНЦУЗЬКІ КОАЛІЦІЇ

Війну проти Наполеона продовжили Англія та Росія, до яких незабаром приєдналися Пруссія та Швеція, стурбовані посиленням французького панування в Європі. У вересні 1806 р. утворилася четверта антифранцузька коаліція європейських держав. Через місяць, у ході двох битв 14 жовтня 1806 р., прусська армія була знищена: біля Ієни Наполеон розбив загони князя Гогенлое, а під Ауерштедтом маршал Даву розгромив головні прусські сили короля Фрідріха-Вільгельма і герцога Брауншвейзького. Наполеон урочисто в’їхав у Берлін. Пруссія була окупована. Російська армія, яка йшла на допомогу союзникам, зіткнулася з французькою спочатку поблизу Пултуска 26 грудня 1806 р., потім біля Прейсиш-Ейлау 8 лютого 1807 р. Ці битви не дали переваги жодній зі сторін, але в червні 1807 р. в битві під Фрідландом Наполеон одержав перемогу над російськими військами, якими командував Л. Л. Бенігсен. 7 липня 1807 р. посередині ріки Неман на плоту відбулася зустріч французького і російського імператорів і було укладено Тільзітський мир, за яким Росія визнавала всі завоювання Наполеона в Європі і приєднувалася до проголошеної ним у 1806 р. Континентальної блокади Британських островів. Навесні 1809 р. Англія та Австрія знову об’єдналися в п’яту антифранцузьку коаліцію, але вже в травні 1809 р. французи вступили у Відень, а 5—6 липня в битві під Ваграмом австрійці знову зазнали поразки. Австрія погодилася сплатити контрибуцію і приєдналася до Континентальної блокади. Під владою Наполеона опинилася значна частина Європи.

ПЕРШІ ПОРАЗКИ ФРАНЦІЇ. КІНЕЦЬ ФРАНЦУЗЬКОЇ ЕКСПАНСІЇ

Антинаполеонівський національно-визвольний рух набув найбільшого розмаху в Іспанії і Німеччині. Однак доля імперії Наполеона була вирішена під час його походу в Росію. У ході Вітчизняної війни 1812р. стратегія російської армії, керованої фельдмаршалом М. І. Кутузовим, та партизанський рух сприяли загибелі більш ніж 400-тисячної« Великої армії». Це викликало новий підйом національно-визвольної боротьби в Європі, у деяких державах почало створюватися народне ополчення. У 1813 р. утворилася шоста антифранцузька коаліція, куди увійшли Росія, Англія, Пруссія, Швеція, Австрія та інші держави. У жовтні 1813 р. внаслідок «битви народів» під Лейпцигом від французів була звільнена територія Німеччини. Наполеонівська армія відступила до кордонів Франції, а потім була розгромлена на своїй землі. 31 березня війська союзників вступили в Париж. 6 квітня Наполеон І підписав зречення від престолу і був висланий із Франції на острів Ельбу.

КІНЕЦЬ НАПОЛЕОНІВСЬКИХ ВОЄН

У 1815 р., після втечі з Ельби, Наполеон під час знаменитих «Ста днів» (20 березня — 22 червня) зробив останню спробу повернути собі владу. Поразка в битві під Ватерлоо (Бельгія) 18 червня 1815 р., завдана йому військами сьомої коаліції під командуванням герцога Веллінгтонаі маршала Блюхера, завершила історію наполеонівських воєн. Віденський конгрес (1 листопада 1814 р. — 9 червня 1815 р.) вирішив долю Франції, закріпивши переділ територій європейських країн в інтересах держав-переможниць. Визвольні війни, які велися проти Наполеона, були неминуче пов’язані з частковим відновленням феодально-абсолютистських порядків у Європі («Священний союз» європейських монархів, укладений з метою придушення національно-визвольного і революційного руху в Європі).

КОНСУЛЬСТВО

Консульство — період історії Франції від державного перевороту 9 листопада 1799р. (18 брюмера) до проголошення Наполеона Бонапарта 18 травня 1804 р. імператором. Номінально влада належала трьом консулам, вибраним на 10 років (з серпня 1802 р. довічно), фактично першому консулу — Бонапарту.

КОДЕКС НАПОЛЕОНА

Кодекс Наполеона, або Цивільний кодекс (Code Napoleon, Code Civil) — зведення цивільного законодавства Франції, прийняте в березні 1804 р. в період Консульства Наполеона Бонапарта. Розроблений комісією юристів з ініціативи і за безпосередньою участю Наполеона, кодекс юридично затверджував завоювання Великої Французької революції. Він спирався на Декларацію прав людини і громадянина. Важливим юридичним джерелом кодексу було римське право. Кодекс Наполеона складається з трьох частин. У першій трактуються питання правоздатності й акти громадянського стану: шлюб, розлучення, опіка, усиновлення. Проголошується громадянська рівність. Законодавці фіксують норми, що забезпечують збереження і недоторканність власності сім’ї: верховенство в сім’ї чоловіка і неможливість для дружини розпоряджатися майном без його згоди, влада батьків над дітьми.

