Український Гетьманат: нариси історії національного державотворення XVII-XVIII ст.

Розділ 17

МАЛІ СОЦІАЛЬНІ ГРУПИ КОЗАЦЬКОГО СТАНУ

Соціальна мозаїка ранньомодерних соціумів рідко коли вписується (а фактично — ніколи) у класичну схему трирівневого станового поділу суспільств, з чітко розмежованими правами, привілеями, соціальними зобов’язаннями та престижем великих (переважно соціально замкнутих) груп-станів, об’єднаних до того ж усвідомленням власної корпоративної ідентичності. Насправді ж реальна модель соціальної взаємодії завжди представлена більш-менш чисельними (або ж і малочисельними) соціальними й соціопрофесійними групами, які — попри своє аутсайдерство в процесах соціальної взаємодії — володіють тим не менше специфічним набором привілеїв й обов’язків, що в кінцевому результаті й творять їхній унікальний соціальний статус, нехай і недостатньо розвинутий у порівнянні з класичними становими зразками.

Не стало винятком з цього загальноєвропейського правила й соціальне облаштування Гетьманату, яке успадкувало немало з традицій державного життя Великого князівства Литовського та Речі Посполитої, а крім того, виробило й певні власні соціальні новотвори, що втілилися в існуванні цілого ряду унікальних соціальних і соціопрофесійних груп.

Що являли собою ці маргінальні за чисельністю і суспільним значенням соціальні групи Гетьманату? Наскільки вони були чисельними? Якими — універсальними чи, навпаки, унікальними — були соціальні моделі в різних полках козацької держави? Ці та інші суміжні з ними питання і є предметом цього дослідження.

Соціальна мозаїка Гетьманату за матеріалами переписів і ревізій полків Війська Запорозького

Джерельну базу для реконструкції соціальної палітри Гетьманату першої половини XVIІІ ст. формують переписи і ревізії, що в 1720–1730-х роках стають доволі звичним явищем, й, що важливо, матеріали яких непогано збереглися. Переписні чи Ревізійні книги є надзвичайно цінним й у своєму роді унікальним джерелом з соціальної історії Гетьманату першої половини XVIІІ ст. Унікальність названих документів обумовлюється насамперед належною якістю їх збереження та повнотою представленої в них інформації. На противагу, скажімо, вельми деталізованому, але незавершеному в усіх сотнях як Полтавського, так і Миргородського полків Генеральному опису 1765–1769 рр.¹, названі ревізії було проведено в усіх адміністративних одиницях і всіх наявних на той час населених пунктах полку. Крім того, цінність досліджуваного джерела обумовлюється і тією обставиною, що жодної іншої подібної документальної серії, де б фіксувалась соціальна структура певних адміністративних одиниць Гетьманату з періодичністю відповідно у два та дев’ять років, на жаль, не збереглось. Попри свою унікальність переписи 1719, 1721 і 1732 рр. не ставали об’єктом спеціального комплексного вивчення², на противагу, знову ж таки добре дослідженим матеріалам Румянцевського опису другої половини століття³.

Загалом переписи в Гетьманаті були важливим елементом соціального і фіскального дисциплінування. Як зазначалось у пізніших офіційних документах з приводу їхньої реалізації, переписи проводяться, щоб «обыватели во всех общенародных повинностях были уравнены и одни перед другими не имели в том тягости»⁴. І дійсно, на основі їх матеріалів визначались розміри і форми оподаткування, а також розквартирування на постой російських регулярних полків чи українських охотницьких військ⁵. А тому козацька старшина була зацікавлена в обновленні результатів переписів, приведенні їх у відповідність з фактичним станом речей. Як зауважував з цього приводу переяславський суддя К. Лесеков, «люди полку… обыватели також владельческие люди оставя свои силича заграницу тако и в другтие места пошли, а нене безвестно бежали… а оставшиеся обыватели за розишедшимися людьми многого числа излишней тяж ести в следующию винтер-квартиру непосилили и чрез то крайнее разорение…» прийшли⁶.

———————

1 У зв’язку з початком російсько-турецької війни О. Румянцев 10 лютого 1769 р. наказав припинити перепис, хоча в більшості полків (у тому числі й Полтавському і Миргородському) робота не була завершена. А тому в розпорядженні дослідників відсутні матеріали тринадцяти з сімнадцяти існувавших у XVIІІ ст. на Полтавщині сотень — збережено лише описи Полтавських міських сотень і двох периферійних, Великобудищанської і Решетилівської. Приблизно така ж ситуація склалась і щодо опису Миргородського полку — з існувавших у XVIІІ ст. п’ятнадцяти (у середині століття — шістнадцяти) сотень збереглись переписні книги лише десяти, та й то у них наведені відомості про далеко не всі населені пункти, що розміщувались у цих сотнях. (Див.: Генеральний опис Лівобережної України 1765–1769 рр. Покажчик населених пунктів / Ред. І.Л. Бутич. — К., 1959. — C. 68–88).

