Всесвітня історія: довідник школяра та студента

АНГЛІЯ В XVII—XVIII ст.

ЯКІВ І СТЮАРТ

Яків І Стюарт (1566—1625) — англійський король з 1603 р., шотландський король (під ім’ям Якова VI) з 1567 р. З династії Стюартів, син Марії Стюарт. Прихильник абсолютизму континентального типу. За правління Якова І загострилася боротьба між короною і парламентом.

КАРЛ І

Карл І Стюарт (19 листопада 1600 — 30 січня 1649) — король Великобританії та Ірландії, перший в історії Європи монарх, засуджений до публічної страти (у період Англійської революції 1640—1660 рр.). Другий син Якова VI, короля Шотландії, та Анни Датської.

ДОВГИЙ ПАРЛАМЕНТ

Довгий парламент (Long parliament) в Англії — скликаний королем Карлом І Стюартом 3 листопада 1640 р.; фактично став законодавчим органом Англійської революції XVII ст. Проіснувавши понад 12 років (звідси назва), Довгий парламент був розігнаний Олівером Кромвелем 20 квітня 1653 р.

О. КРОМВЕЛЬ

Кромвель Олівер (1599—1658) — діяч Англійської революції XVII ст., керівник індепендентів. У 1640 р. вибраний у Довгий парламент. Один з головних організаторів парламентської армії, що отримала перемоги над королівською армією в 1-й (1642—1646) і 2-й(1648) громадянських війнах. Спираючись на армію, яка вигнала з парламенту пресвітеріан (1648), сприяв страті короля і проголошенню республіки (1649), влада в якій була зосереджена в руках прихильників Кромвеля. З 1650 р. лорд-генерал (головнокомандувач всіма збройними силами). Придушив рухи левелерів і діггерів, визвольні рухи в Ірландії та Шотландії. У 1653 р. встановив режим одноосібної військової диктатури — протекторат.

ВІГИ ТА ТОРІ

Віги та торі — англійські політичні партії. Англійська двопартійна система, що є основою політичного життя країни, почала формуватися в епоху Реставрації, за правління Карла II. До кінця 1660-х років корупція і розбещеність двору, непопулярна зовнішня політика (союз з Францією) і страх перед посиленням католицизму об’єднали всіх незадоволених режимом. Уже в 1667 р. у палаті общин формується партія опозиції — так звана «партія країни». їй протистояла « партія двору». Обидві партії складалися здебільшого з представників аристократії, хоч до складу «партії країни» входила частина англійської фінансової еліти. Пізніше, під час полеміки навколо «Білля про виключення» Якова Стюарта з престолонаслідування і скликання парламенту (1680—1681), за обома партіями закріпилися лайливі призвіська, які вживалися їхніми опонентами. Представників «партії країни» іменували вігами (Whig в Шотландії — чоловік, що знаходиться поза законом), а члени «партії двору» стали називатися торі (Tory — ірландський грабіжник). Під цими назвами обидві партії увійшли в історію.

«БІЛЛЬ ПРО ПРАВА»

«Білль про права» (Bill of Rights) (1689) — конституційний акт, що визначив розвиток Англії як парламентської монархії. Результати політичного перевороту 1688 р. (коли Якова II було усунуто від влади і його місце зайняв Вільгельм III) були оформлені у вигляді Декларації прав, що закріплювала завоювання парламенту та фіксувала умови, на яких лорди і общини погоджувалися визнати Вільгельма Оранського своїм правителем. Декларація була прийнята 13 лютого 1689 р., а в жовтні 1689 р. вона була перетворена в парламентський «Білль про права». Статут переосмислював співвідношення влади парламенту і короля, що правив тепер не за «божественим правом», а згідно з актами парламенту.

Згідно зі статутом, король позбавлявся права відміняти закони парламенту про покарання, а також без його санкції припиняти дію інших законів. Таким чином, король позбавлявся суверенітету в законодавчій сфері. Різко обмежувалася і можливість втручання короля у сферу судочинства. Були скасовані суди Церковної комісії, що підпорядковувалися королю як голові церкви. Королівська влада позбавилася і фінансової незалежності; замість старого принципу виділення довічного доходу короля, кошти на утримання двору та армії тепер виділялися на невеликий термін, змушуючи монарха постійно звертатися до парламенту за субсидіями. Навпаки, позиції парламенту завдяки «Біллю про права» посилилися. Король зобов’язувався регулярно скликати парламент (як мінімум один раз на три роки); членам парламенту гарантувалася свобода слова. Крім того, як «незаконний» засуджувався спосіб маніпулювання виборами, коли на місцях підбиралися вірні трону кандидати. Окремі розділи «Білля про права» торкалися судової влади. У них говорилося, що суди не повинні вдаватися до надмірних застав, штрафів і жорстоких покарань. Було покладено край практиці штучного підбору присяжних. Компетенція судів присяжних розширилася, оскільки їм було передано право розглядати справи про державну зраду.

Заборонялася також конфіскація майна арештованих аж до винесення присяжними вердикту. Таким чином, цей документ намагався покласти край судовому свавіллю. «Білль про права» не встановлював прямого парламентського правління; король як і раніше мав право вибирати і знімати з посад міністрів, суддів, а також скликати і розпускати парламент.

ВІЙНА ЗА ІСПАНСЬКУ СПАДЩИНУ

Війна за Іспанську спадщину (1701—1714 рр.) — війна між Францією та Іспанією — з одного боку, і протилежною їм коаліцією на чолі з австрійськими Габсбургами і Великобританією — з іншого боку. Причиною війни стала відсутність прямого спадкоємця у померлого в 1700 р. останнього представника династії іспанських Габсбургів Карла II. Війна йшла зі змінним успіхом, але зрештою закінчилася перемогою країн антифранцузької коаліції. У 1713 р. було укладено Утрехтський мир між Францією та Іспанією, з одного боку, і Англією, Голландією, Пруссією, Савойєю та Португалією — з іншого, а в 1714 р. у Раштатті — мирний договір між Францією і «Священною Римською імперією». У результаті Філіпп V був визнаний королем Іспанії та її колоній за умов відмови його спадкоємців від прав на французький престол. Значні вигоди від війни отримала Англія: до неї відійшли фортеця Гібралтар на півдні Піренейського півострова, острів Менорка в Середземному морі, французькі володіння у Північній Америці (землі навколо Гудзонової затоки, острів Ньюфаундленд); крім того, англійські купці добилися права асьєнто — права на ввезення негрів-рабів в іспанські колонії. Голландія дістала право тримати військові гарнізони в фортецях Намюр, Тури, Іпр та інших. До Австрії були приєднані Іспанські Нідерланди, південна частина Італії, Сардинія, частина Тоскани, Мілан і Мантуя, повернені території на Рейні. Сицилія відійшла до Савойї. Франція внаслідок війни була розорена і позбавилася колишньої могутності й впливу в Європі. Загальне число убитих і поранених у війні становило майже 600 тис. чоловік. Головним результатом війни за Іспанську спадщину стало посилення морської й колоніальної могутності Англії.

ПРОМИСЛОВИЙ ПЕРЕВОРОТ

Промисловий переворот — назва історичного періоду переходу від мануфактури до машинного виробництва. У 60-ті рр. XVIII ст. — першій чверті XIX ст. промисловий переворот стався у Великобританії. Потім до кінця XIX ст. в різний час на шлях промислового перевороту стали США, Франція, Німеччина, Італія, Японія. У Російській імперії промисловий переворот почався після скасування кріпацтва (1861), а завершився на початку 80-х рр. XIX ст.