Історія України навчальний посібник

Українське національне відродження. Створення козацької держави

Криза і поразка революції (серпень 1671 — вересень 1676 рр.)

Польський уряд, стурбований зміцненням влади П.Дорошенка, вирішив розпочати воєнні дії. У середині серпня 1671 р. польська армія перейшла у наступ. Незважаючи на серйозний спротив козаків і міщан Брацлава, Вінниці, Могилева, Райгорода, Кальника й інших міст, до кінця жовтня Я.Собеському вдалося відновити польське панування майже над всією Брацлавщиною. Цьому сприяв перехід на бік коронного гетьмана М. Ханенка, І.Сірка, М.Зеленського й інших старшин з частиною козаків. Зібрана 27 жовтня козацька рада (взяло участь близько 1 тис. осіб) обрала М.Ханенка гетьманом. Розташувавши на постій залоги в містах Брацлавщини, Я.Собеський повернувся до Львова.

На початку грудня до П.Дорошенка прибули татари і незабаром розпочалися бої з польськими корогвами під Ладижином, Уманню, Тростянцем. Королівські підрозділи залишають південні й центральні райони Брацлавщини. Стала реальною загроза вступу у війну Порти. Я.Собеський, враховуючи її, радив сейму й королю піти на поступки П.Дорошенку, а також відзначав корисність союзу з українцями у майбутній боротьбі з турками. Але ці застереження були проігноровані, як і ультиматум султана відмовитися від претензій на Україну.

На початку червня 100—120-тисячна турецька армія, очолювана Мегмедом IV, вирушила у похід. Вона рухалася повільно, бо турецький уряд не втрачав надії на мирне врегулювання конфлікту. Але цього не сталося й розпочалася польсько-турецька війна. П.Дорошенко, дочекавшись підходу частини кримської орди, теж переходить у наступ. 18 липня 1672 р. неподалік Четвертинівки він розгромив польське військо К.Лужецького й козаків М.Ханенка. Після прибуття хана Селім-Гірея вирушив до Кам'яця-Подільського. Після штурму Кам'янця через боягузтво керівників його оборони 28 серпня місто капітулювало. Звідси П.Дорошенко та Селім-Гірей пішли до Львова. Під час облоги міста гетьман потурбувався про те, щоб воно не було захоплене й пограбоване турками й татарами.

Поразки Речі Посполитої змусили М. Вишневецького розпочати переговори з турками у Бучачі. Представники П. Дорошенка переконували керівника турецької делегації домагатися від Польщі встановлення кордонів України по ріках Горинь і Латунь, знищення унії, визнання митрополитом Й. Тукальського. Однак добитися цього їм не вдалося. За укладеним 18 жовтня договором Подільське воєводство відходило до Туреччини, передбачалося визнання Польщею Української держави (така назва козацької України в офіційних документах зустрічається вперше) у давніх кордонах. З її території виводилися всі польські залоги. Козаки М. Ханенка одержали право або виїхати за межі козацької України, або залишитися за умови «статечної поведінки».

Підписання Бучацького договору й визнання Річчю Посполитою незалежності Української держави істотно міняло міжнародну ситуацію в Східній Європі. Оскільки польський уряд відмовився від Правобережної України, то Московія могла тепер вважати, що має підстави, не порушуючи угоди з Річчю Посполитою, відновити боротьбу за повернення Правобережжя під свою протекцію. І російський уряд на початку 1673 р. доручив І. Самойловичу розпочати відповідні переговори з П. Дорошенком. Варто зауважити, що лівобережний гетьман також розглядав козацьку Україну як єдину політичну структуру. Добре освічений він проводив курс на створення аристократичної, з міцною гетьманською владою держави. Рішуче протидіяв спробам Запорожжя здобути політичну самостійність, намагався прилучити під свою булаву Правобережну Україну, не спускав очей також із Західного регіону. Пізніше (у 80-х рр. ) він неодноразово звертав увагу урядів Росії та Польщі на той факт, що Правобережжя та західноукраїнські землі разом з Лівобережною Україною мають бути єдиним державним організмом.

