Видатні Українці: Довідник

ДОСЛІДНИКИ ТА ПРОСВІТИТЕЛІ

Нам, українцям, є на що оглянутися з гордістю. Завдяки подвижницькій праці українських учених і просвітителів — істориків, етнографів, лінгвістів, культурологів — починаючи з середини 19 століття було накопичено величезний історичний матеріал і відкриті для світу найбільші цінності української культури. Водночас фахівці в галузі точних наук рік у рік збільшували свій внесок у скарбницю загальнолюдських знань і технічного прогресу. З розвитком в Україні наприкінці 19 століття промисловості на зміну іноземним фахівцям прийшла ціла плеяда вітчизняних учених, інженерів і конструкторів. їхні ідеї відрізнялися надзвичайною сміливістю, оригінальністю та новизною.

Цей процес тривав навіть тоді, коли після 1919 року в країні було встановлено тоталітарну диктатуру, і наука, культура, як і інші сфери життя суспільства, були поставлені під найжорстокіший контроль. Усілякі прояви національного духу в Україні почали трактуватися як ворожі до радянської влади. Розпочалися гоніння на представників старої української інтелігенції, чиї заслуги були загальновизнаними. Страшного удару по технічній інтелігенції було завдано у роки сталінських репресій. Навіть ті, хто працював для зміцнення військової міці режиму, не могли почуватися в безпеці.

Почасти видатних учених і технічних фахівців примушували переїжджати до Москви, щоб відірвати їх від українського середовища, а ті, кому вдалося уникнути репресій, воліли полишти пости в керівництві науки та культури і зайняти другорядні посади. Частина української гуманітарної і технічної інтелігенції ще на початку 20-х років опинилася в еміграції.

Лише завдяки діяльності Академії наук України в 20—30-х роках могли тривати фундаментальні та прикладні дослідження. Індустріалізація потребувала нових технологій та інженерних рішень, українські фізики, математики, біологи і медики займали передові позиції, а почасти і випереджали своїх закордонних колег. Однак «чистки» і переслідування не оминули навіть найвіддаленіших від політики вчених.

Лише в період хрущовської «відлиги» розпочалися зміни на краще. Керівництву СРСР довелося визнати відставання в багатьох галузях від розвинених країн Заходу. Тому особлива увага почала приділятися розвитку науки і техніки, створенню науково-дослідних і проектно-конструкторських інститутів, наукових і освітніх центрів.