Український Гетьманат: нариси історії національного державотворення XVII-XVIII ст.

Розділ 18

ПОЛІТИЧНІ ЦІННОСТІ В СУСПІЛЬНІЙ СВІДОМОСТІ СОЦІУМУ

Суспільні цінності в соціокультурній спадщині ранньонової доби

Останнім часом у фокусі дослідницьких інтересів все частіше опиняється проблематика, пов’язана із вивченням процесів формування політичної свідомості українського ранньомодерного суспільства. Висунення цієї проблеми в пріоритетний ряд для комплексної реставрації перебігу історичного процесу в Україні з усією очевидністю ставить сучасних істориків перед необхідністю наукової розробки такого важливого її зрізу, як система ціннісних орієнтацій як окремого індивіда, так і певних суспільних груп та соціуму в цілому в її соціально-історичному контексті. Адже саме цінність, яка концентрує у собі весь спектр бажань і устремлінь соціуму, його установок, цілей і проектів, нормативів поведінки, ідейних переконань тощо, виступає мірилом розвитку суспільної свідомості, гарантом поступу людської цивілізації, показником адаптованості суспільства до існуючих соціально-політичних реалій. Саме вона справляє вирішальний вплив на усталення певної моделі світосприйняття на певному хронологічному відрізку часу. З іншого боку, саме з системою орієнтацій, якими насамперед зумовлюються «стиль мислення» та «кодекс поведінки» суспільства, в історичній науці нерозривно пов’язане уявлення про менталітет соціуму чи індивіда і ментальність епохи як початкового, здебільшого захованого у підсвідомості, рівня суспільної поведінки.

Доречно буде зазначити, що аксіологічний (тобто, ціннісний) аспект буття людини чи людського колективу вже досить тривалий час перебуває в полі зору представників сучасної гуманітаристики, зокрема, дослідників-філософів. Так, цінність як наукова категорія, характеристичною сутністю якої виступає класифікація значущості предметів і явищ об’єктивного світу для людини як соціального індивіда (а також певної суспільної спільноти) через їх екстраполяцію на сферу соціальних відносин, є однією з визначальних дефініцій соціальної філософії і слугує в якості основного об’єкта дослідження її підрозділу — аксіології — вчення про цінності та історію ціннісних орієнтацій. Сьогодні в світовій філософії побутують п’ять типів ціннісних теорій: натуралістичний психологізм, трансценденталізм, персоналістичний онтологізм, культурноісторичний релятивізм і соціологізм, які різняться між собою саме мірою співвідношення реальності і цінності як двох граней єдиної структури дійсності. Певний доробок в розробці аксіологічної проблематики має і філософська наука, що розвивалася в орбіті радянського та пострадянського академічного простору1. Зокрема, протягом 1960–1980-х років її представники досліджували такі проблеми, як ціннісні форми свідомості та місце цінностей в філософії2, вплив ціннісних орієнтацій на спосіб життя суб’єкта3, співвідношення культури і цінностей4, соціальних цінностей і норм5 тощо.

Визначення поняття категорії цінностей як «орієнтації знань, інтересів і переваг різних суспільних груп і особистостей», а в подальшому і «як засобу виявлення соціальних зв’язків і функціонування соціальних інститутів»6, не тільки суттєво збагатило методологію аксіологічних досліджень, але й дозволило перенести її основні засади, прийнятні в філософії, і на історичний контекст, зокрема, застосовувати в працях, спрямованих на вивчення історії культури, науки, суспільної свідомості, соціальних відносин тощо7.

