Всесвітня історія: довідник школяра та студента

ВЕЛИКА ФРАНЦУЗЬКА РЕВОЛЮЦІЯ

ПРОСВІТНИЦТВО

Просвітництво — ідейна течія кінця XVII—XVIII ст., заснована на переконанні у вирішальній ролі розуму й науки в пізнанні« природного порядку», який відповідає справжній природі людини й суспільства. Неуцтво, мракобісся, релігійний фанатизм просвітники вважали причинами людських бід; виступали проти феодально-абсолютистського режиму, за політичну свободу, громадську рівність.

Головні представники Просвітництва в Англії (де воно й виникло) — Дж. Локк, А. Коллінз, Дж. Толанд, А. Е. Шефтсбері; у Франції (період найбільшого поширення тут Просвітництва, між 1715 і 1789 рр., називають «віком Просвітництва») — Вольтер, Ш.-Л. Монтеск’е, Ж.-Ж. Руссо, Д. Дідро, К. Гельвецій, П. Гольбах; у Німеччині — Г. Є. Лессінг, Й.-Г. Гердер, Й. Шиллер, Й.-В. Гете; у США — Т. Джефферсон, Б. Франклін, Т. Пен; у Росії — М. ЛНовиков, О. М. Радіщев). Ідеї Просвітництва значним чином вплинули на розвиток суспільної думки. Разом з тим у XIX—XX ст. ідеологія Просвітництва нерідко зазнавала критики за ідеалізацію людської природи, оптимістичне тлумачення прогресу як неухильного розвитку суспільства на основі удосконалення розуму. У широкому значенні просвітниками називали видатних розповсюджувачів наукових знань.

ДЕКЛАРАЦІЯ ПРАВ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА

Декларація прав людини і громадянина (Declaration des droits l'homme et de citoyen) — державний акт, що проголосив загальність і пріоритет прав людини; прийнята Установчими зборами Франції (26 серпня 1789 р.), увійшла як преамбула до першої французької конституції (1791).

ЖИРОНДИСТИ

Жирондисти — політичне угруповання періоду Французької революції. Назва «жирондисти» була дана істориками пізніше — за назвою департаменту Жиронда, звідки родом було багато діячів угруповання. Лідери жирондистів: Ж.-П. Бріссо, П.-В. Верньо, Ж.-А. Кондорсе та інші. Після повалення монархії (10 серпня 1792 р.) прийшли до влади. Повстання 31 травня — 2 червня 1793 р. позбавило жирондистів влади. У жовтні 1793 р. частина їх була страчена. Після термідоріанського перевороту 1794 р. жирондисти приєдналися до контрреволюціонерів.

ЯКОБІНЦІ

Якобінці (Jacobins) — політичне угруповання, що прийшло до влади під час Великої Французької революції. Від початку якобінці — це члени Якобінського клубу («Товариства друзів конституції», 1789—1794 рр.), найвідомішого з т. зв. «патріотичних товариств», яке мало у своєму розпорядженні розгалужену мережу філій і значною мірою вплинуло через них на політизацію великої частини населення Франції в епоху революції. Якобінський клуб зобов’язаний своєю назвою місцю своїх засідань — приміщенню колишнього домініканського (якобінського, по вул. Сен-Жак, тобто Св. Якова в Парижі) монастиря на вул. Сент-Оноре. Приналежність до цього клубу, його підтримка були неодмінною умовою доступу до влади до 9 термідора. Через нього пройшли і фейяни, і жирондисти, і монтаньяри. Тому помилково вважати якобінцями лише прихильників М. Робесп’єра, Ж.-П. Марата, Ж.-Ж. Дантона, Л.-А. Сен-Жюста, Ж. Кутона, тобто тих, хто залишився в клубі після вигнання з нього жирондистів у жовтні 1792 р. Проте в історичній пам’яті назва «якобінці» закріпилася саме за ними, за радикальними діячами, що прийшли до влади в період т. зв. якобінської диктатури (1793—1794) — революційно-терористичної форми державного правління Франції від падіння жиронди до термідоріанського перевороту.

РОБЕСП’ЄР

Робесп’єр Максиміліан (1758—1794) — діяч Великої Французької революції, один із керівників якобінців. Фактично очоливши в 1793 р. революційний уряд, сприяв страті Людовіка ХVІ, створенню революційного трибуналу й страті лідерів жирондистів. Зосередив у своїх руках практично необмежену владу; організатор масового терору. Страчений термідоріанцями.

ТЕРМІДОРІАНСЬКИЙ ПЕРЕВОРОТ

Термідоріанський переворот (27/28 липня 1794 ) (9 термідора II року за новим республіканським календарем) ліквідував у Франції якобінську диктатуру. Організатори термідоріанського перевороту: Ж. Фуше, Ж.-Л. Тальєн, П. Баррас.

ДИРЕКТОРІЯ

Директорія (Виконавча Директорія) — уряд Французької республіки з листопада 1795 до листопада 1799 р. Результати термідоріанського перевороту 1794 р. були закріплені конституцією III року, виробленою і прийнятою Конвентом восени 1795 р. Сам Конвент розпускався (жовтень 1795 р.). Законодавча влада зосереджувалася в двох палатах — Раді п’ятисот таРаді старійшин; виконавча влада передавалася Директорії. Остання складалася з 5 чоловіків і щорічно оновлювалася на одну п’яту свого складу. У Директорію першого складу увійшли Л. М. Ла Ревельер-Лепо, Ж. Ф. Ребель, Ф. Л. О. Летурнер, П. Баррас, Л. Н. Карно.

Режим Директорії відповідав потребам соціальної консолідації класу власників на низхідній лінії революції, забезпечуючи компроміс між тими колами буржуазії, які виграли від революційного перерозподілу власності, але не мали наміру ризикувати основним капіталом, складеним ще до 1789 р., та «новими» власниками, основний капітал яких сформувався після 1789 р. і гарантії недоторканності якого були дані Якобінською диктатурою. Ліквідація парламентської опозиції дозволила Директорії упорядити податкову систему (листопад 1797 — грудень 1798 р.), однак загалом фінансове становище залишалося важким. Економічному пожвавленню і подальшій стабілізації внутрішньополітичного життя Франції сприяла широкомасштабна зовнішня експансія — наполеонівські війни в Італії, Єгипті, грабіж сусідніх країн. Ця агресія захищала термідоріанську Францію і від загрози реставрації «старого порядку», і від нового підйому революційного руху. Неминуче в цих умовах зростання впливу армії призвело до перевороту 18 брюмера (9 листопада) 1799 р., встановлення «твердої влади» — диктатури Наполеона, яка покінчила з існуванням Директорії.


buymeacoffee