Тим часом зростають невдоволення й розчарування у П. Дорошенка українською політикою Порти. Адже її уряд, по суті, проігнорував умови договору 1669 р. Є дані, що тепер він почав домагатися зруйнування фортець, розброєння населення, виплати данини тощо. За таких обставин гетьман погодився на переговори з Росією, домагаючись від неї возз'єднання козацької України на чолі з єдиним гетьманом, збереження всіх прав і вільностей. Війська Запорозького, на яких цар повинен присягнути, встановлення кордону між Річчю Посполитою та Україною, виведення з Києва залоги, направлення на допомогу українцям для боротьби з турками сильної армії. Оскільки Москва відхилила його пропозиції, вони припиняються.

На початку 1674 р. І. Самойлович вирішив реалізувати свої наміри. У П. Дорошенка не було сил протистояти наступу Г. Ромодановського та лівобережного гетьмана, й до початку березня їх війська оволоділи основними містами Правобережжя 25 березня до Переяслава з'явилася старшина правобережних полків, і на раді 27 березня гетьманом козацької України «обох сторін Дніпра» обирається І. Самойлович. Тут же М. Ханенко, котрий порвав з Річчю Посполитою, склав свої гетьманські клейноди.

Що становив собою цей політичний акт Росії та лівобережного гетьмана? Можливо, він був би виправданим лише у разі серйозної підготовки сил до неминучої війни з Портою, яку вони розпочали проти неї вторгненням військ у Правобережжя. Інакше був безвідповідальною політичною авантюрою з усіма трагічними наслідками для місцевого населення, про що неодноразово попереджав П. Дорошенко російський уряд

Справді, турецький уряд, урахувавши, що через суперечності Московія і Річ Посполита не зможуть об'єднати армій, вирішив завдати поразки Росії. У середині липня кримська орда перейшла Дністер і розпочала жахливе спустошення краю між Дністром і Південним Бугом. Штурмом були захоплені Вінниця, Стіна, Косниця та інші міста.

Г. Ромодановський та І. Самойлович, дізнавшись про вступ на терени Брацлавщини турецького війська на чолі з султаном, замість того, щоб виступити проти ворога, втекли на Лівобережжя Населення. Правобережжя залишилося на поталу ворогові Героїчний опір туркам і татарам вчилили залоги й мешканці Ладижина та Умані Кількість спроможних битися з противником у Ладижині налічувала близько 5 тис. осіб. Бої розпочалися десь 12—13 серпня Протягом тижня обложені відбили 9 великих приступів Коли ситуація стала безнадійною, ймовірно 21—22 серпня, склали зброю. Усіх дорослих турки забрали в неволю, дітей вирізали,а саме місто зруйнували дощенту.

Звідси Мегмед IV відправив на чолі 20-тисячного війська з 30 гарматами каймакана до Умані Розпочався штурм міста, але наповнивши яничарським «трупом всі рови», каймакан повідомив султана про свою невдачу Підійшли нові турецькі підрозділи й приступи відновилися Сильний гарматний вогонь руйнував укріплення, а внаслідок вибухів мін у них утворилися проломи. Тоді захисники міста вирішили пробиватися і після запеклого бою незначній їх частині вдалося прорватися до Торговиці. Інші ж захищали кожен будинок Умані. За словами Самовидця, «юже по улицах з дворов билися так, же кров текла ріками, аж усі полегли, а інших по льохах, соломи понаволікавши, турки подушили «Одне з найбільших міст держави перестало існувати. Втрати турків, за даними джерел, були величезні — близько 10 тис. осіб.

Розлючені опором населення й значними втратами, підрозділи турецько-татарських військ знищували все на своєму шляху П. Дорошенко виявився неспроможним запобігти страшній катастрофі Правобережжя. Лише у середині вересня ворог розпочав відхід. Вцілілі мешканці краю, проклинаючи П. Дорошенка, вдалися до масового переселення на Лівобережжя. Скориставшись цим, обраний королем Я. Собеський наприкінці жовтня перейшов у наступ на Брацлавщину. До середини листопада жовніри зайняли Печери, Немирів, Жорнище, Кальник й інші міста.