Успішне розв’язання завдань, пов’язаних з задекларованою проблемою, потребує врахування кількох вузлових моментів методологічного характеру. Насамперед йдеться про упорядкування понятійного апарату, яким повинен оперувати історик у своїх пошуках. Перш за все це стосується таких ключових дефініцій, як «менталітет» та «ментальність», а також «соціальна психологія», «політична свідомість» тощо. В існуючій сьогодні науковій літературі (як історичного, так і філософського профілю) спостерігається досить широкий діапазон їх різночитання. Для прикладу, не вдаючись в історію походження термінів, наведемо лише декілька найбільш пізніх за часом варіантів їх тлумачення. Так, М. Барг розглядає менталітет як сукупність символів (понять, образів, ідей), сформованих певною культурно-історичною епохою і зафіксованих у свідомості людей методом повторення8, що в кінцевому рахунку слід розуміти як «засіб пояснення дійсності»9. Доктор філологічних наук О. Білий та доктор філософських наук Є. Бистрицький схильні вбачати у цій дефініції норми побутової поведінки окремого індивіда чи соціальної групи. На думку І. Герасимова, мода на вживання терміну «менталітет» перетворила його з «інструменту пізнання минулого» в дослідженнях представників нової історичної науки в «непевну, семантично переобтяжену метафору», під якою почали розумітися будь-які «стійкі вияви духовного життя»10. Є. Кравцова розуміє під поняттям «менталітет» ту планку, якою визначається рівень суспільної та індивідуальної свідомості11. На думку ж Л. Нагорної, сутність колективної свідомості відбивається через категорію ментальності, пізнавальна цінність якої «полягає у тому, що вона являє собою відображення історичного процесу в суспільній психології...»12.

———————

1 Див. зокрема: Брожик В. Марксистская теория оценки. — М., 1932; Проблема ценности в философии: Сб. статей. — М.; Л., 1996; Дробницкий О.Г. Мир оживших предметов. Проблема ценности в марксистской философии. — М., 1967; Здравомыслов А.Г. Потребности, интересы, ценности. — М., 1986; та ін.

2 Тутаринов В.П. Теория ценностей в марксизме. — Л., 1968; Философия и ценностные формы сознания. — М., 1967.

3 Образ жизни и ценностные ориентации личности. — Ереван, 1979.

4 Чивчавадзе Н.З. Культура и ценность. — Тбилиси, 1984.

5 Ручка А.А. Социальные ценности и нормы. — Киев, 1976.

6 Философский энциклопедический словарь. — М., 1989. — С. 732.

7 Там же.

8 Барг М.А. Эпохи и идеи: Становление историзма. — М., 1987. — С. 4.

9 Там же. — С. 16.

Відзначаючи важливість ідентифікації дефініцій «менталітет» та «ментальність» для успішного вивчення проблем і явищ історичного зрізу соціальної психології і політичної культури суспільства, О. Усенко одночасно застерігає від необгрунтованого синонемічного вживання цих термінів в сучасній дослідницькій практиці13. Зокрема, він визначає ментальність «як універсальну здатність індивідуальної психіки зберігати у собі типові інваріантні структури, в яких виявляється приналежність індивіда до певного соціуму і часу»14. Відповідно менталітет дослідник розглядає як форму «конкретно-історичного втілення ментальності», «будівельну конструкцію», базисом якої виступає сфера «колективного підсвідомого», а надбудову визначає «рівень самосвідомості індивіда»15. Одночасно з цим існує і енциклопедичне визначення ментальності як образу думок, сукупності розумових навичок та духовних установок, притаманних як окремій людині, так і суспільній групі16.

Ми недаремно акцентували увагу на необхідності вироблення сучасною історичною наукою компактного, викристалізованого уявлення про сутність найбільш уживаних термінів і понять, якими їй доводиться оперувати при дослідженні комплексу проблем, пов’язаних з вивченням світогляду раннього нового часу, шляхів формування різновидів психологічних типів соціальних індивідів, певних моделей свідомості і поведінки в умовах існування тих чи інших історичних реалій. Адже, з одного боку, уявлення про цінності і відповідна сукупність ціннісних зразків та світоглядних настанов є невід’ємною складовою «парадигми свідомості» як елементу структури менталітету17. З іншого — ментальність епохи виступає в якості складового «структуруючого елементу системи інтелектуальної і моральної орієнтації людини»18.

———————

10 Герасимов И.В. Модернизация России как процесс трансформации ментальности // Русская история: проблемы менталитета. — М., 1994. — С. 10.

11 Кравцова Е.М. Соборность — особенность русского менталитета и ее проявление в духовной культуре (1920–1930 гг.) // Там же. — С. 141.

12 Нагорна Л.П. Політична культура українського народу: історична ретроспектива і сучасні реалії. — К., 1998. — С. 38.

13 Усенко О.Г. К определению понятия «менталитет» // Русская история: проблемы менталитета. — С. 4.

14 Там же.

15 Там же.

16 Большой энциклопедический словарь / Под ред. А.М. Прохорова. — Т. 1. — М., 1991. — С. 794.

