Українська Історія - Оповідання з історії України

X.

Богдан Хмельницький.

Утиски і кривди, що чинилися на Україні й примушували людей підіймати повстання, збільшилися після 1638 року. Скоро ті кривди примусили Чигиринського козацького сотника Богдана Хмельницького роспочати нову війну, - через 10 літ після війни Острянина.

Богдан Хмельницький був заможний козак. Попереду він учився по великих школах, знав мови, окрім своєї - польську, латинську (якої вживали тоді вчені люде), францу зську, турецьку. За молодого віку він ходив на війну з Турками, був узятий у полон і пробув у Туреччині два роки (де й вивчився турецької мови). Після того з Запорожцями не раз плавав у море Турка воювати. Так придбав він собі військову славу. Як і попередник його, Сагайдачний - Хмельницький дививсь на Польську державу, як на свою отчину, що її треба гуртом обороняти. Бачивши, що королівська власть упала, а пани забрали собі все право в державі й сами стали наче королі, кожний у своєму маєтку, - Хмельницький думав, що треба зменьшити власть панів, і, обпіраючись на короля, здобути більші права для козаків і православного Українського народу. Королем тоді був Володислав IV, прихильний до козацтва та до православних. Та король нічого не міг подіяти, бо пани обмежили його і все доглядали пильно, щоб часом король не надумався побільшити свою власть, обпіраючись на козаків. Католицьке духовенство ніяк не хотіло допустити, щоб православна віра мала всі звичайні права, а польські пани ні за що не хотіли зректися своїх прав над людьми й землями на Україні, хоч би від такої упертости мала й держава загинути, як се потім і сталося.

Року 1636 Б. Хмельницький, як козацький посланець, бачився з королем і розмовляв з ним про все те безладдє. Кажуть, що король ніби-то натякнув Богданові, що козаки мають шаблі й сами можуть здобути собі права. Року 1637 Бощан був військовим писарем, а після повстання Острянина Богдана настановлено сотником Чигиринським.

Хмельницький мав свій батьківський хутір недалеко від Чигирина, Суботів. Хутір той сподобався одному польському панові, Чаплинському, підстарості Чигиринському. Як не було Бощана вдома, Чаплинський напав на Богданів хутір, спалив його, забрав собі чимало добра, забив на смерть сина Богданового, малого хлопця. Так тоді пани часто робили. Кожний багатий пан мав своє надвірне військо, і як хотів - робив наїзди на сусідів, грабував і плюндрував чужі маєтки. Суд потурав багатим панам, а хоч би й осудив винного, то не було кому виконати судовий присуд.

Після того нападу на Су ботів, Бощан пішов жалітися по судах, та з його там тільки глузували. Ще й самого його посадили в тюрму й ледве-ледве його не повісили. Визволившись із тюрми, Богдан утік на Запоріжжє (в кінці 1647 року). Там уже було багато таких покривджених, як і сам він. Почав Бощан радитися про нове повстаннє. Бощан похвалився, що й король знає про кривди, які чиняться козакам, і радив шаблею здобувати права; запевняв, що хан кримський дасть запомогу своїм військом. Запорожці згодилися почати війну, обрали Хмельницького гетьманом.

Хмельницький розіслав своїх посланців по Україні, щоб намовляли людей до повстання. А сам писав листи до польського правительства про те, що він тільки домагається свого права й справедливого суду за ті кривди, що чинилися йому й козакам.

Щоб намовити до помочі Татар, Бощан поїхав сам у Крим, в татарську столицю Бахчи-Сарай, зоставив у хана свого сина Тимоша заложником вірности, а хан звелів Перекопському мурзі (начальнику) Тугай-Бею з військом іти на поміч козакам.

На весні 1648 року Бощан з козаками та з невеликою ватагою Татар виступив на Україну. На зустріч йому йшло польське військо з обома гетьманами, Потоцьким та Каліновським. Наперед пішов син Потоцького, у якого, окрім Ляхів, були й реєстрові козаки. Реєстрові передалися до Богдана.

Молодий Потоцький стрівся з козаками над річкою Жовті води (тепер в Олександрійському повіті, Херсонськ. губ.). Ляхи були побиті цілком. І сам молодий Потоцький там загинув, а з ним загинуло й військо польське. Се була перша побіда Богданова.

