1. Причини виникнення українського козацтва.

2. Запорозька Січ. Байда Вишневенький.

3. Формування реєстрового козацтва.

У XV-XVI ст. виникає нова верства українського суспільства - козацтво. Українське козацтво - визначне явище в європейській історії. Слово "козак" - тюркського походження і означає вільна людина, воїн-вершник.

Причини виникнення українського козацтва:

— економічні (народна колонізація вільних земель Придніпров'я та Дикого поля — степів за Дніпровськими порогами);

— соціальні (посилення феодальної експлуатації українського населення з боку литовських та польських магнатів, шляхти, оформлення кріпосної залежності селянина від феодала);

— політичні (цілеспрямована політика польської прикордонної адміністрації поставити козацтво на службу по охороні південних рубежів від татарської небезпеки);

— стратегічні (постійна небезпека з боку Кримського ханства);

— національно-релігійні (політика полонізації українського населення та наступ католицької церкви на права православної).

Перші згадки про козаків у писемних джерелах датовані 80-90 pp. XV ст. Військовим і організаційним центром низових козаків стала Запорозька Січ.

Початок Запорозької Січі дала козацька фортеця, зведена в 50-х роках XVI ст. на острові Мала Хортиця відомим українським князем Д. Вишневецьким, прославленим в українських народних піснях під іменем Байди. Д. Вишневецький упродовж усього свого життя боровся проти татар і турків, а у 1563 р. під час походу в Молдову потрапив у полон і був страчений у Стамбулі.

У 1593 р. запорожці заснували другу Січ на Дніпровому острові Базавлук, трохи південніше Томаківки.

Із загибеллю Вишневецького козацька організація не розпалася: в 1580-х pp. починає вживатися термін "січові козаки". Вони вважали себе самостійною військово-політичною силою і вели незалежну від Польщі політику: укладали договори з Москвою, Кримом, Молдовою.

Умовами прийому на Січ були: знання тогочасної української мови, православна віра, вміння володіти зброєю. Січовий козак повинен був дотримуватися традицій товариства і клятви на вірність йому, бути неодруженим. Сімейні козаки могли мати своє господарство та сім'ю і проживати в містах та містечках, у селах за межами Січі.

Козаки здійснювали походи Чорним морем на турецькі і татарські міста. Визволяли полонених, захоплювали трофеї і здобич: зброю, гроші, цінні речі, коней, худобу.

Запорозьке козацтво формувалося як передовий суспільний стан української народності. Українські козаки створили струнку військову організацію, яка проіснувала до XVIII ст. Полки ділилися на сотні, сотні — на курені. Усе козацьке військо очолював гетьман, а запорожців — кошовий отаман.

Польський уряд намагався поставити козацтво собі на службу. У 1572 р. король Сигізмунд II прийняв на державну службу для захисту південних кордонів 300 козаків, яких поіменно записав до спеціального списку — реєстру (таких козаків називали реєстровими).

Стефан Баторій збільшив козацький реєстр та надав козакам ряд привілеїв, а козацькій старшині вручив знаки влади — клейноди.

Реєстровці дістали від уряду Речі Посполитої право на окремий суд, звільнялися від державних повинностей (крім військової).

Офіційно реєстрове козацтво називали Запорозьким Військом, якому формально підпорядкувалась і Запорозька Січ. Проте взяти Запоріжжя під свій контроль Речі Посполитій так і не вдалося. Запорозька Січ стала джерелом формування української державності.

Ключові дати

80-90-ті pp. XV ст. - перші згадки про козаків

50-ті pp. XVI ст. - заснування першої Січі

1572 р. — створення реєстрового козацтва