Всесвітня історія: довідник школяра та студента

РОСІЯ НАПРИКІНЦІ XVII—XVIII ст.

ПЕТРО І

Петро І (30 травня (9 червня) 1672 р. — 28 січня (8 лютого) 1725 р.) — російський цар з 1682 р. (правив з 1689 р.), імператор всеросійський (з 1721 р.), молодший син Олексія Михайловича від другого шлюбу з Н. К. Наришкіною. Провів реформи державного управління (створено Сенат, колегії, органи вищого державного контролю і політичного розшуку; церква підпорядкована державі; проведено розподіл країни на губернії, побудовано нову столицю Санкт-Петербург). Використав досвід західноєвропейських країн у розвитку промисловості, торгівлі, культури. Проводив політику меркантилізму (створення мануфактур, металургійних, гірничих та інших заводів, портів, каналів тощо). Керував будівництвом флоту і створенням регулярної армії.

Очолював армію в Азовських походах 1695—1696 рр., Північній війні 1700—1721 рр., Прутському поході 1711 р., Персидському поході 1722—1723 рр.; командував військами при взятті Нотебурга (1702), у битвах біля села Лісового (1708) і під Полтавою (1709). Сприяв зміцненню економічного і політичного становища дворянства.

З ініціативи Петра І відкрито багато учбових закладів, Академію наук, прийнято т. зв. цивільний шрифт. Реформи Петра І проводилися за допомогою жорстоких методів, шляхом крайнього напруження матеріальних і людських ресурсів (введено подушний податок), що спричиняло народні повстання (Стрілецьке 1698 р., Астраханське 1705—1706 рр., Булавінське 1707—1709 рр.), які придушувалися урядом. Будучи творцем могутньої абсолютистської держави, Петро І добився визнання за Росією авторитету великої держави.

СТРІЛЕЦЬКИЙ БУНТ

Стрілецьке повстання (Стрілецький бунт) 1698 р. було викликане посиленням кріпосницького гніту, тяжкою службою і насильством з боку начальників. Московські стрільці (бл. 4 тис. чоловік), учасники Азовських походів Петра І, на шляху в Великі Луки усунули своїх начальників і рушили до Москви; встановили зв’язок із царицею Софією Олексіївною, готувалися до розправи з боярами та іноземцями. Розбиті під Новоєрусалимським монастирем 18 червня. У 1698—1699 рр. було страчено 1182 стрільці, 601 заслано на каторгу. Слідчі дії та страти тривали до 1707 р.

СЕНАТ

Сенат — державний орган в Росії в 1711—1917 рр., підпорядкований імператору. Був заснований Петром І як вищий орган у справах законодавства і державного управління. З першої половини XIX ст. як вищий судовий орган здійснював нагляд за діяльністю державних установ і чиновників. За судовими статутами 1864 р. — вища касаційна інстанція.

КОЛЕГІЇ

Колегії — у Росії у XVIII — на початку XIX ст. центральні установи, які відали окремими галузями державного управління. Засновані Петром І у 1717—1721 рр. замість приказів. Перші колегії: Іноземних справ, Військова, Адміралтейська, Камер-колегія, Штатс-контор-колегія, Ревізіон-колегія, Юстиц-колегія, Берг-колегія, Мануфактур-колегія, Комерц-колегія, Вотчин-колегія, Головний магістрат. Пізніше утворені колегії економії, Малоросійська колегія, Юстиц-колегія ліфляндських, естляндських і фінляндських справ, Медична колегія. Були скасовані з утворенням міністерств.

НАЙСВЯТІШИЙ СИНОД

Синод (від грецьк. synodos — збори) — у Руській православній церкві в 1721—1917 рр. вища церковна установа. Синод був встановлений у ході перетворень Петра І замість скасованого ним патріаршества спочатку як Духовна колегія (указом від 25 січня 1721 р.) і урочисто відкритий 14 лютого 1721 р. під назвою Найсвятіший Правлінський Синод. У 1723 р. Синод був визнаний патріархами східних православних церков як установа, що має всі патріарші права.

