Всесвітня історія: довідник школяра та студента

ЄВРОПА В XIV—XV ст.

СТОЛІТНЯ ВІЙНА

Столітня війна 1337—1453 рр. велася між Англією і Францією за Гасконь (з XII ст. англійське володіння), Нормандію, Анжу (втрачені англійцями в XIII ст.), Фландрію. Причиною війни стало прагнення англійського короля Едуарда III (онука французького короля Філіппа IV) зайняти французький престол після смерті французького короля Карла IV (який не мав сина). Англія виграла битви при Слейсі (1340), під Кресі (1346), Пуатьє (1356). Договір в Бретіньї 1360 р. закріпив за Англією значну частину французької території. У 70-х рр. XIV ст. англійці майже повністю були вигнані з Франції.

Однак після перемоги під Азенкуром (1415) англійці в союзі з бургундцями захопили північ Франції (з Парижем). Всенародний опір англійцям очолила Жанна д’Арк. У 1429 р. французькі війська на чолі з нею зняли облогу Орлеана. Столітня війна завершилася капітуляцією англійців у Бордо (1453). Англія втримала на території Франції лише порт Кале (до 1558 р.).

ДИНАСТІЯ ВАЛУА

Валуа — династія французьких королів, які правили в 1328—1589 рр., гілка Капетінгів; отримала свою назву від невеликого графства у Франції, у провінції Іль-де-Франс, нині розділеного між департаментами Ени та Уази. Династія Валуа розпадалася на три гілки: пряму (власне Валуа), Орлеанську і Ангулемську. Перші графи Валуа належали до молодшої лінії роду Вермандуа. Остання спадкоємиця цього роду вийшла заміж за Гуго, сина короля Генріха І Французького, і принесла йому в посаг володіння Валуа і Вермандуа.

У 1215 р. графство Валуа було приєднано королем Філіппом Августом до земель французької корони. У 1285 р. ці землі отримав Карл Валуа, син короля Філіппа III Відважного, брат короля Філіппа IV Красивого, останнього прямого представника династії Капетінгів. Саме Карл Валуа став засновником однойменної королівської династії. За допомогою вдалих шлюбів він розширив свої володіння і навіть придбав титул імператора Константинопольського. Молодший син Карла став засновником лінії Алансонів, однієї з гілок династії Валуа, що перервалася в 1527 р. Старший син у 1328 р. вступив на французький престол, після того як три сини Філіппа IV померли, не залишивши чоловічого потомства. Як найближчий нащадок Капетінгів, він був коронований під ім’ям Філіппа VI. Цей факт не був визнаний Англією і спричинив початок Столітньої війни між Англією і Францією. Згодом графство Валуа неодноразово передавалося принцам дому Валуа, а потім Бурбонам (завжди разом з герцогством Орлеанським).

Найбільш відомими представниками династії Валуа були: Карл V Мудрий, Людовік XI, за правління якого в основному завершилося територіальне об’єднання Франції, Франциск І, що перетворив Францію в абсолютну монархію, Генріх II, Генріх III. З убивством Генріха III під час релігійних воєн династія Валуа припинила своє існування. Останньою гілкою роду Валуа була Маргарита (королева Марго, 1553—1615). Її чоловік Генріх IV став першим королем нової династії Бурбонів, яка також походила від Капетінгів.

ЖАКЕРІЯ

Жакерія (Jacquerie від «Jacques Bonhomme» — «Жак-Простак», звичайне прізвисько французьких селян) — серія селянських повстань у Франції в період Столітньої війни (1337—1453) між Англією і Францією. Найбільшим повстанням стала так звана «Велика Жакерія» (травень—червень 1358 р.). Повстання вибухнуло в переломний момент Столітньої війни. Незадовго до цього сталася битва під Пуатье (1356), у якій французькі війська зазнали поразки, і велика кількість рицарів на чолі з королем Іоанном II Добрим потрапила в полон до англійців. Обурення селян було спровоковано тим, що наслідник престолу дофін Карл розпорядився збільшити податки, щоб зібрати суму, необхідну для викупу сеньйорів, які потрапили в полон. Укладене незабаром перемир’я між англійцями і французами також не принесло спокою країні, оскільки багато сіл було пограбовано англійськими загонами, що діяли по всій Франції. Це стало черговим ударом для селянства, яке в 1340-х рр. сильно потерпіло від голоду й епідемії чуми. Повстання почалося в травні 1358 р. на північному заході Франції і швидко розповсюдилося в Пікардії, Шампані, Іль-де-Франсі та інших областях.

