1. Причини еміграції.

2. Напрями та райони еміграції.

3. Життя перших емігрантів.

Процес утвердження капіталістичних відносин в Україні супроводжувався малоземеллям та повним обезземеленням селянства. Селяни, втративши основне джерело існування, прагнуть повернення до традиційного способу життя. Отже, найпершою і головною метою українських селян стають пошуки вільних земель.

Продовжився розпочатий ще з кінця XVIII— початку XIX ст. переселенський рух українців у Поволжя і на Північний Кавказ. У другій половині XIX ст. кількість українського населення досягла майже 400 тис. осіб у Нижньому Поволжі та 1,3 млн. на Кавказі. Понад 100 тис. українців опинилися у Казахстані та Середній Азії. Українські селяни приносили свій господарський досвід на місця нових поселень, запроваджували у хліборобську практику досі не знані тут посіви гречки, кукурудзи, цукрового буряка, помідорів, полуниці тощо.

Емігрували українці і в малозаселені у той час регіони Сибіру. Наприкінці XIX ст. українців тут налічувалося близько 225 тис. осіб. Вони зробили значний внесок в освоєння далекосхідних просторів, як і інших окраїнних земель Російської імперії, у незвичних кліматичних умовах тяжкою працею осушували болота, викорчовували ліси, освоювали цілинні землі. З Галичини та Закарпаття українці в основному емігрували до США, Канади, Бразилії. Зацікавлені у притоці дешевої робочої сили для розвитку як сільського господарства, так і промисловості, уряди цих країн у 70—90-х роках XIX ст. заохочували масове переселення із-за кордону. Основна маса емігрантів з України направлялась туди на заробітки. У 1877 р. перша емігрантська група українських переселенців, прибувши із Закарпаття до США, влилася у лави шахтарів штату Пенсільванія. Найбільше ж українські селяни прагнули одержати для сільськогосподарського обробітку земельну ділянку — гомстед (земельна ділянка, яка надавалася з державних земельних фондів на пільгових умовах у США та Канаді тим, хто бажав вести фермерське господарство).

Багато їх було і серед шахтарів, де заробітки діставалися найважче. Мізерні заробітки одержували некваліфіковані робітники-українці. Незважаючи на матеріальні нестатки, українська імміграція США, яка наприкінці XIX ст. налічувала більш як 200 тис. осіб, зберігала українські національні звичаї і традиції, усвідомлюючи себе єдиною національною спільнотою.

Наприкінці XIX ст. небагато меншою за кількістю була українська іммігрантська громада Канади. Переважну більшість становили галицькі та буковинські українці. Вони селилися на безлюдних місцях Західної Канади, де й одержували гомстеди. Отримавши власне господарство, сусіди по гомстедах будували свої житла, утворювали поселення з церквою, школою, поштою. Так виникли українські селища. Як і українці-першопоселенці у США, їхні земляки в Канаді одне з перших своїх селищ також назвали Україною.

У новозбудованих селищах українські іммігранти зберігали національні традиції - і в особливостях будівництва житла, і в декоративно-ужитковому мистецтві (меблі, посуд, одяг). Так само справляли весілля, хрестини, похорони, відзначали народні та релігійні свята, не забували народних пісень, привезених з батьківщини, створювали й нові.

Ключові дати

1877 р. - початок української трудової еміграції до США