1. Вихід УРСР на зовнішньополітичну арену.

2. Україна — одна з держав засновниць ООН.

3. Українська дипломатія на міжнародній арені.

Наприкінці Другої світової війни Україна знову виходить на зовнішньополітичну арену. Проте, будучи складовою частиною Радянського Союзу, вона була не в змозі проводити самостійну зовнішню політику.

27 січня 1944 р. на пленумі ЦК ВКП(б) було прийнято рішення про розширення прав союзних республік у сфері міжнародних відносин. X сесія Верховної Ради СРСР (28 січня — 1 лютого 1944 р.) прийняла закон про перетворення Наркомату закордонних справ із загальносоюзного на союзно-республіканський. А в березні 1944 р. Верховна Рада УРСР прийняла закон про утворення Народного комісаріату закордонних справ республіки. Очолив Народний комісаріат Д.Мануїльський.

Пішовши на такий крок, сталінське керівництво переслідувало далекойдучі стратегічні цілі. По-перше, представити приєднання західних областей України і Білорусії як акт возз'єднання етнічних територій. По-друге, збільшити кількість своїх прихильників у міжнародній організації, переговори про створення якого активно велись наприкінці війни.

На Кримській конференції у лютому 1945 р. США та Англія зобов'язалися підтримати пропозицію Радянського уряду щодо прийняття УРСР і БРСР у члени ООН.

6 травня 1945 р. українська делегація прибула до Сан-Франциско на установчу конференцію ООН і активно включилась у роботу. Д.Мануїльський очолив комітет по підготовці тексту преамбули (вступу) і першого розділу Статуту ООН — "Цілі та принципи" міжнародної організації. Інші члени української делегації - І.Сенін, О.Палладін, В.Бондарчук, М.Петровський, П.Погребняк - теж взяли активну участь у роботі комітетів.

На першій сесії Генеральної Асамблеї ООН у 1946 р. Україну було обрано до складу Економічної і соціальної ради, а в 1948-1949 pp. обирається непостійним членом Ради Безпеки ООН. Представників України запрошують до роботи деяких структур організації, в тому числі Міжнародного суду та ін. Україна підтримала прохання про вступ до ООН Цейлону та Лаосу. її представник відіграв вирішальну роль у прийнятті рішення про поділ Палестини і створення єврейської та палестинської держав.

З перших років свого відродження українська дипломатія була досить активною. На чолі з наркомом Д.Мануїльським вона бере участь у Паризькій мирній конференції (29 липня — 15 жовтня 1946 р.) і в лютому 1947 р. ставить свій підпис під мирними договорами з Італією, Румунією, Угорщиною, Болгарією та Фінляндією.

Також українська делегація взяла активну участь у роботі Дунайської конференції 1948 p., яка вирішувала питання режиму торгового судноплавства на Дунаї.

У розпал "холодної війни" УРСР увійшла до Всесвітньої Ради Миру. Запропонувала цілий ряд мирних ініціатив.

Незважаючи на таку бурхливу зовнішньополітичну діяльність, Україна не виходила за межі політики московського центру. Так, угоди з Польщею та Чехословаччиною про врегулювання питання кордонів підписувались представником Союзного Наркомату закордонних справ. А пропозиції Великобританії (1947) та Судану (1956) щодо встановлення прямих дипломатичних відносин з УРСР так і залишились без відповіді.

Таким чином, вихід УРСР на зовнішньополітичну арену був зумовлений стратегічними інтересами СРСР.

Ключові дати

березень 1944 р. - прийняття рішення ВР УРСР про утворення Народного комісаріату закордонних справ республіки

1945 р. - участь української делегації в роботі установчої конференції ООН у Сан-Франциско