Історія з грифом «Секретно». Таємниці українського минулого з архівів КГБ

Post-Чорнобиль: спершу інформація, а радіація потім

«На Чорнобильській атомній електростанції сталася аварія, яка призвела до ушкодження одного з реакторів. Вживаються заходи з ліквідації наслідків аварії. Постраждалі отримують допомогу. Створена державна комісія», — звичним суворим голосом оголосила ведуча інформаційної програми «Час» о 9-й годині вечора 28 квітня 1986 року.

Для мільйонів телеглядачів, які таким чином вперше дізналися про вибух на ЧАЕС, ці слова нічого не пояснили. Оприлюднені скупі дані, з яких неможливо і приблизно уявити масштаби катастрофи, не стали виявом бажання радянської влади бодай щось розповісти громадянам. Кремль просто не міг більше відмовчуватися — кілька годин тому Швеція, фахівці якої зафіксували на своїй території підвищену радіацію, звернулася до Москви з вимогою дати пояснення.

Протягом усього часу ліквідації наслідків аварії влада намагалася жорстко контролювати будь-яку інформацію про катастрофу. Звісно, під благородним прикриттям боротьби з поширенням паніки. Проте через тижні і місяці після вибуху людей вбивала не паніка, а відсутність елементарних відомостей, які могли попередити багато нещасть.

7 травня 1986 року співробітники КГБ у своєму донесенні відзначали низький загальний рівень поінформованості людей про заходи захисту від радіаційного опромінення. «В цьому виявляється слабка робота засобів масової інформації, — читаємо тут. — Якщо говорити про висвітлення подій, то слід відзначити, що викликає сумнів, наприклад, показ по телебаченню низки сюжетів. У полі під Чорнобилем стоїть голова колгоспу і запевняє, що колгосп перевиконує плани посіву. Це, звичайно, добре, але питання полягає в тому, чи буде придатним цей урожай до їжі. Якщо ґрунт не заражений радіоактивними речовинами, то сказати треба було, власне, про це, а краще за все утриматися від показу сумнівної якості сюжетів, які викликають двояке тлумачення».

Сотні кілометрів від Чорнобиля. Шведський фермер працює на своїй ділянці після виявлення радіоактивних опадів.

Тому в подальшому і утримувалися від показів сюжетів, публікації статей та поширення найменшої реальної інформації. У повідомленнях КГБ періодично натрапляємо на звіти про «проведення попереджувально-роз'яснювальних бесід з особами, які допускають поширення брехливих чуток». Тож офіційні ЗМІ мовчали або інформували частково, всі інші джерела були звинувачені в поширенні неправдивих відомостей: інформаційна блокада довкола катастрофи трималася майже рік.

Тим часом на Заході, починаючи від 28 квітня 1986 року, піднімається справжня інформаційна хвиля про аварію в Чорнобилі. Якось реагувати на неї нове «демократичне» керівництво Кремля почало майже через рік після вибуху.

Сухі і беззмістовні інформаційні повідомлення в радянській пресі про наслідки аварії та боротьбу з нею.

23 лютого 1987 року ЧАЕС відвідали американці — професор Гарвардського університету Вілсон Роберт і кореспондент газети «Los Angeles Times» Робер Шпір. «За словами Вілсона, — інформували кагебісти, — метою їхньої поїздки є об'єктивне висвітлення подій на станції в теперішній час. У процесі проведених контррозвідувальних заходів були отримані дані про спроби іноземців зібрати інформацію про радіаційну обстановку безпосередньо на станції та прилеглій зоні». Тож журналісти могли прогулятися по території ЧАЕС, може, навіть дещо пофотографувати, але не отримати інформацію про радіаційний фон.

Використовуючи звичну для себе тактику, чекісти організовували поїздки в Чорнобильську зону «правильних» закордонних журналістів. «6 квітня, — звітував КГБ, — вахтове поселення "Зелений мис" по лінії партійних органів відвідали два кореспонденти комуністичних газет Франції і Данії, які прибули з метою підготовки матеріалів для заперечення розгорнутого буржуазними засобами інформації пропагандистського галасу довкола аварії на ЧАЕС у зв'язку з річницею, що наближається».

У Чорнобилі час зупинився у 1986 р.

Дуже швидко чекісти усвідомили: для поширення потрібної їм інформації можна використовувати не лише ідеологічних союзників, але й «клятих капіталістів», для яких правда про масштаби аварії була фінансово незручною. «Відповідно до рішення Інстанції, 24 квітня цього року в 30-кілометровій зоні ЧАЕС перебувала знімальна група американської телекомпанії “СіБіЕс” у складі керівника московського бюро Ендрюса Вайта, телеоператора Річі Джозефа, звукооператора Роучал Колін, які взяли інтерв'ю в директора ЧАЕС, провели кінозйомку об'єкта "Укриття", роботи підрозділів МО СРСР з дезактивації території ЧАЕС, процесу прийому лікарями станційного медпункту, пункту дозиметричного контролю на виїзді з особливої зони... Знімальна група зацікавлена у висвітленні ліквідації аварії у вигідному для нас світлі у зв'язку з наміром власників атомних станцій Заходу довести безпеку їх подальшого використання».

Через кілька місяців від початку організованих вояжів закордонних журналістів у Чорнобильську зону КГБ із задоволенням констатував, що більшість публікацій в іноземних медіа після квітня 1987 року «мають об'єктивний і доброзичливий характер». Цьому, очевидно, сприяло бодай часткове відкриття інформації, на якому постійно наголошували керівники країни. Але чекісти були більш відверті у своїх документах і писали, що нова якість інформації в західній пресі «пояснюється зацікавленістю західних монополій, у зв’язку з тим, що матеріали про події на ЧАЕС викликали масовий рух серед населення їхніх країн з вимогами заборонити будівництво об’єктів атомної енергетики».

Чорнобильська АЕС. Сучасний вигляд, 2011 р.

Протест проти приховування страшної правди наростав не тільки за кордоном, але й у самому Радянському Союзі. Після першої річниці аварії співробітники КГБ звітували про свої активні дії зі стримування демонстрацій: «В контакті з партійними і радянськими органами, опергрупами МВД і особливих відділів КГБ СРСР, адміністрацією організацій у зоні проведено комплекс оперативних, організаційних, попереджувально-роз'яснювальних заходів з метою завадити антигромадським та іншим небажаним діям у день річниці аварії на ЧАЕС, у період поминальних свят із традиційним відвідуванням цвинтарів, а також святкування міжнародного Дня солідарності трудящих. У результаті надзвичайних ситуацій не допущено».

Проте вже дуже швидко стало зрозуміло, що блокувати витік інформації про Чорнобильську аварію стало неможливим. Керівництво країни, марно намагаючись це робити, цілковито дискредитувало себе в очах людей. Кремль не викликав вже ані поваги, ані навіть страху. В результаті спроби Москви приховати правду про катастрофу та її наслідки посилили опозиційний національно-демократичний рух в Україні. До його учасників долучилися «зелені» — активісти боротьби проти забруднення навколишнього середовища. Врешті побудована на брехні імперія впала.

Р. S. У січні 1994 року Верховна Рада України прийняла Закон «Про державну таємницю», який заборонив засекречування будь-яких відомостей про стан навколишнього природного середовища та екологічні катастрофи. З того часу відкрито доступ до документів, що проливають світло на трагедію 25 років тому. У 2001 та 200б роках розсекречено унікальні документи КГБ, які використані при написанні цієї та двох попередніх статей.