Іншим важливим моментом є визначення концептуальних засад розробки проблеми, підведення під неї методологічної бази. Це завдання ускладнюється тим, що, досліджуючи ціннісні орієнтації певної історичної доби, історик має справу не з матеріальним свідченням розвитку суспільства, а з абстрактними константами його духовності. Звідси витікає потреба вироблення певного симбіозу з методик, що застосовуються в дослідницьких розробках кількох спеціальних наукових галузей — історії, соціології, соціальної психології та філософії, з чітким розмежуванням функцій між ними.

Зокрема, історик, до сфери наукових інтересів якого входить вивчення еволюції моральних принципів і норм, ідеалів, ідей, установок і цілей духовного життя суспільства, беручи на озброєння методику, застосовану у філософських дослідженнях, повинен запобігати сліпого копіювання чи перенесення засад та методів останніх у галузь історичних розробок. Тут підхід мусить бути диференційованим. Так, залишаючи за філософією прерогативи у вивченні співвідношення рефлекторного і свідомого у формуванні ціннісних орієнтирів людини чи суспільства, вчений (зокрема, новіст) перш за все повинен узагальнити накопичений в українській історичній науці досвід дослідження історії суспільної свідомості і політичної культури нації, тобто, тих галузей, в яких більшою чи меншою мірою присутній зріз тематики, пов’язаної з механізмом та структурним аналізом системи цінностей українського суспільства переломної між середньовіччям і новим часом доби; ув’язати установки, ідеї, переконання, моральні та етичні норми суспільної поведінки індивіда з загальною канвою його історичного буття, враховуючи при цьому всю сукупність економічних, політичних, ідеологічних, культурних, релігійних чинників, якими зумовлюється психологічний клімат епохи.

У цьому генетичному зв’язку на окремих стадіях історії визначальними можуть виступати різні, інколи діаметрально протилежні, групи або окремі чинники, що зумовлюється як спільними характеристичними показниками перебігу історичного процесу в певний проміжок часу, так і особливостями його виявів в окремо взятих країнах, в залежності від їхнього суспільного устрою, географічного положення, кліматичних умов тощо.

———————

17 Див.: Усенко О.Г. Указ. соч. — С. 4–5.

18 Барг М.А. Эпохи и идеи... — С. 15.

Цілком логічно перед історичною наукою постає питання: що ж всетаки являє собою цінність в історичному контексті? Наголосимо, що мова йде про духовну субстанцію, яка, формуючись в конкретно-історичних епохах, конкретизується в моральних принципах і правових нормах, ідеалах, установках, цілях, переконаннях і виступає одним із важелів прогресивного чи регресивного поступу історичного процесу. Так, на думку доктора історичних наук Р. Руденка, кардинальна зміна ціннісних орієнтацій в Європі у першій половині XVII ст. була спричинена насамперед індустріалізацією економічної сфери і відповідно обумовленими цим зрушеннями у політичній системі19. Аналогічна картина, але викликана дещо іншими чинниками, спостерігалася на зламі двох епох і в Україні. Тут вирішальним фактором зміни системи цінностей виступила Українська національна революція, що спричинилася не тільки до якісного вибуху у політичній та соціально-економічній сферах, але й докорінно змінила весь психологічний фон доби. З іншого боку, прикладом того, як переорієнтація ціннісних показників може слугувати першопричиною негативних змін у соціально-політичному житті суспільства, виступають події періоду так званої Руїни, коли домінанта цінностей у психології національної еліти переважила на користь деструктивних, відцентрових орієнтацій. Аналогічні причини зумовили пізніше, вже у кінці XVIII ст., перемогу російського абсолютизму з його набором цінностей охлократичного характеру над традиційним українським козацьким демократизмом, що в політичній сфері призвело до знищення української державності, а в соціальній обумовило виникнення проблеми старшинського нобілітету. Згруповані в цілісні системи ціннісних орієнтацій, цінності обумовлюють вибіркове відношення людини до явищ матеріальної і духовної культури, зумовлюють соціально-політичні позиції окремих станів і суспільних груп, формують відносно усталений психологічний склад окремого соціуму, відповідний соціальний характер20. Саме через цю останню функцію система ціннісних орієнтацій тісно пов’язана з соціально-політичною структурою суспільства, що, на думку А. Гуревича, становить другу важливу проблему соціально-історичної психології21. Зокрема, вчений підкреслює, що лише через вивчення соціальної структури суспільства в цілому та окремих її складових можливе пізнання сутності будь-якого соціуму. «Приналежність до того чи іншого класу для будь-якого члена суспільства, — наголошує він, — в кінцевому рахунку є моментом, що визначає комплекс ідей, якими він керується, його поведінку і психіку»22.