Стихійно сформувалася селянська армія, що складалася з 5—6 тис. чоловік. Повстанці громили замки і вбивали їх мешканців. На чолі повстання стояв Гійом Каль, який зробив спробу об’єднатися з повсталими городянами в Парижі. Повстання в Парижі під проводом Етьєна Марселя почалося в 1358 р. і також було викликано невдоволенням податковим тягарем. Дофін Карл був змушений утікти з бунтуючого Парижа, а Етьєн Марсель спробував скористатися його втечею і відсутністю короля і змістити ненависних торговому стану адміністративних чиновників. Етьєн Марсель відіслав для підтримки учасників Жакерії загін з 300 чоловік з метою організувати боротьбу з військами дофіна, який блокував Париж. Дворяни незабаром стали об’єднуватися навколо Карла II Наваррського (Карла Злого).

Повсталі зайняли позиції поблизу села Мело, але на рівнинній місцевості, де вони розташувалися, рицарська кіннота була особливо небезпечна. Гийом Каль з декількома соратниками прибув у табір Карла Злого для переговорів, де його було схоплено і страчено. Внаслідок цього 10 червня 1358 р. селяни, слабо озброєні й позбавлені керівництва, були розгромлені дворянами на чолі з графом де Гастоном де Фуа і Жаном де Граїлі. Слідом розпочалися масові репресії проти повстанців.

ПОВСТАННЯ УОТА ТАЙЛЕРА

Повстання Уота Тайлера (1381 р.) — найбільше в середньовічній Англії селянське повстання. Керівниками були Уот Тайлер і Джон Болл. Повстання охопило більшість графств. У червні повстанці за підтримки міської бідноти увійшли в Лондон. Під час переговорів з королем повстанці вимагали скасування кріпацтва (т. зв. Майл-Ендська програма), повернення общинних угідь і зрівняння станів (Смітфілдська програма). Повстання було придушено.

ЖАННА Д’АРК

Жанна д’Арк, Орлеанська діва (бл. 1412—1431) — народна героїня Франції. Походила з селянської сім’ї. У ході Столітньої війни 1337—1453 рр. очолила боротьбу французького народу проти англійських загарбників, у 1429 р. звільнила Орлеан від облоги. У 1430 р. потрапила в полон до бургундців, які передали її англійцям; останні оголосили Жанну д’Арк чаклункою і передали церковному суду. Звинувачена в єресі, Жанна була спалена на міському майдані Руана. У 1920 р. канонізована католицькою церквою.

ЛЮДОВІК XI

Людовік XI (3 липня 1423 — 30 серпня 1483) — король Франції з 1461 р., з династії Валуа. Людовік народився у найважчий період

Столітньої війни, коли його батькові Карлу VII належала лише частина Франції. У 1456 р. Людовік посварився з батьком і втік до герцога Бургундського Філіппа Доброго, при дворі якого жив до 1461 р., постійно демонструючи почуття вдячності та дружби до Філіппа і його сина Карла Сміливого.

Після смерті Карла VII Людовік повернувся в Париж, де здивував усіх скромністю вбрання і поведінкою, що личить городянинові, а не монарху. Новий король оточив себе незнатними людьми, що залежали тільки від нього. Прийшовши до влади, Людовік почав боротьбу з Філіппом і його сином. Карл Сміливий у 1465 р. створив з великих феодалів Лігу Загального Блага, яка примусила Людовіка 29 жовтня підписати сприятливу для членів Ліги угоду; Людовік тут же почав її порушувати. У 1468 р. Людовік за порадою кардинала де Валю прибув у Перони до Карла Сміливого для переговорів.

У цей час у Льєжі сталося інспіроване Людовіком повстання проти князя-єпископа Людовіка де Бурбона, який був союзником Карла. Карл звинуватив у цих подіях короля, арештував його, і Людовіку вдалося звільнитися лише ціною значних поступок Бургундії. Після повернення Людовік посадив кардинала де Балю в клітку, у якій неможливо було розігнутися, і той провів там 11 років. У 1470 р. Людовік оголосив Пероннські угоди недійсними.