ПІВНІЧНА ВІЙНА

Північна війна 1700—1721 рр. — війна Північного союзу (у складі Росії, Речі Посполитої, Саксонії, Данії, Ганноверу, Пруссії) проти Швеції. Росія у цій війні боролася за вихід до Балтійського моря. Після поразки під Нарвою (1700) Петро І реорганізував армію, створив Балтійський флот. У 1701—1704 рр. російські війська закріпилися на узбережжі Фінської затоки, взяли Дерпт, Нарву.

У 1703 р. було засновано Санкт-Петербург, який став столицею Російської імперії. У 1708 р. шведські війська, які вторглися на російську територію, зазнали поразки у битві біля с. Лісового. Полтавська битва 1709 р. закінчилася повним розгромом шведів і втечею Карла XII в Туреччину. Балтійський флот одержав перемоги біля Гангута (1714) та біля Гренгама (1720). Війна завершилася переможним для Росії Ніштадтським миром 1721 р.

ТАБЕЛЬ ПРО РАНГИ

Табель про ранги — законодавчий акт у Росії, що визначав порядок проходження служби чиновниками. Виданий Петром І у 1722 р. Табель про ранги встановлював 14 рангів (класів, класних чинів, 1-й — найвищий) за трьома видами: військові (армійські та морські), штатські та придворні. Скасований після 1917 р.

АННА ІОАННІВНА

Анна Іоаннівна (Анна Іванівна) (1693—1740) — російська імператриця з 1730 р., племінниця Петра І, герцогиня Курляндська з 1710 р. Посаджена на престол Верховною таємною радою. Фактичним правителем при ній був Е. Й. Бірон.

РОСІЙСЬКО-ТУРЕЦЬКА ВІЙНА 1735—1739 рр.

Російсько-турецька війна 1735—1739рр. велася Росією (у союзі з Австрією) за вихід до Чорного моря і з метою припинення набігів кримських татар. Російські війська під командуванням Б. К. Мініха взяли Азов, Очаків, Хотин, Ясси, двічі займали Крим. Закінчилася Белградським миром 1739 р.

ЄЛИЗАВЕТА ПЕТРІВНА

Єлизавета Петрівна (1709—1761/62) — російська імператриця з 1741 р., дочка Петра І. Посаджена на престол гвардією. За часів її царювання були досягнуті значні успіхи в розвитку господарства, культури Росії і в зовнішній політиці, чому сприяла діяльність М. В. Ломоносова, П. І. та І. І. Шувалових, А. П. Бестужева-Рюміната інших.

КАТЕРИНА II

Катерина II Велика (1729—1796) — російська імператриця (з 1762 р.). Німецька принцеса Софія Фредеріка-Августа Анхальт-Цербстська. З 1744 р. жила в Росії. З 1745 р. дружина великого князя Петра Федоровича, майбутнього імператора Петра III, якого скинула з престолу (1762), спираючись на гвардію (Г. Г. і О. Г. Орлових та інших). Провела реорганізацію Сенату (1763), секуляризацію земель (1763—1764), скасувала гетьманство в Україні (1764). Очолювала Уложенну комісію 1767—1769 рр. За її правління сталася Селянська війна 1773—1775 рр. під проводом О. Пугачова.

Підписала указ про ліквідацію Запорозької Січі (1775), видала Установу для управління губернією 1775 р., «Жалувану грамоту дворянству» 1785 р. і «Жалувану грамоту містам» 1785 р. За часів Катерини II внаслідок російсько-турецьких воєн 1768—1774 і 1787—1791 рр. Росія остаточно закріпилася на Чорному морі, було приєднано Північне Причорномор’я, Крим, Прикубання. Вона ліквідувала Кримське ханство (1783), прийняла в російське підданство Східну Грузію (1783). У період правління Катерини II здійснено три поділи Речі Посполитої (1772,1793,1795). Імператриця листувалася з Вольтером та іншими діячами французького Просвітництва. Була автором багатьох белетристичних, драматургічних, публіцистичних, науково-популярних творів, «Записок».

