Історія України навчальний посібник

Київська Русь

Князювання Всеволода в Києві. Усобиці наприкінці XI ст.

Всеволод Ярославич посадив сина Володимира Мономаха в Чернігові, зневаживши переважні права на це місто синів свого старшого брата Святослава: Романа, Давида, Олега і Ярослава, що стало однією з причин гострого спалаху кривавої війни в Південній Русі наприкінці XI ст.

Всеволод виявився слабким великим князем. Його реальна влада поширювалася лише на частину держави — Волинська, Турівська, Муромська землі не підкорялись йому. Всеволодові довелося захищатися від небожів — Святославичів, Давида й Святослава Ігоровичів, а також троюрідних онуків — Рюрика, Володаря й Василька Ростиславичів.

Всеволод був освіченою людиною, знав п'ять іноземних мов, проводив час у бесідах з вченими людьми й читанні книжок. Змолоду не любив воювати й ходити в походи, доручивши цю справу синові Володимиру, як тільки тому виповнилося 12 чи 13 років. В роки князювання Всеволода державою правив сімейний дуумвіра, що складався з нього самого й Володимира. Його кончина 13 квітня 1093 р. круто змінила перебіг політичного життя на Русі.

Сталася несподівана подія не лише для сучасників, а й для істориків наших днів, котрі ламають голови, прагнучи розв'язати загадку: чому Володимир Мономах, що й за життя батька був фактичним правителем Русі й мав під своєю рукою найбільшу військову силу, раптом добровільно поступився київським престолом на користь свого брата Святополка? За давніми законами заміщення князівських столів Святополк, який був сином старшого брата Всеволода Ізяслава, мав переважні права на Київ. Гадаємо, що Мономах виявив повагу до тих законів і не бажав розпалювати чвар на Русі. Він ще раз учинив так само, віддавши 1094 р. Чернігів Олегові Святославичу, котрий також був старшим від нього в князівському роду. Володимир перебрався до отчини, що дісталася йому в спадок від Всеволода, — висунутого в південний степ Переяслава, де йому відразу довелося зіткнутися з половцями.

Здобувши батьківський Чернігів, Олег Святославич не вгамувався. Разом з братом Давидом він продовжував підігрівати усобиці, зазіхаючи на волості інших князів. Здавалось, Русь поринає у безодню удільної роздробленості, бо великий князь київський Святополк виявився неспроможним власними силами приборкати бунтівників. Тому він уклав союз із Мономахом, і 1096 р. вони збройно змусили Святославичів утихомиритися. В1096-1113 рр. Руссю править дуумвірат Святополк-Володимир. А 1097 р. в Любечі зібрався з'їзд, де було проголошено об'єднання сил проти половецької загрози й закріплено фактичне володіння волостями, що склалося на той час: «Хай кожен володіє отчиною своєю: Святополк — Києвом, Ізяславовою отчиною, Володимир — Всеволодовою, Давид, Олег і Ярослав — Святославевою...»

Проголосивши принцип отчинної власності, Святополк з Мономахом сподівались, що це сприятиме припиненню князівських усобиць. Але того самого року волинський князь Давид Ігорович за мовчазного сприяння Святополка київського полонив і осліпив Василька Ростиславича, вимагаючи від свого нещасного бранця віддати Теребовльську волость, закріплену за тим постановою Любецького з'їзду. Цей нелюдський вчинок викликав загальне обурення в суспільстві. Тому Святополкові довелося погодитися з вимогою покарання Давида. Останнього вигнали з Волині, яку, втім, київський князь одразу привласнив. Постанови Любецького та наступних князівських з'їздів: Витичівського 1100 р., на Золотчі 1101 р. й Долобського 1103 р. виявилися безсилими приборкати князівські чвари. Потрібні були дійовіші заходи щодо відновлення єдності Руської землі, особливо в умовах наростаючої з кожним роком загрози наступу Половецького степу.