Карл Сміливий відповів війною, у якій взяли участь брат Людовіка Карл Французький, король Англії Едуард IV і ряд найбільших феодалів Франції. Людовік нейтралізував Карла Сміливого, розбив і стратив багатьох учасників війни, підкупив Едуарда IV і уклав з ним у Пікіньї мир, яким офіційно в 1475 р. завершив війну. Людовік підтримував усіх ворогів Карла Сміливого, а після його загибелі в 1477 р. захопив частину його володінь, у тому ж році він приєднав герцогство Немурське, а в 1481 р. викупив володіння Анжуйського дому. У1479 р. Людовік провів реформу армії, зробивши її найманою; у тому ж році він переніс інсульт, у 1482 р. — другий, після чого різко змінив своє життя, зачинився в замку Плессі-ле-Тур, замолював гріхи і жертвував величезні суми на церкву. Третій інсульт став для нього останнім. У Людовіка залишилося дві дочки і син — Карл VIII.

ВІЙНА ЧЕРВОНОЇ І БІЛОЇ ТРОЯНДИ

Війна Червоної і Білої Троянди (1455—1485 рр.) — міжусобна війна в Англії, яка велася за престол між двома гілками династії Плантагенетів — Ланкастерами (на гербі яскраво-червона троянда) і Йорками (на гербі біла троянда). Загибель у війні головних представників обох династій і значної частини знаті полегшила встановлення абсолютизму династії Тюдорів.

НЕАПОЛІТАНСЬКЕ КОРОЛІВСТВО

Неаполітанське королівство — держава в південній частині Апеннінського півострова з 1282 р. (формально з 1302 р.) до 1504 р. (з перервою в 1442—1458 рр.). Воно утворилося після розпаду Сицилійського королівства. У 1504 р. стало володінням Іспанії і увійшло до складу Королівства Обох Сицилій (назва «Неаполітанське королівство» збереглася за континентальною частиною цієї держави).

КОРТЕСИ

Кортеси (ісп. cartes) — у державах Піренейського півострова станово-представницькі збори (парламенти), найдавніші на території Західної Європи. У X ст. в королівствах Леон, Кастилія, Саламанка з’явилися збори-курії, які вирішували питання релігійного, політичного й адміністративного характеру, хоч і не могли самостійно ухвалювати закони. У 1137 р. скликані в Леоні під головуванням короля Альфонса VII збори отримали назву кортесів. Оскільки кортеси виникли з королівських курій, спочатку в них були представлені лише дворяни й духовенство, міста ж дістали право посилати своїх депутатів пізніше. Перші представництва міст з’явилися в кортесах королівства Леон у 1188 р. Кортеси, так само як королівські курії, збиралися нерегулярно, терміни їхніх сесій не були чітко встановлені. Спочатку вони були консультативними органами і могли лише надавати поради королеві. Починаючи з XIII ст. роль кортесів у політичному і соціальному житті іспанських королівств різко зросла, вони стали прагнути обмеження коро

лівської влади, чіткого визначення норм діючого права. Уже до середини XIII ст. кортеси приймали присягу у короля, вирішували питання престолонаслідування, ухвалювали нові закони і були наділені правом оголошувати війну й укладати мир. У різних королівствах Іспанії кортеси займали різні позиції: в Арагоні вони обмежували владу короля, а в Кастилії підтримували її. З кінця XV ст. почалося обмеження впливу кортесів і сфер їхньої діяльності: вони скликалися рідше, представництво міст у кортесах обмежувалося. До кінця XVIII ст. кортеси припинили своє існування. У сучасній Іспанії кортесами називається парламент.

ОСМАНСЬКА ІМПЕРІЯ

Османська імперія — назва султанської Туреччини. Османська імперія склалася в XV—XVI ст. внаслідок турецьких завоювань в Азії, Європі й Північній Африці. У період найбільшого розширення (друга половина XVI ст. — середина 70-х рр. XVII ст.) включала крім власне Туреччини весь Балканський півострів, значні території на півночі Африки, Месопотамію тощо. Розпалася після поразки в Першій світовій війні.