———————

19 Див.: Руденко Р.Г. Политичні орієнтири Богдана Хмельницького в боротьбі за незалежність України // Богдан Хмельницький та його доба: Матеріали Міжн. наук. конф., присвяченої 400-літтю від дня народження великого гетьмана. 24–25 жовтня 1995 р. — К., 1996. — С. 63.

20 Див.: Горячева А.И. О взаимоотношении идеологии и общественной психологии // Вопросы философии. — 1963. — № 11. — С. 58–59; Гуревич А.Я. Некоторые аспекты изучения социальной истории // Вопросы истории. — 1964. — № 1. — С. 52–53.

Якщо в цілому в українській історичній науці дослідженість проблематики, пов’язаної з вивченням ціннісних орієнтацій ранньомодерного суспільства, перебуває сьогодні в зародковому стані (хоча в арсеналі світової історіографії існує певний доробок у цій галузі (нехай суто гіпотетичного характеру), який, безсумнівно, повинен бути врахованим вітчизняними науковцями), то дещо по-іншому виглядає справа з студіюванням другої частини проблеми — а саме з вивченням суспільного устрою українських земель та його класово-станового складу, а також взаємовідносин між його окремими прошарками і соціальними групами, їх політичного положення в суспільстві, властивих їм устремлінь, соціальних рухів. Зокрема, тематика, пов’язана з дослідженням соціально-політичної структури українського суспільства, перебуває в полі зору вітчизняної історіографії, починаючи з середини минулого століття. Останнім часом у вітчизняній новістиці помітно активізувалася увага до національних соціальних інститутів (зокрема, Української козацької держави ХVІІ–ХVШ ст.) як чинників соціально-політичних змін в ієрархії українського суспільства, що пов’язується з актуальністю цієї проблематики для практики того національного розбудовчого процесу, який переживає Україна після серпневих подій 1991 р. Однак ми не можемо не погодитися з тими з дослідників, що наполягають на необхідності звернення до проблем соціально-політичної структури суспільства під кутом зору соціальноісторичної психології, а не лише цензових та юридичних ознак соціальної ієрархії. Безперечний сенс має й наполягання А. Гуревича на поглибленому дослідженні як макро-, так і мікроструктури суспільства23. Але при цьому слід враховувати й властиву всьому суспільству ступінь «колективного мислення», що можливе завдяки аналізу притаманних йому системи цінностей, уявлень та інших формовиявів духовного життя. Тим більше останнє актуалізується через те, що система ціннісних орієнтацій безпосередньо пов’язана з таким йогоформовиявом як політична культура, для якої цінність виступає «головною мотиваційною базою»24, на якій ґрунтується не лише сприйняття чи несприйняття індивідом чи суспільною спільнотою побутуючих на окремих проміжках часу політичних концепцій, але й певна лінія і спрямованість політичної поведінки25.

———————

21 Гуревич А.Я. Некоторые аспекты изучения социальной истории. — С. 56; Его же. Некоторые нерешенные проблемы социальной структуры феодального общества: Индивид и общество // Средние века. — 1968. — Вып. 31. — С. 73; Его же. К дискусии о докапиталистических общественных формациях // Вопросы философии. — 1968. — № 2. — С. 128–129.

22 Гуревич А.Я. Некоторые аспекты изучения социальной истории. — С. 56.

23 Там же. — С. 57–59.

Чи не найголовнішим компонентом колективного мислення у будьякій суспільній структурі середньовічної та ранньонової доби виступає категорія історичної свідомості, яка розцінюється окремими дослідниками як найвища духовна і етична цінність26, що акумулює у собі «пануючі уявлення про світ і місце в ньому людини, про суспільство, що розглядається крізь призму простору і часу»27. В кінцевому рахунку, саме через цю ціннісну одиницю забезпечується спадковість поколінь, створюються необхідні умови «для культурного, соціально-етнічного самовизначення народу, для визнання ним себе як особливої етнічної спільності, як особливої цілісності»28.