РОСІЙСЬКО-ТУРЕЦЬКА ВІЙНА 1768—1774 рр.

Російсько-турецька війна (1768—1774 рр.) була розпочата Туреччиною після відмови Росії вивести війська з Польщі. Розгром турецьких військ під Ларгою і Кагулом (командуючий П. О. Рум’янцев), турецького флоту в Чесменському бою, заняття Криму примусили турецький уряд підписати Кючук-Кайнарджійський мир 1774 р.

РОСІЙСЬКО-ТУРЕЦЬКА ВІЙНА 1787—1791 рр.

Російсько-турецька війна 1787—1791 рр. була розпочата Туреччиною з метою повернення Криму та інших територій. Перемоги російських військ під командуванням О. В. Суворова (Кінбурн, Фокшани, Римнік, Ізмаїл), Г. О. Потьомкіна (Очаків), М. В. Рєпніна (Мачинська битва), російського флоту під командуванням Ф. Ф. Ушакова (Керченська битва, битви біля Тендри та Каліакрії) змусили Туреччину визнати себе переможеною. Війна завершилася Ясським миром 1792 р.

Г. ПОТЬОМКІН

Потьомкін Григорій Олександрович (13 (24) вересня 1739 — 5 (16) жовтня 1791) — російський державний і військовий діяч, дипломат, генерал-фельдмаршал (1784). Народився в сім’ї офіцера. У 1756 р. вступив до гімназії Московського університету, звідки був відчислений (1760). Записаний у гвардію в 1755 р.; за участь у двірцевому перевороті 1762 р., внаслідок якого престол зайняла Катерина II, Потьомкін отримав чин підпоручика гвардії.

У 1767 р. брав участь у роботі Уложенної комісії. За участь у російсько-турецькій війні 1768—1774 рр. отримав чин генерала. Після зближення з Катериною II (1770) був призначений віце-президентом Військової колегії, отримав графський титул, призначений генералом-ад’ютантом (1774) і шефом іррегулярних військ. Особисте прихильне ставлення з боку Катерини II, високий статус при дворі і в державному апараті зробили Потьомкіна наймогутнішою людиною в країні. Проявивши себе талановитим адміністратором, він став найближчим помічником Катерини II в проведенні політики зміцнення абсолютистської держави. В 1774 р. організовував каральні заходи проти О. Пугачова.

У 1775 р. з ініціативи Потьомкіна була ліквідована Запорозька Січ як можливе вогнище нового масового народного виступу. У 1776 р. генерал-губернатор Новоросійської, Азовської і Астраханської губернії. У тому ж році від Иосифа II отримав титул князя «Священної Римської імперії». У 1783 р. реалізував свій проект приєднання Криму до Росії, отримавши за це титул найсвітлішого князя Таврійського. Сприяв освоєнню Північного Причорномор’я і заснуванню тут Херсона, Миколаєва, Севастополя і Катеринослава.

Під керівництвом Потьомкіна здійснювалося будівництво на Чорному морі військових і торгових флотів. У 1784 р. призначений президентом Військової колегії. Під час російсько-турецької війни 1787—1791 рр. Потьомкін командував армією, але, не маючи полководницького таланту, лише сковував дії О. Суворова. Помер під час мирних переговорів з Туреччиною в Яссах.

О. ПУГАЧОВ

Пугачов Омелян Іванович (1742 — 10 (21) січня 1775) — донський козак, керівник Селянської війни 1773—1775 рр. У 1759 р. вступив на військову службу козаком, брав участь у Семилітній війні. У 1764 р. знаходився в Польщі, у 1769—1770 рр. воював з турками і отримав чин хорунжого. Після хвороби повернувшись на Дон, у 1772 р. вирушив бродяжити, жив серед терських козаків, за Кубанню у козаків-некрасовців, у Польщі, серед старообрядців під Черніговом, Гомелем, на річці Іргиз. Декілька разів його заарештовували, але кожного разу він утікав. У травні 1773 р. утік з казанської в’язниці на ріку Яїк, де серед козаків, що проживали там, оголосив себе імператором Петром Федоровичем, який нібито врятувався від убивць, підісланих невірною дружиною. 17 вересня від його імені було прочитано перший маніфест про початок повстання, ядром якого стали яїцькі козаки-старообрядці.