ТИМУР (ТАМЕРЛАН)

Тимур (Тамерлан) (1336—1405) — полководець, емір з 1370 р. Засновник держави зі столицею в Самарканді. Розгромив Золоту Орду. Здійснював загарбницькі походи в Іран, Закавказзя, Індію, Малу Азію і т. д., які супроводжувалися розоренням багатьох міст, знищенням і захопленням у полон населення.

КАЗИМИР III ВЕЛИКИЙ

Казимир III Великий (30.04 (за іншими даними 30.06). 1310 — 5.11.1370) — король Польщі (1333—1370). Син Владислава І Локетка, останній представник династії Пястів. У 1337—1346 рр. провів грошову реформу. У 1346—1347 рр. видав Віслицько-Пьотрокувські статути, які стали першими повними записами польського звичаєвого права і в яких законодавчо закріплялося існування станової монархії в Польщі. Протягом 40-х рр. XIV ст. Казимир III при підтримці Чехії вів загарбницьку політику проти Галицько-Волинської держави. У 1340 р. Казимир III, заздалегідь уклавши військовий союз (1339) з угорським королем Людовіком І Великим, почав агресію проти Галицько-Волинського князівства, але потерпів поразку. Після смерті в 1349 р. глави боярського уряду Д. Дедька захопив Галичину, а трохи раніше — Сяноцьку землю. У 1350 р. Казимир уклав угоду з Людовіком І Великим про перехід після його смерті польських земель, Галичини, Холмської і Белзької земель під владу Угорщини. При ньому в 1351—1352 рр. продовжувалася війна між Польщею і Литвою за Галицько-Волинську землю, а в 1352—1366 рр. Польська держава воювала проти волинського князя Любарта. У 1366 р. Казимир III підписав договір з Великим князівством Литовським, за умовами якого до Польщі відійшла Західна Волинь з Холмом і Белзом. Розпочав процес польської і німецької колонізації українських земель. Вів невдалу війну проти Тевтонського ордену, яка завершилася підписанням Калішського трактату 1343 р., за умовами якого Польща втрачала Східне Помор’я. У 1343 р. приєднав до Польщі Куявію. Заснував Краківський університет (1364).

КРЕВСЬКА УНІЯ

Кревська унія 1385 р. — угода, укладена між Польщею і Великим князівством Литовським 14.08.1385 в замку Крево (Литва). Передбачала об’єднання Польщі й Литви в єдину державу внаслідок шлюбу польської королеви Ядвіги і литовського князя Ягайла. За умовами Кревської унії Ягайло ставав польським королем, одночасно залишаючись великим князем литовським.

Литва зберігала незалежність, але зазнавала значного посилення в ній польського впливу. Виконуючи умови унії, Ягайло в 1385 р. разом з усіма підданими прийняв католицтво. Основною метою Кревської унії було об’єднання сил двох держав для боротьби проти агресії Тевтонського ордену і приєднання до Польщі частини українських земель, які знаходилися у складі Великого князівства Литовського. Проти унії виступила литовсько-українська опозиція на чолі з князем Вітовтом, яка добилася збереження Великого князівства Литовського як окремої незалежної держави.

«ЗОЛОТА БУЛЛА»

«Золота булла» Карла IV Люксембурга (лат. Bulla Aurea) — законодавчий акт, прийнятий імперським сеймом в 1356 р. і затверджений імператором «Священної Римської імперії» Карлом IV. Вона регламентувала обрання німецького короля колегією імперських курфюрстів ібула дійсна до кінця існування Старої імперії (1806). Буллою були визначені права семи курфюрстів, у 7-му розділі зазначалося, хто е «дійсними і законними курфюрстами «Священної Римської імперії»: три архієпископи (Майнца, Трира і Кельна), король Богемії, Рейнський пфальцграф, герцог Саксонії і маркграф Бранденбурга. Скликання цих зборів і роль керівника виборів короля належала архієпископу Майнца, що віддавав свій голос обранцеві останнім.

Рішення приймалося більшістю голосів (або одностайно). До обумовлених в «Золотій буллі» прав курфюрстів відносилося також обмеження (заборона) на розподіл територій курфюрств. їхні права визначали їхній стан вищим за стан інших ландграфів. Особливо це стосувалося Богемії (Чеського королівства), король якої ставав тепер головним світським курфюрстом.