У центрі кодексу — питання власності, які були головними для багатьох нових, створених революцією власників. Друга частина кодексу присвячена регламентації права власності. Третя частина регламентує договірні відносини, пов’язані з придбанням власності (порядок успадкування, дарування, купівля-продаж), договори з найму, у тому числі з найму робочої сили. Неодмінною умовою законності договору кодекс оголошує рівність громадян, що його укладають, і їхню повну свободу вступати або не вступати у договірні відносини.

Для Франції кодекс Наполеона був першим загальним зведенням законів. Він юридично закріпив найважливіші економічні й цивільні результати Французької революції. Відразу ж після прийняття кодекс був поширений на французькі колонії, а також на європейські країни, завойовані Наполеоном, або на ті, що вступили з ним у союз (Італія, Голландія, Бельгія, герцогство Варшавське, Вестфальське королівство і т. д.).

БИТВА ПІД АУСТЕРЛІЦОМ

Битва під Аустерліцом 20 листопада (2 грудня) 1805 р. — вирішальна битва між російсько-австрійськими і французькими військами підчас російсько-австро-французької війни 1805 р. поблизу м. Аустерліц (нині Славков, Чехія). Армія Наполеона І розбила російсько-австрійські війська під командуванням М. І. Кутузова, змушеного діяти за схваленим Олександром І невдалим планом австрійського полковника Ф. Вейротера. Після цієї битви третя антифранцузька коаліція розпалася.

ТІЛЬЗІТСЬКИЙ МИР

Тільзітський мир було укладено 25 червня 1807 р. в Тільзіті внаслідок особистих переговорів Олександра І та Наполеона І. Росія погоджувалася на створення великого герцогства Варшавського і приєднувалася до Континентальної блокади. Окремим актом оформлено наступальний і оборонний російсько-французький союз.

КОНТИНЕНТАЛЬНА БЛОКАДА

Континентальна блокада — торгова блокада Великобританії, оголошена Наполеоном І у 1806 р. Всім союзним і підвладним Франції державам заборонялося вести торгівлю, підтримувати поштові та інші стосунки з Британськими островами. За Тільзітським мирним договором 1807 р. до Континентальної блокади змушена була приєднатися і Росія. Після розгрому Наполеона в Росії (1812) більшість країн перестала дотримуватися умов Континентальної блокади. Формально відмінена після зречення Наполеоном престолу (квітень 1814 р.).

«СТО ДНІВ» НАПОЛЕОНА

«Сто днів» — час другого правління імператора Наполеона І у Франції (20 березня — 22 червня 1815 р.) після його втечі з о. Ельба, на який він був засланий услід за першим зреченням престолу. Проти наполеонівської імперії виступила антифранцузька коаліція багатьох європейських країн. Армія Наполеона була розгромлена 18 червня в битві під Ватерлоо; 22 червня Наполеон другий раз відрікся від престолу.

ВІДЕНСЬКИЙ КОНГРЕС

Віденський конгрес 1814—1815 рр. (вересень 1814 р. — червень 1815 р.) — конгрес європейських держав (за винятком Туреччини); завершив війни коаліцій європейських держав з Наполеоном І. Були укладені договори, направлені на відновлення феодальних порядків і задоволення територіальних домагань держав-переможниць; закріплена політична роздробленість Німеччини та Італії; Варшавське герцогство поділене між Росією, Пруссією та Австрією. Франція позбавлена своїх завоювань. У вересні 1815 р. постанови Віденського конгресу доповнені актом про створення Священного союзу.

СВЯЩЕННИЙ СОЮЗ

Священний союз — союз Австрії, Пруссії та Росії, укладений у Парижі 26 вересня 1815 р. після падіння імперії Наполеона І. Метою Священного союзу було забезпечення непорушності рішень Віденського конгресу 1814—1815 рр. У 1815 р. до Священного союзу приєдналися Франція і ряд інших європейських держав. Священний союз санкціонував збройну інтервенцію і придушення австрійськими військами революцій у Неаполі (1820—1821) і П’ємонті (1821) і французькими військами в Іспанії (1820—1823). У деяких актах брала участь Великобританія. Протиріччя між європейськими державами розхитували Священний союз, наприкінці 20-х — на початку 30-х рр. він фактично розпався.