Наприкінці грудня король вислав посольство И. Шумлянського до П. Дорошенка, обіцяючи визнати права Війська Запорозького. Хід переговорів показав, що П. Дорошенко продовжував боротися за національні інтереси України, добиваючись для неї в складі Речі Посполитої статусу суб'єкта федерації. Від «всього народу Руського» висунув вимоги її обов'язкового відокремлення в удільну дежавно-політичну одиницю, взаємної військової допомоги України і Польщі в боротьбі з ворогами, підтвердження всіх прав і вільностей Війську Запорозькому, заборони державцям і старостам прибувати до міст, ліквідації унії, відновлення прав православної церкви на всій території, де «перебуває Руський народ та (поширена його) мова», допуску православних до участі в роботі магістратів, відновлення вживання української мови на теренах Польщі й Литви та ін. Оскільки король відмовився схвалити головніші з них, переговори зазнали невдачі.

Складається враження, що, починаючи з глибокої осені, в Я. Собеського визріває ідея про необхідність пошуку серед старшин гідного опонента непокірному П. Дорошенку, щоб відірвати від нього козацтво й зміцнити свій вплив в Україні. 3 цією метою 22 листопада 1674 р він видає могилівському полковнику О. Гоголю привілей, що передбачав надання йому титулу довічного подільського полковника, а також звільнення козаків Подільського полку від виконання різних повинностей і виплати всіх податків. На початку квітня наступного року козакам правобережних полків надається дозвіл на скликання генеральної ради, рішення якої король обіцяв затвердити Водночас наказним гетьманом польський правитель назначає О. Гоголя, котрому мали підлягати Могилівський, Кальницький і Уманський полки з усіма населеними пунктами, що «здавна до них належали», а також «охотні полки».

Влітку 1673 р. становище П. Дорошенка стає критичним. Не припинявся потік біженців у Лівобережжя, його почали залишати раніше вірні йому підрозділи, соратники, родичі. Важкою втратою стала смерть близького друга й порадника И. Тукальського. Правда, відбувається запізніле порозуміння з кошовим І. Сірком їм вдалося домовитися про скликання весною 1676 р. козацької ради для обрання гетьмана України, бо запорожці не брали участі у виборах І. Самойловича. Але ця спроба виявилася невдалою Московський уряд відмовився визнати законність акту його зречення від турецької протекції й присяги цареві, що відбувався 22 жовтня1675 р. в Чигирині перед І. Сірком як представником Запорожжя. Врешті-решт П. Дорошенко змушений був капітулювати. Коли в другій половині вересня 1676 р. під стінами Чигирина з'явилися російські підрозділи, він засвідчив готовність скласти зброю і присягнути Росії. В кінці місяця здав гетьманські клейноди. Ця подія стала останнім політичним актом Національної революції, що завершилася поразкою, головнішими причинами якої були:

—відсутність досвіду державного будівництва в еліти, котра очолила боротьбу, незавершеність процесу її становлення, існування гострої політичної боротьби між окремими угрупованнями, переважання в ментальності значної частини старшин особистих, групових інтересів над національними, державними,

—зрада національним інтересам з боку панівного стану українського суспільства, переважна більшість якого відразу ж перейшла на бік Речі Посполитої і взяла найактивнішу участь у боротьбі проти власного народу,

— перебування у зародковому стані на початок революції національної державної ідеї, що зумовило політику автономізму її керівництва у 1648 р., і привело до залишення ворогу Західного регіону, породивши таким чином проблему соборності Української держави,

— ліквідація встановленого Б Хмельницьким спадкового гетьманату й утвердження республікансько-олігархічної форми правління, що зумовило

слабкість центральної влади, міжусобну боротьбу за булаву й всевладдя старшин на місцях;

— прорахунки (після смерті Б.Хмельницького) у внутрішній політиці урядів, які провокували загострення соціально-політичної боротьби, що набирала форм громадянської війни;

— постійна агресія (у різних формах) з боку інших країн, що була спрямована на ліквідацію самостійності Української держави.



Підтримати сайт і наші Збройні Сили можна за посиланням на Buy Me a Coffee.