ГУСИТИ

Гусити — прихильники антикатолицького і національного руху в Чехії (частково в Словаччині) у першій половині XV ст., послідовники вчення Яна Гуса. Рух гуситів був підготовлений реформаційною діяльністю Мілича з Кромержижа, Матвея з Янова, Яна Гуса, Єроніма Празького, їхніх послідовників Мікулаша з Пельгржимова, Мартіна Гуски. Центри гуситів — Прага, Пльзень, Табор. У гуситському русі розрізнювалися два основних напрями: таборити й чашники. Боротьба гуситів з католицькою церквою і німецьким засиллям у Чехії призвела до серії гуситських воєн 1419—1437 рр. Феодально-католицькі сили на чолі з папою Мартіном V та імператором Сигізмундом І провели в 1420—1431 рр. п’ять походів на Чехію, але вони були відбиті гуситами, військові сили яких очолювали Ян Жижка, Ян Желівський, Прокоп Великий. У 1433 р. чашники об’єдналися з імператорськими військами і в 1434 р. біля Ліпан розгромили таборитів, остання фортеця яких (Сіон) була захоплена в 1437 р.

ГРЮНВАЛЬДСЬКА БИТВА

Грюнвальдська битва — битва між військами Тевтонського ордену і польсько-литовської коаліції 15 липня 1410 р. (у ході так званої «Великої війни»). «Велика війна» 1409—1411 рр. виникла через прагнення Литви повернути ті литовські землі, що знаходилися під владою Тевтонського ордену (Жемайтію); Польща виступала союзником Литви в цьому конфлікті. З липня 1410 р. об’єднані польсько-литовські війська під командуванням польського короля Владислава II Ягайла (Ягеллона) рушили до кордону володінь Тевтонського ордену, назустріч їм зі столиці орденських володінь Марієнбурга (сучасний Мальборк) вийшла армія під командуванням великого магістра ордену Ульріха фон Юнінгена. Серед тевтонців крім власне членів ордену та їхніх васалів були рицарі з Німеччини, Франції та Англії; польське військо включало полки, складені з чехів, валахів, українців і білорусів; у литовській армії, якою командував великий князь литовський Вітовт (Вітаутас), двоюрідний брат Ягайла, знаходилися два смоленських полки під командуванням князя Смоленського Семена Лінгвена Ольгердовича; на боці союзників виступала також татарська кіннота.

15 липня противники зійшлися на рівнині в трикутнику між містами Грюнвальд, Танненберг (нині — Стембарк) і Людвігсдорф (нині Людвігово). Війська ордену вишикувалися фронтом між Грюнвальдом і Танненбергом у дві лінії. Праве крило першої лінії очолював Ліхтенштейн, ліве — Валенрод, другу лінію — сам великий магістр. Союзники вишикувалися в три лінії довжиною 2,5 км між Грюнвальдом і Людвігсдорфом.

На лівому крилі знаходилися поляки (спільно з чехами, українцями та іншими) під командуванням коронного маршала Польщі Збігнева з Бжезя, третя лінія — на чолі з самим Владиславом, на правому — литовські й смоленські війська під керівництвом Вітовта, на крайньому правому фланзі — татарська кіннота.

Битва почалася із залпу орденської артилерії. Потім в атаку пішла татарська кіннота, за нею — перша лінія військ Вітовта. Атака була відбита, у бій пішли друга і третя лінії литовців, але Валенрод рушив у контратаку, литовці почали відступати. Одночасно поляки пішли на Лихтенштейна і прорвали його фронт. Валенрод, що переслідував литовців, повернувся, намагався потіснити сили Збігнева з Бжезя, але був відбитий. У бій вступила друга лінія орденських військ під командуванням Ульріха фон Юнінгена, але на допомогу Збігневу прийшла третя лінія поляків під командуванням Ягайла, а загони Вітовта, які повернулися на поле битви, довершили розгром сил ордену. Великий магістр і з ним 205 рицарів ордену загинули в бою. Мирний договір від 1 лютого 1411 р. примусив Тевтонський орден віддати Жемайтію Литві, Добжинську землю — Польщі, а також виплатити контрибуцію.