Висунення ціннісних орієнтацій українського суспільства в спеціальний об’єкт історичного дослідження відкриває перед науковцями широке поле діяльності. Перш за все, очевидно, необхідно окреслити коло орієнтирів, притаманних саме українському суспільству на певних етапах його історичного існування, і провести порівняльний аналіз з загальнолюдською системою цінностей, з’ясувати причини, згідно яких ті чи інші складові цієї системи набували своєрідної інтерпретації на національному психологічному ґрунті. Другим важливим завданням є визначення еволюційного поступу формування системи цінностей українського етносу в залежності від загального стану розвитку його свідомості та співвідношення чинників політичного, економічного, географічного характеру тощо. При цьому не слід забувати, що особливістю історичного буття українського етносу є його відносно коротке хронологічно існування в умовах наявності власного незалежного державного організму (мається на увазі Українська козацька держава, яка постала завдяки державотворчому генію Б. Хмельницького на сході Європи в середині XVII ст.). Переважно ж українські землі на більшменш короткий проміжок часу підпадали в політичну і економічну залежність від іноземних держав — Великого князівства Литовського, Речі Посполитої та Росії, що не могло не накласти відповідного карбу і на сферу духовності українського народу.

———————

24 Нагорна Л.П. Назв. праця. — С. 12–13.

25 Див.: Политическая культура населения Украины: Результаты социологических исследований. — К., 1993. — С. 3.

26 Див.: Блок М. Апология истории или ремесло историка. — М., 1973. — С. 147; Барг М.А. Эпохи и идеи... — С. 11.

27 Барг М.А. Эпохи и идеи... — С. 3.

28 Ракитов А.И. Историческое познание: системно-гносеологический аспект. — М., 1982. — С. 9.

Саме тому в дослідженні культурно-психологічних впливів чужорідних ментальностей на самосвідомість української нації та ментальні орієнтації українського суспільства вбачаємо один із важливих напрямів вивчення соціальної психології українців. Зокрема, цей вплив виявився в проблемі культуртрегерства польської шляхти в українських землях, боротьбі конфесій у релігійній сфері, перемішенні західноі східноєвропейських, а також східних та азійських стилів в українській архітектурі, музиці, виникненні феномену Феофана Прокоповича з його еволюційним розвитком від православ’я через католицизм знову у лоно православної церкви, через служіння українській науці шляхом привнесення у неї модернізаційних теорій західноєвропейського просвітництва до російського царедворця, вірного поборника реформаційної діяльності царя Петра І, у відмові української старшини від боротьби за традиційні козацькі привілеї і шуканні нею прав російського дворянства та багатьох інших суперечностях культурного і політичного життя України в ХVІІ–ХVШ ст. У зв’язку з цим цікаво простежити і більш опосередковані впливи на українську ментальність здобутків західноєвропейської духовної цивілізації, зокрема, трансформації на українському національному грунті ідей Реформації та Просвітництва, протестантизму та інших виявів духовного життя Європи на зламі середньовіччя і нового часу.

Важливо також виявити співвідношення у системі ціннісних орієнтацій українського народу цінностей, на які орієнтувалося суспільство в цілому, та тих, що спрямовували установки та устремління його окремих соціальних груп чи навіть індивідів. В цьому контексті надзвичайної актуальності набуває з’ясування рівнів інтелектуального та духовного розвитку окремих станів, верств і соціальних прошарків українського суспільства, а також впливу на їх свідомість інтеграційних процесів. При цьому слід пам’ятати про ту роль, яку відіграють у формуванні соціальної психології доби «елітарні прошарки суспільства» як носії повної інформації про соціокультурну спадщину нації29. В українському суспільстві другої половини XVII–XVIII ст. цю функцію надійно перебрали на себе представники заможних кіл козацтва — так звана козацька старшина та новонароджувана українська шляхта, які «були змушені, добровільно чи примусово, розділити роль політичного представника землі та захисника “малоросійських прав і вольностей” з українським гетьманом»30.

———————

29 Донченко О. Концепція соціальної психіки суспільства. Стаття друга: соціальні стани та процеси // Філософська і соціологічна думка. — 1994. — № 3–4. — С. 39.

30 Когут З. Російський централізм і українська автономія. Ліквідація Гетьманщини. 1760–1830. — К., 1996. — С. 62.