2 Як правило, дослідники звертались до них лише в контексті з’ясування окремих локалізованих територіально чи тематично питань. Наприклад, див.: Мицик Ю. Царичанка козацька. — К., 2004. — C. 78–84.

3 Наприклад див.: Лазаревский А. Обозрение Румянцевской описи, полк Черниговский // Черниговские губернские ведомости. — 1866. — № 33, 35–37, 44–46; Багалей Д. Генеральная опись Малороссии // Киевская старина. — 1883. — № 11. — С. 402–432; Козаки Полтавского полка по материалам Румянцевской описи. — Ч. І. — Полтава, 1913; Ч. ІІ. — Полтава, 1914; Ткаченко М. Наукове розроблення Рум’янцівської ревізії // Україна. — 1924. — № 3; Шамрай С. Козаки м. Полтави в 1676 р. за Рум’янцівським описом // Записки історично-філологічного відділу УАН. — Кн. 6. — К., 1925; та ін.

4 Національна бібліотека України ім. В.І. Вернадського НАН України, Інститут рукопису (далі — НБУВ. ІР). — Ф. І. — Спр. 58240. — Арк. 124–124 зв.

5 Центральний державний архів України в м. Києві (далі — ЦДІАК України). — Ф. 1501. — Оп. 1. — Спр. 77. — Арк. 1.

Зрозуміло, що фіскальна «прив’язаність» переписів об’єктивно створювала підґрунтя для можливого спотворення їхніх результатів. Адже приховування справжнього стану справ, свідоме заниження майнових статків, скажімо, підданих того чи іншого козацького урядника могло принести зацікавленим особам певні майнові дивіденди. Утім, виявити такі спотворення наразі немає можливості, а отже їх варто віднести до розряду можливо допустимої похибки.

Якщо ж спробувати конкретизувати характеристики цього типу джерел, то варто наголосити на наступному. Перепис 1719 року — «Компут всего полку Полтавского товариства и посполства конних и піших также и воловую упряж міючих за […]вого рейментарства ясневелможного єго мсти пана Іоанна Ильича Скоропадского […] по указу єго велможности єсаул […]ойсковый енералный єго мст пн Василий Жураковскый, 1719 року»⁷, як можна зробити висновок з його преамбули, був ініційований гетьманським урядом Івана Скоропадського та реалізований під керівництвом генерального осавула Війська Запорозького Василя Жураковського. Документ містить 188 аркушів оригінального тексту.

Ініціатива складання перепису 1721 р. — «Компут всего товариства комонного служащого, козаков воловью упряж меючих и піших, також людей посполитих тяглых, піших, ніщетних и подсуседков по указу его млсти пана Івана Черняка полковника войска Его Црского Прсвтлого Влчства Запорожского Полтавского в сотнях через ревізію справлєнний в року 1721 марта 20»⁸ — виходила вже від полтавського полковника Івана Черняка й переслідувала мету впорядкування козаками і поспільством несення служб і виконання повинностей, насамперед з утримування російських драгунів. Документ містить 210 аркушів оригіналу звітів, надісланих із сотенних канцелярій, від городових отаманів, війтів і старост. Усі вони скріплені підписами і печатками відповідних урядників.

Перепис 1721 р., на відміну від попереднього, не фіксує склад полкової старшини, а встановити особовий склад старшини сотенного і городового рівнів можна лише за підписами під справозданнями (щоправда, їх візували лише представники, а не всі члени старшинського корпусу). Натомість, він містить вичерпні відомості про склад військових слуг полкового рівня, а також соціопрофесійні групи слюсарів і ковалів, належних до Переволочанського замку, або ж гетьманських перевізників — «от сустанцій волних»⁹.

———————

6 Там само. — Ф. 51. — Оп. 1. — Спр. 100. — Арк. 1.

7 Компут всего полку Полтавского… 1719 року // НБУВ. ІР. — Ф. І. — Спр. 54480. — Арк. 1.

8 Компут всего товариства… Полтавского в сотнях через ревізію справлєнний в року 1721 // НБУВ. ІР. — Ф. І. — Спр. 54481. — Арк. 1.

Найповнішою з-поміж досліджуваних версій ревізією Полтавського полку є перепис 1732 р., ініційований гетьманським урядом Данила Апостола та представлений у формі механічно зведених в один документ надісланих з місць ревізій, наприклад «Виденіє полкового города Полтави сколко в оной обретаетца полковой старшины, бунчуковых товаришей и знатних вдов, полковых служителей, значковых товаришей, атаманов, козаков можных, промыслом великим и малым бавячихся, грунтовых и малогрунтовых, убогих и крайне убогих козаков и вдов козаков, коней и волов не имєют и служит войсковой службы не могут, дворов владельческих, приїжджих, дворов пустых и футоров, значит нижей сего 1732 года юля 16»¹⁰. Загальний обсяг цього масиву документів становить 568 аркушів.