Тоді він пішов далі, на головне польське військо й наздогнав його під Корсунем (на р.Росі, Канівського повіту, Київської губ.). Спинилася велика битва (26 мая); Ляхи знов були цілком розбиті, увесь дорогий їхній обоз достався козакам, обидва польські гетьмани й дуже багата панів попало в полон. Хмельницький підняв гетьманів і панів Татарам замісто плати за поміч (їх потім мали викупляти з полону родичі за великі грокі). Тепер Ляхи не мали вже готового війська. Хмельницький з своїм військом міг би йти хоч у саму Варшаву й там примусити Ляхів миритись на таких умовах, яких сам хотів. Та він тоді ще не мав на думці руйнувати Польську державу, не розумів ще, що треба боротися за визволеннє цілої України.

Богдан став табором під Білою Церквою (Київськ. губ.), розіслав універсал по Україні, де писав, через що і для чого почав війну. Писав листи й до правительства, виправдуючись за повстаннє й домагаючись поширення прав козакам.

Тим часом народ, прочувши про побіди Хмельницького, піднявся проти Ляхів по всій Україні. Скрізь збіралися ватаги повстанців, виганяли панів, їх помічників-Жидів. Скоро вся Україна була захоплена повстаннєм. Сам Хмельницький, мабуть, не сподівався, щоб йому так пощастило. Про його ходили чутки, що він хоче збудувати нову Українську державу, що він нарік себе великим князем. А сам він тоді ще не сягав думками так далеко. Він навіть не думав тоді одірвати Україну від Польщі.

Причини великого народного повстання 1648 року тодішні наші письменні люде розуміли так: невдоволеннє козаків-виписчиків (не записаних у реєстр), що їх хотіли повернути у “піддані”, невдоволеннє реєстрових, що в їх віднято право обірати собі старшину козацьку й надано їм начальників з шляхти; обуреннє селян-підданих проти панів і орандарів-Жидів; утиски, що терпіли православні за свою віру, накиданнє унії та католицтва, відніманнє церков і т.и. У народніх думах (історичних піснях), як на причини того повстання, вказується на те, що “в землі крулевській добра не було”, що людям чинились усякі здирства без міри і т.и.

Розглядаючи се питаннє, можемо зауважити, що причини тієї революції поділяються на релігійні, бо народ хотів оборонити свою віру, що терпіла утиски; національні, (тісно звязані з релігійними) - бо народности українській була велика небезпечність з боку Ляхів; політичні, бо народ наш не хотів помиритися з тим ладом державним, який запанував у Польщі;

соціяльно-економичні, через надзвичайно тяжкий гніт шляхетсько-жидівського господарства, поневоленнє народу, захопленнє земель.

Україна з Польщею, у першій половині XVII ст., перед повстаннєм Б.Хмельницького (показані місця подій з війн козацьких).

Люде неоднакового стану неоднаково й дивились на повстаннє. Люде заможніші, духовні, вчені - хотіли забезпечити права віри й народности, мало думаючи про долю “хлопів”, мужиків. Багатші і вчені людей й на думці собі не мали, як се може бути такий лад, щоб не було панів і підданих. Козацтво думало поширити й забезпечити свої права, як лицарського стану (сословія). Поспільство (простий люд) хотіло прогнати панів, захопити землі й вільно ними користуватись.

Богдан Хмельницький, ставши на чолі народнього руху, мало розумів потреби й надії поспільства, хлопів, і всі бажання та надії Богданові на перший час не йшли далі того, щоб поширити число й права реєстрових та забезпечити права благочестивої віри. Мабуть, іще було в його на думці - обмежити самоволю панів, зміцнивши й підперши королівську силу. “Не так король, як короленята”, - мовляв Хмельницький.

Тоді саме вмер король Володислав IV, прихильний до козаків. На його покладав надії Хмельницький.

Розбивши Ляхів над річкою Пилявою (тепер у Подільській губ.) й забравши увесь обоз, багато грошей і всякого добра, козацьке військо пішло в Галичину й обступило великій город Львів. Тоді й у Галичині піднялись люде проти польських панів, повиганяли їх. Хмельницький, взявши з города Львова викуп, пішов до города Замостя (тепер у Люблинській губ.) й обложив його. Тоді саме у Варшаві зібрався сейм, щоб вибрати короля. Хмельницький не пішов із своїм військом на Варшаву, щоб примусити Ляхів згодитися на всі його умови, а тільки вимагав, щоб королем вибрано брата покійного Володислава - Яна-Казимира. Мабуть Хмельницький сподівався, що сей король буде прихильний до козаків, як і покійний брат його. Ляхи справді вибрали Яна-Казимира; та Хмельницький помилявся: новий король був упертий і завзятий католик, вивчений єзуїтами, й зовсім не подібний до свого брата Володислава.

