Всесвітня історія: довідник школяра та студента

ІСТОРІЯ СЕРЕДНІХ ВІКІВ

ПОНЯТТЯ «СЕРЕДНІ ВІКИ»

Термін «середньовіччя» виник на початку XV ст. (в епоху Відродження) серед італійських філологів-гуманістів, які умовно розділили латинську мову на стародавню, середню і нову. У філологів цю градацію запозичили історики-гуманісти XVI—XVII ст., які ввели нову тричленну періодизацію всесвітньої історії: античність — середні віки — новий час. Оскільки під «новим часом» вони розуміли свою епоху, середні віки в їхньому уявленні закінчувалися в XV ст. Традиція вважати настання Відродження (Ренесансу) верхньою межею середньовіччя міцно закріпилася в західноєвропейській історіографії та в історії культури. У радянській (а тепер в російській та українській) історіографії середні віки пов’язують з часами зародження, розквіту і занепаду феодалізму в Західній Європі. При цьому початком європейської середньовічної історії вважають крах Західної Римської імперії і виникнення на її уламках варварських королівств (V ст.), а кінцем — XVI і перші десятиліття XVII ст.

ПЕРІОДИЗАЦІЯ ІСТОРІЇ СЕРЕДНІХ ВІКІВ

Історію середніх віків поділяють на три великих періоди: раннє середньовіччя, розвинене (або класичне) середньовіччя й пізнє середньовіччя. Хронологічні рамки основних стадій розвитку середньовічного суспільства й держави різні історичні школи визначають неоднаково. У Західній Європі та США раннє середньовіччя датують переважно V — серединою XI ст.; класичне середньовіччя — серединою XI—XIV ст.; пізнє середньовіччя — XV ст. Початком історії середніх віків традиційно вважають падіння Західної Римської імперії (476 р.), а кінцем — відкриття Америки X. Колумбом (1492 р.). У вітчизняній історіографії раннє середньовіччя датують V — серединою XI ст. То був час формування феодального ладу, феодальної роздробленості й поширення на всю Західну Європу впливу католицької церкви як основної ідеологічної сили в середньовічній Європі. Класичне середньовіччя датують періодом із середини XI до кінця XV ст. Це був час розквіту феодалізму, появи і розвитку середньовічних міст, виникнення станових монархій. Нарешті, пізнє середньовіччя датують XVI — першою половиною XVII ст. Для цього періоду характерні: розкладання феодального способу виробництва і зародження капіталістичних відносин на Заході, виникнення національних держав, Великі географічні відкриття, Високе Відродження, Реформація, початок наукової революції, затвердження абсолютизму, перемога буржуазної революції в Нідерландах. Деякі історичні школи відносять XVI—XVIII ст. до так званого «раннього нового часу» — перехідного періоду від феодалізму до капіталізму, від середньовіччя до нового часу.