Перепис 1732 р. містить інформацію про склад полкової, сотенної, городової і курінної старшини. У ньому ж містяться й відомості про бунчукових і значкових товаришів. Причому з документа можна почерпнути й унікальну інформацію про нечисленні соціальні групи: «знатные вдовы бунчуковые» та «знатне вдовы значковые»¹¹. Наявність останніх у соціальній структурі Гетьманату є вповні логічною, проте поки що не описаною в історіографії. Перепис містить також додатково інформацію про «козаків промислом купечєским знатним бавячіся»¹² або ж «козаків купчіх неболшим промыслом бавячієся»¹³, про «протекціянтів» різних впливових осіб з числа козацької адміністрації Полтавського полку та вищих російських офіцерів і сановників.

Зауважена вже вище добра збереженість матеріалів ревізій дозволяє провести комплексне дослідження адміністративної та соціальної структури Гетьманату, чого не можна досягти на основі аналізу інших історичних джерел. Як певний недолік цього комплексного джерела — а саме так можна розглядати переписи 1719, 1721 та 1732 рр. — варто розцінювати недостатню уніфікованість його окремих частин. Адже переписи, як можна зробити висновок з їх фактичного результату, проводились за відмінною методикою, їх матеріали містять підчас відомості, виведені з різних оціночних критеріїв, або ж такі, що стосуються тих сфер соціального життя, які не брались до уваги в інших документах. У кінцевому ж результаті це не дозволяє простежити трансформацію тих чи інших соціальних характеристик у їхньому розвитку, змушуючи вдовольнятися почасти лише констатацією факту існування того чи іншого соціального феномена.

———————

9 Там само. — Арк. 158 зв.

10 Видніє полкового города Полтави, сколько в ней обретаєтся полковой старшины, бунчукових товаришей… 1732 года // НБУВ. ІР. — Ф. І. — Спр. 54335. — Арк. 2.

11 Там само. — Арк. 1 зв., 3.

12 Там само. — Арк. 3 зв.

13 Там само.

Соціальний поділ населення Полтавського полку укладачі переписних книг насамперед здійснюють за ознакою належності до товариства чи поспільства. Священнослужителі не підпадали ні під одну, ні під другу категорію. Утім, при ревізуванні загальної кількості дворів відомості про них (як наприклад, у ревізії 1732 р.) заносились до списків, де описували двори поспільства.

За ревізією 1721 р., що, як уже відзначалось вище, переслідувала насамперед фіскальні цілі, до числа козацьких було зараховано 5 тисяч 135 дворів, а до поспільства — 8 тисяч 704 двори. Козаки у свою чергу розподілялись за своєю причетністю до полкового і сотенного урядування, військових слуг і особливих службових категорій (наприклад, курінчиків) і значних або заслужених козаків, а також за майновою спроможністю. В останньому випадку цей поділ втілювався, як це було, наприклад, у матеріалах перепису 1719 р., у наявність категорій «конних», «тяглих» і «піших», або ж «конних», «воли маючих», «піших» козаків — у переписних книгах 1721 р. Укладачі перепису 1732 р. виділяють козаків «грунтових», «малогрунтових», «убогих» і «весьма убогих».

Окремо виділяються козацькі двори, де живуть козацькі вдови, яких також розрізняють у залежності від матеріальних статків. В окрему групу також заносяться козацькі «підсусідки», «протекціанти». У полковому центрі перепис 1732 р. виділяє з козацького загалу заможних товаришів, котрі «промислом купецьким бавяться», поділяючи їх своєю чергою на більш і менш заможних.

При переписі поспільства маркується поділ між категоріями власне посполитих (ратушних чи підданських) та міщан. Утім, далеко не завжди межа між посполитими і міщанами чітко проводилась. І власне міщани входили в загальне число поспільства.

При описі поспільства насамперед зауважувалось, чи належать вони до ратуші (тобто є жителями вільних військових сіл), чи перебувають у підданстві в приватної особи або ж церковної корпорації. По тому кожна з категорій, виділених на підставі соціальних зобов’язань, поділялась за майновим цензом, наприклад на «грунтових», «малогрунтових», «убогих» і «весьма убогих». А крім того, на «посполитих болшим промислом бавячихся», «посполитих неболшим промислом бавячихся», «підсусідків посполитих», «підсусідків попівських».

У середовищі міщан, згідно з переписом жителів Полтави 1719 р., виділяються групи: «купецкіє і торговыє міщанє»; «посполитыє тяглыє»; «посполитыє пішіє»; «цеховыє». Перепис 1732 р., крім того, в купецькому середовищі виділяє міщан, котрі «болшим промислом бавячихся», і тих, котрі «средним промислом бавячихся». У середовищі цеховиків в одних випадках фіксується диференціація на «тяглих» і «піших» (наприклад, у Великих Будищах, Решетилівці), в інших не фіксується (Полтава тощо).

Такими є загальні соціальні параметри, представлені в переписних книгах 1720–1730-х років. Якщо ж сфокусувати дослідницьку увагу на малих соціальних і соціопрофесійних групах, що виділялись у середовищі козацького стану, то варто детальніше зупинитись на різноманітних категоріях військових слуг, «курінних козаків», «дворян», «протекціянтів» тощо.