Потім до них приєдналися загони башкирів та інших народів Поволжя, уральські робітники, а також селяни, які становили більшість на останньому етапі повстання. Численні загони повстанців діяли на величезній території від Уралу до Волги. Сам Пугачов спочатку взяв в облогу Оренбург, але після поразки від урядових військ біля Татіщевої фортеці 22 листопада 1774 р. його головні сили відступили на Урал. Звідти він рушив на Волгу і взяв Казань. Подальший шлях переслідуваного урядовими військами бунтівного вождя лежав у пониззя Волги.

У зв’язку з розмахом пугачовського повстання уряд змушений був форсувати переговори з турками про закінчення війни і перекинути в Поволжя війська під командуванням О. В. Суворова. Після того як повстанці зазнали поразки під Царицином, Пугачов у вересні 1774 р. був виданий своїми колишніми соратниками царській владі. Доставлений у клітці до Москви у розпорядження слідчої комісії, бунтівний вождь був засуджений судом до четвертування і страчений з декількома своїми товаришами 10 січня 1775 р. на Болотяній площі.

О. СУВОРОВ

Суворов Олександр Васильович (1730—1800) — граф Римнікський (1789), князь Італійський (1799), російський полководець, генералісимус (1799). Починав службу капралом у 1748 р. Учасник Семилітньої війни. Під час російсько-турецьких воєн (1768—1774 і 1787—1791 рр.) отримав перемоги під Козлуджею (1774), Кінбурном (1787), Фокшанами (1789), Римніком (1789) і штурмом оволодів фортецею Ізмаїл(1790). На останньому етапі повстанняО. І. Пугачова, з серпня 1774р., керував військами, направленими для його придушення. Командував військами, що придушували Польське повстання 1794 р.

У 1799 р. провів Італійський і Швейцарський походи, розбивши французькі війська на ріках Адда і Треббія і біля Нові; вийшов з оточення, перейшовши швейцарські Альпи. Автор військово-теоретичних робіт («Полкова установа», «Наука перемагати» ). Створив оригінальну систему поглядів на методи ведення війни і бою, виховання і навчання військ. Стратегія Суворова носила наступальний характер. Не програв жодної битви.

Ф. УШАКОВ

Ушаков Федір Федорович (1745—1817) — російський флотоводець, адмірал (1799), один із засновників Чорноморського флоту і з 1790 р. його командуючий. Розробив і застосував маневрену тактику, отримавши кілька значних перемог над турецьким флотом у Керченській морській битві, біля коси Тендра (1790) і мису Каліакрія (1791). Успішно провів Середземноморський похід російського флоту під час війни проти Франції 1798—1800 рр.

«ЖАЛУВАНА ГРАМОТА ДВОРЯНСТВУ»

«Жалувана грамота дворянству» (1785р.)(« Грамота на права, вільність і переваги благородного російського дворянства») — звід дворянських привілеїв, оформлений законодавчим актом Катерини II від 21 квітня. Дворянство відокремлювалося від інших станів, підтверджувалася свобода дворян від обов’язкової служби (проголошена у 1762 р.), від сплати податків, до них не можна було застосовувати тілесні покарання, судити їх міг тільки дворянський суд. Лише дворяни мали право володіти землею і кріпосними селянами, вони також володіли надрами у своїх маєтках, могли займатися торгівлею і засновувати заводи, їхні будинки були звільнені від постою військ, маєтки не підлягали конфіскації. Дворянство дістало право на самоврядування, склало «дворянське суспільство», органом якого були дворянські збори, що скликалися кожні три роки в губернії та повіті й на яких обирали губернських та повітових ватажків дворянства, судових засідателів і капітан-справників, що очолювали повітову адміністрацію. Дія грамоти була поширена також на дворян Прибалтики, України, Білорусії та Дону.