Новий король прислав листи, щоб Хмельницький ішов додому, а військо щоб роспустив і дожидав королівських послів.

Хмельницький вертався до Дніпра, й скрізь народ стрічав його з великою пошаною, як визволителя України. Славили його і видатніших полковників, а найбільше славного полковника Богуна, Нечая, завзятого Перебийноса та інших. Складали привітні вірші, пісні про події останнього часу. Особливо пишно стрічали Богдана в Київі, називали його “новим Мойсеєм”, що вивів народ з неволі лядської. Вище духовенство, митрополіт і патріарх Єрусалимський, що на той час був у Київі, вітали Богдана, при дзвоні в усіх церквах, при громі гармат.

У Київі Богдан певно наслухався не мало розмов духовних і вчених людей про зрадливість і ненадійність Ляхів, про потребу визволення рідного краю з-під лядської кормиги і т.и. Богдан почав звертати більшу увагу на ті питання, почав ширше й глибше розуміти ціль повстання й роспочатої боротьби; побачив, що треба боротися не за самі козацькі права, а за визволеннє цілої України.

Скоро після того (в початку 1649 р.) Хмельницький приймав у Переяслові послів од короля польського - Адама Кисіля з товаришами (Кисіль був православний пан і через те його не раз посилали

до козаків, бо найшвидче можна було сподіватися від його, що він помирить козаків з Ляхами). Посли привезли від короля гетманські клейноди для Богдана і мали вмовитися про згоду, - який тепер буде лад у козацтві. Та не ті вже тепер розмови повів Хмельницький; не вдовольнився вже він давніми козацькими бажаннями. Смілі думки приходили йому в голову; він вагався, турбовався, сердився, пив горілку й казав послам: “3 вашого діла нічого не буде. Війна почнеться в тих трьох або чотирьох неділях. Переверну вас усіх догори ногами... Король нехай собі королем буде, щоб він собі був вільний і карав князів і шляхту... Я собі хоч і малий чоловік, та дав мені Бог, що я тепер єдиновладний самодержець український”... І знов удруге говорив Богдан: “Виб’ю з лядської неволі увесь народ Руський. Двісті, триста тисяч війська матиму. Доволі з мене землі по Львів і Галич!.. А ставши над Вислою, скажу Ляхам: сидіть, Ляхи! мовчіть, Ляхи!.. Не зостанеться ні одного князя, ні одного шляхтича на Україні, а хто хоче з нами хліб-сіль їсти, той слухай козаків, а на короля не брикай”.

Посли поїхали, ні до чого не домовившись з Хмельницьким. Війна скоро почалася знов. Хмельницький рушив на Польщу, здибав польське військо у місті Збаражі й обложив його. Між иньшими начальниками польського війська (Фирлей, Конець-польський, Лянцкоронський) був славетний Ярема Вишневецький, найвидатніший польський вояка того часу й завзятий ворог козаків. Діди його були Русини, православної віри, напр, відомий Дмитро Вишневецький, прозваний Байдою. Яремі Вишневецькому, окрім давніх маєтків, належали також великі простори землі в теперішній Полтавщині; Ярема заселяв ті землі, будував замки, а як почалося повстаннє, то втік у Польщу.

Польське військо, обложене козаками й Татарами у місті Збаражі, терпіло велику нужду. Почався голод, а тут іще вороги палили в город з гармат, ходили на штурми.

Король зібрав нове військо й вирушив на помі Збаражу. Хмельницький перестрів його недалеко Збаража, коло Зборова. Як саме Ляхи переходили через річку, козаки й Татари ударили на Ляхів з обох боків, побили багато Ляхів, забрали обоз. Ляхи окопалися й ранком битва знов роспочалася.

