Український Гетьманат: нариси історії національного державотворення XVII-XVIII ст.

Місце народження, етнічні характеристики та династії викладачів

У відомостях про викладачів та іншій діловодній документації, яка складалася в процесі призначення на посаду, інколи зазначалася і «національність» педагога. Саме така спеціальна графа з’явилася наприкінці XVIII ст. у відомостях про учителів, які відправляли до Синоду і які вони особисто підписували. На підставі цих джерел були встановлені дані щодо 53 осіб (табл. 13). Цей невеликий «зріз» демонструє, що дві третини учителів були записані «малоросами», другою групою були «великороси», а інші кілька осіб — «греки», «поляки». Етнічне походження іноземців (Герць, Оттон, Феген, Юнгіус, Бонеберг) не зазначено у джерелах, але, вочевидь, це були вихідці із німецьких земель.

———————

50 РДІА. — Ф. 796. — Оп. 8. — Спр. 223. — Арк. 71–72.

51 Там само. — Ф. 796. — Оп. 19. — Спр. 378. — Арк. 147; Оп. 18. — Спр. 32. — Т.1. — Арк. 242–263.

52 Відділ рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка Національної академії наук України. — Ф. 37. — Спр. 360. — Арк. 26; ЦДІАК України. — Ф. 1973. — Оп. 1. — Спр. 2161.

53 Травкіна О.І. Про склад учнів Чернігівського колегіуму // Сіверянський літопис. — 1997. — № 3. — С. 35.

54 РДІА. — Ф. 796. — Оп. 66. — Спр. 154. — Арк. 47.

55 Сведения о Переяславско-Полтавской семинарии за время от 1798 г. по 1818 г., извлеченные из дел архива Полтавской духовной консистории // Полтавские епархиальные ведомости: Часть неофициальная. — 1887. — № 20. — С. 730–734; № 24. — С. 963.

56 РДІА. — Ф. 796. — Оп. 74. — Спр. 97. — Арк. 172–182.

Таблиця 13

«Національність» викладачів

Етнонім

Число

викладачів, осіб

Відсоток викладачів без урахування тих,

про яких немає даних

«великорос»

8

15,1

«грек»

2

3,8

«малорос»

42

79,2

«поляк»

1

1,9

Разом

53

100,0

Якщо розглянути відомості бази даних з точки зору антропоніміки, можемо побачити, що основним способом творення «прізвищевої назви» викладачів було додавання форманта -ський / -цький, та -ич. Наставників із такими прізвищами нараховувалося 62% (159 чоловік). Прізвища на -ич / -іч зустрічаємо у 37 осіб (14%), на -енко — у 2 педагогів. Прізвища на -єв мали 5 учителів, на -ін — 3. Привертають увагу яскраві українські прізвища «Іскра», «Сковорода», «Стріха», «Леванда» тощо.

У джерелах фіксувалося й місце народження викладачів. Можна побачити, що у всіх колегіумах працювали учителі, які були вихідцями не тільки з регіону, де розташовувався колегіум, але й з інших українських земель. У Чернігівському колегіумі було чимало уродженців Галичини, Волині; у Переяславському колегіумі — з Поділля та Галичини.

«Колективний портрет» викладацької спільноти варто доповнити зауваженням про існування в ній і родинних зв’язків. Іноді за браком джерел важко стверджувати, що педагоги з однаковими прізвищами були родичами, але у ряді випадків про це можна говорити впевнено. Так, у Переяславському колегіумі одночасно працювали брати Базилевичі (у 1770-х роках), у Харківському — Іван та Данило Томарови (на межі 1780–1790-х років57). Учителями інколи ставали представники двох поколінь родини. Так, у Переяславському колегіумі вчителювали спочатку Павло (батько), згодом Андрій Терлецькі, у Харківському — Семен (батько) та Андрій Прокоповичі. Троє членів родини Базилевичів були пов’язані з Переяславським колегіумом, а також із Харківським58. Іноді родинні зв’язки важко встановити тому, що у родичів були різні прізвища. Приміром, викладач Переяславського колегіуму Йосип Козачківський був одружений з дочкою ректора Федора Домонтовича59. До речі, Козачківський був батьком товариша Тараса Шевченка, лікаря Андрія Козачківського.

———————

57 Там само. — Арк. 172–173.

58 Войтков А.Н. Иов Базилевич, епископ Переяславский, и участие его в церковнополитической жизни Польской Украйны (1771–1776) // Труды Киевской духовной академии. — 1903. — № 6. — С. 320–321.

* * *

Отже, «колективний портрет» викладача православного колегіуму виявляється достатньо своєрідним і не таким простим, щоб змалювати його кількома «фарбами». Цей «портрет» фіксує ті особливості, що були притаманні моделі колегіуму як ранньомодерній інституції. Хоча формування спільноти учителів православних колегіумів розпочалося тільки на початку XVIIІ ст., вже за короткий час її характеристики набули певної сталості. На процес її становлення впливали посилення становості, відсутність відповідного законодавчого оформлення статусу учителя в Російській імперії та інші фактори. Лише в другій половині XVIII ст. були прийняті акти, якими створювалися більш сприятливі умови для формування окремого прошарку професійних викладачів, визначено їх місце у соціальній структурі згідно їх «ученого» призначення.

Побудова «колективної біографії» викладачів православних колегіумів дає змогу уточнити хід та особливості культурно-історичних процесів, перш за все зафіксувати час формування професійної групи викладачів та основні риси цієї соціальної групи на українських землях. У православних колегіумах, у зв’язку із укоріненням «латинської» моделі та більш глибоких освітніх традицій, деякі процеси виникли раніше й протікали більш інтенсивно у порівнянні з іншими навчальними закладами, які тоді ж існували в Російській імперії (зокрема, духовних семінаріях, що засновувалися на власне російських землях). «Колективна біографія» викладачів колегіумів відображає перехідний характер процесів у розвитку освіти в XVIII ст., перш за все переплетення духовного та світського начал (що втілилося у соціальному походженні учителів, траєкторіях їх біографій). Реконструкція «колективного портрета» не відміняє «персональних історій», водночас дає змогу простежити загальні тенденції, охарактеризувати дійсно «типового» викладача православних колегіумів Лівобережної України та Слобожанщини (які в цьому плані становили єдиний простір), краще зрозуміти процеси інкорпорації українських земель до Російської імперії.

———————

59 Сведения о Переяславско-Полтавской семинарии за время от 1798 г. по 1818 г., извлеченные из дел архива Полтавской духовной консистории // Полтавские епархиальные ведомости: Часть неофициальная. — 1888. — № 3. — С. 122.