Вже козаки взяли частину окопів, уже червона козацька корогва розвівалась у польському таборі. Аж тут Хмельницький гукнув: “Згода!” й спинив битву. Сталося се від того, що Ляхи змовилися з татарським ханом, помінялися давати йому що-року викуп по девяносто тисяч золотих. Хан помирився з Ляхами, - мусів миритися й Хмельницький. Мир сей зветься Зборовським (1649 p.). Козаків мало бути 40 тисяч; у козаки можна було вписати людей, що жили в воєводствах Київському, Брацлавському, Черніговському, в городах, визначенних у договорі. Город Чигирин, де жив гетьман, надано гетьманові на ранг, на булаву: себто, доходи з города Чигирина мали йти гетьманові. Польське військо не повинно стояти в козацьких городах та селах, і там не мають права жити Жиди та єзуїти. Уряди й чини в тому краї мають роздаватися тільки шляхті українській. Митрополіт Київський матиме місце в сенаті. Умови сі мали бути затверджені на сеймі.

Зборовські умови не вдовольнили ні Українців, ні Ляхів. Після того, як увесь народ піднявся, вигнав шляхту, витримав тяжку війну, - трудно було миритися на тому, що, за винятком 40 тисяч козаків, усі иньші люде мусять вернутись у підданство панам. Для сих людей Зборовські умови здавалися просто зрадою. З того часу народ не мав уже колишньої віри до Хмельницького, вже не звірявся на його в такій повній мірі, як се було з початку війни. Через те надалі Хмельницький не мав уже такої сили й перевага на війні, як було досі.

Ляхи теж невдоволені були тими умовами. Не пустили вони до сенату православного митрополіта, не мали бажання виконувати й иньші Зборовські постанови. Пани явилися на Україну в свої маетности, та невесело було їм тута без польського війська, серед ворожого люду. Селяне не хотіли коритись панам, хоч їх і примушував коритись Хмельницький, навіть карав непокірних.

Бачив Хмельницький, що тієї згоди не на довго стане, почав знов готуватися до війни. На хана кримського не можна було цілком покладатись. Хан залежав від турецького султана. Хмельницький давно вже вів зносини з султаном, обіцяв йому привернути Україну у підданство; за се султан звелів був ханові помагати козакам. Така поміч була нещира й непевна. Разом з тим Хмельницький вів зносини з Москвою, намовляв її воювати разом Польщу, а далі обіцяв приєднати Україну до Московської держави.

Війна знов почалася року 1650. Ляхи зібрали тепер уже велике військо, сам король повів його. Хмельницький, діждавшися хана з Татарами, вирушив на зустріч Ляхам. Вороги стрілися близько містечка Берестечка (на Волині, біля річки Стирі). Там спинилася битва. Татари серед битви відступили і втекли, покинувши козаків, ще й Хмельницького потягли з собою, як він кинувся намовляти їх, щоб вернулись. Довелося потім Хмельницькому відкупатися від Татар. Тим часом козацьке військо, оточене Ляхами під Берестечком, довго відбивалося, аж поки більша частина козаків була знищена, як козаки відступали по болоту. Після тієї нещасливої події Хмельницький помирився з Ляхами, склавши так звані Білоцерківські умови (1651 p.). В тих умовах зменьшено й обмежено права козаків, яких малося бути тільки 20 тисяч. Польське військо мало стояти на Україні, і т.и. Трудно або й неможливо було примусити народ скоритися таким умовам.

Війна не спинилася. Народ не хотів пускати на Вкраїну панів, не хотів вертатись на панщину, навіть не слухав Богдана. Та й сам Богдан скоро мусів битися з польським гетьманом Калиновським під горою Батогом (над річкою Богом). Ляхи були псібиті, й сам Калиновський убитий. Се сталося тоді, як Богдан виряжав з військом свого сина Тимоша по дочку Молдавського господаря Лупули, що з нею Тиміш мав одружитися. Потім у діло вмішалися Ляхи, пішли на Тимоша війною й він був убитий у Сучаві, на Буковині. У Богдана зостався ще один син Юрко, малий хлопець.

Почувши Ляхи про велике нещастє, що сталося з їхнім військом під Батогом, зібрали знов військо й повели його на Хмельницького. Хмельницький знов покликав Татар, і вони мусіли йти, бо такий наказ мали од турецького султана. Під Жванцем (недалеко Кам’янця) вороги зустрілися й стояли один проти другого аж два місяці, не зважуючись на бійку. Та й на сей раз війна скінчилася через зраду Татар.

Знов Богдан звернувся до Москви, просячи, щоб царь прийняв Україну під свою руку. Більше нікуди було податися, бо Татари й Турки були непевними спільниками, до того ж вони - “бусурмани”, а Москалі більше свої люде й віри православної.

У Москві довго вагалися й не зважувалися прийняти Україну, бо за неї треба було битися з Ляхами. Царь Олексій скликав земський собор, щоб порадитись про се велике діло. Собор ухвалив прийняти Україну, а з Ляхами почати війну.

На Україну прибули царські посли. Бощан скликав козацьку раду у Переяслові (8 січня 1654 р.). Рада постановила піти “під високу руку Восточного Царя”, приєднати Україну до Московської держави. Бощан і козаки присягали цареві на вірність.

Після того мід козацькими послами й Московським правительством були вироблені умови, що звуться “статті Богдана Хмельницького”. Головніші статті ось які.

Царь Олексій затвердив права й вільности війська Запорожського, щоб люде на Україні своїм правом і судом судилися й правували. Товариство військове само собою має судитися: де три чоловіка козаків, там два третього судити мають.

Усі урядники на Україні мають вибіратися з проміж місцевих людей; ніякі урядники московські не мають права втручатися в суд і правуваннє.

Гетьмана вибірати вільними голосами, а вибравши, сповіщати про те царя.

Гетьман має право вести зносини з иньшими державами й приймати їхніх послів, звіщаючи про те царя. Гетьман без дозволу царського не повинен пересилатися з султаном турецьким та з королем польським.

Не було в тих умовах ясно визначено державних відносин України і Москви; багато зосталося невиясненого, недоговореного, а з цього потім виходили непорозуміння. Хмельницький, мабуть, не надавав попереду великої ваги тому, що віддає Україну Москві. Іще раніше він віддавав її Туркам, - аби вони помагали йому одбитись од Ляхів. Та скоро Хмельницький побачив, що Москва має тверду руку, вміє обстоювати свої інтереси уперто й з хистом. Українців неприємно вражало холопство й рабство у Московщині, безмежний деспотизм. Трудно було сподіватися, щоб таке правительство мирилося з вільними порядками.

Московське правительство того ж року почало війну з Ляхами. Після довгої облоги здався цареві город Смоленск, що в попередні часи прилучений був до Польщі. Хмельницький послав на поміч Москалям козаків, і вони вкупі звоювали Білу Русь.

Сам Хмельницький чомусь не охоче брався під той час до війни. Московське підданство видно не вдовольняло його. Не надіявся він на Москву й для того дбав про спілку з Туречиною, з Кримом; змовлявся з князем Трансильванським та з Шведами, що скоро почали війну з Ляхами. Виходило так, що Польща має бути поділена між Україною, Трансильванією та Швецією.

Король польський утік з Польщі. Шведи пішли на Варшаву. На поміч Шведам Хмельницький послав козаків.

Бачивши свою лиху годину, Ляхи надумали посварити Московського царя з Шведами, обіцяли цареві, що виберуть його собі королем, як помре Ян-Казимир. Царь тому повірив, і йому мабуть дуже подобалося приєднати до свого царства, окрім України, ще й Польщу. Царський уряд сердився на Богдана, шо він помагав Шведам воювати Польщу та змовлявся з иныпими державами. Богдан одмовляв: “Шведи - люде щирі й правдиві, а царь помирився з Ляхами й хоче віддати їм Україну”.

Так вийшло, що Богдан увійшов у спілку з Шведами та Трансильванцями - проти Москви й Польщі, аби забезпечити вільність України.

Саме під той час Хмельницький помер (року 1657), зоставивши Україну серед нескінченої боротьби, на роздоріжжі. Не стало проводиря, що вмів з’єднати кругом себе народ Український, водив його до побід; що вмів приєднати до своєї справи сусідні народи й примусити їх помагати визволенню України.

Коли він вже був тяжко недужий і зрікся гетьманства, козаки обрали гетьманом сина його, Юрка, молодого хлопця, хоч старий Богдан і одмОвляв од того, радив вибрати кого-небудь з старих заслужених козаків: генерального писаря Виговського, або полковника полтавського Пушкаря, або переясловського - Тетерю. Та козацька рада хотіла Юрка Хмельниченка. “Нехай, мовляв, буде тая слава, що в нас таки Хмельницький гетьманом!”



Підтримати сайт і наші Збройні Сили можна за посиланням на Buy Me a Coffee.