Історія з грифом «Секретно». Таємниці українського минулого з архівів КГБ

Чорнобиль: курс на катастрофу

Українське законодавство забороняє обмежувати доступ до інформації про стан навколишнього середовища та екологічні катастрофи. В радянські ж часи будь-яка інформація, включно з даними про техногенні чи природні аварії, яка проливала світло на негаразди в «країні розвинутого соціалізму», була таємною. Її ретельно охороняли, навіть якщо за це довелося платити життям та здоров'ям тисяч громадян.

Всюдисущі «органи» акуратно збирали такі матеріали, обробляли їх і доповідали вищому партійному керівництву країни. Партія, в свою чергу, приймала певні рішення, не рахуючись з інтересами «простих смертних» та не ставлячи їх до відома. Часом рішень просто не приймали, адже якщо про проблему ніхто не знав, то й гострої потреби на неї реагувати не було — «авось саме якось». Аварія 26 квітня 1986 року в Чорнобилі могла відбутися тільки в такій країні.

Чорнобильська атомна електростанція ім. В. І. Леніна вважалася стратегічним економічним об'єктом СРСР. Тому КГБ наглядало за нею з перших днів спорудження. «Відповідно до директив XXIV з'їзду КПРС, — читаємо в інформаційному повідомленні чекістів від 19 вересня 1971 року, — в Київській області в Чорнобильському районі поблизу села Копачі споруджується перша в УРСР Чорнобильська АЕС електричною потужністю 2,0 млн кВт». Далі подається технічна характеристика об'єкта. При цьому спецслужба писала, що повний опис технічних особливостей є тільки в Міністерства енергетики СРСР, а відповідне відомство УРСР ними не володіє і не має досвіду експлуатації атомних станцій.

Вже на самому початку звучать застереження: «Питання відбору, розстановки і навчання будівельно-монтажного і експлуатаційного персоналу Чорнобильської АЕС слід проводити більш ретельно, ніж на звичайних електричних станціях, адже наслідки халатного і зловмисного ставлення персоналу АЕС можуть призвести до важчих і небезпечніших для оточуючих результатів».

В'їзд на Чорнобильську атомну електростанцію ім. В. І. Леніна.

Кагебістські звіти про ЧАЕС аж до самої аварії у квітні 1986 року рясніють інформацією про недбальство та зловживання у спорудженні та експлуатації станції. 17 серпня 1976 року повідомлялося про можливий зрив запланованого на наступний рік відкриття станції через запізнення будівельників. А під час спорудження використовувалися неякісні матеріали.

Ось лише деякі витяги з повідомлення про технічні порушення: «гамма-просвічуванням на трубах були виявлені раковини і тріщини, в результаті труби виявилися непридатними для експлуатації і мали бути відправленні заводу для усунення браку в заводських умовах... Всі труби з порушенням правил після ремонту на АЕС прийняті під монтаж... Бучанський цегляний завод (Київська область) систематично постачає будівництву АЕС низької якості облицювальну плитку та цеглу (45 одиниць міцності проти норми 75)... У квітні 1976 року внаслідок порушення технологи бетонування бака для рідких радіоактивних відходів місткістю 5 000 кубічних метрів через халатність прораба сталеве облицювання бака було деформоване. У результаті при введенні в експлуатацію бака через тріщини на облицюванні міг відбутися витік радіоактивних відходів і забруднення навколишнього середовища».

Будівництво Чорнобильської АЕС, початок 1970-х рр.

Ситуація не змінилася і через кілька років, коли запрацював перший реактор станції. 17 січня 1979 року «згідно з отриманими оперативними даними, на окремих ділянках будівництва другого блоку Чорнобильської атомної електростанції зафіксовано факти відходу від проектів і порушення технології ведення будівельних і монтажних робіт, що може призвести до аварій та нещасних випадків». А вже за місяць, 19 лютого, відбулася аварійна зупинка першого енергоблоку АЕС.

Значний радіоактивний витік на території станції стався 20 квітня 1981 року: «Службою радіаційної безпеки ЧАЕС, — інформує партію КГБ, — визначено зону площею 180 кв. м із рівнем радіації, який досягав 20 мікрорентген на секунду при нормі в 0,8 мікрорентген».

Того ж року КГБ звітував про те, що «за період експлуатації 1977—1981 років на атомній електростанції відбулося 29 аварійних зупинок, з них 8 — з вини обслуговуючого персоналу».

9 вересня 1982 року, на початку нового навчального року, сталася аварія на першому енергоблоці АЕС, про що в той самий день республіканське керівництво спецслужби отримало звіт свого київського підрозділу. Спочатку розраховували, що для ліквідації наслідків аварії знадобиться 5 днів. Проте масштаби виявилися значно більшими, ніж їх хотіли представити чиновники. У повідомленні, яке керівник КГБ УРСР С. Муха надіслав керівництву партії 13 вересня, ішлося вже про необхідних ю днів робіт.

Створена для з'ясування обставин та результатів інциденту комісія працювала з 18 до 28 жовтня — через півтора місяця після «п'яти днів, необхідних для ліквідації наслідків»! Члени комісії констатували: «В районі села Чистогалівка, розташованого в Пд-Пд-Зх напрямку на відстані 5 кілометрів від АЕС, на ґрунті реєструються так звані “гарячі” частинки розміром 10÷20 мікрон, активність яких коливається від 10-7÷10-9 кюрі, що перевищує допустимі норми в сотні разів». Саме ці «гарячі» частинки є найнебезпечнішими для людей, — зазначали експерти, — і при потраплянні в організм можуть призвести «до серйозних ускладнень включно з летальним результатом через “пропалювання” тканин організму». Але повідомляти довколишніх мешканців про таку небезпеку було заборонено.

Незважаючи на важкі наслідки аварії, 5 листопада очільник спецслужби поспішив заспокоїти Володимира Щербицького: «Обстановка в оперативному плані на АЕС і околицях нормальна. Фактів поширення панічних чуток не відзначається». З цього чітко видно, що головне завдання полягало в блокуванні «панічних чуток», а не в попередженні громадян про загрозу. Люди можуть вмирати — аби тихо.

Вже на етапі спорудження станції було допущено чимало помилок, що згодом обернулися катастрофою.

«Ще у передаварійний період, — писав у своїх спогадах співробітник КГБ Юрій Петров, — оперативним шляхом було здобуто попереджувальну інформацію щодо численних фактів неякісного виконання будівельно-монтажних робіт, постачання бракованого устаткування, порушення принципів технологічної дисципліни та правил радіаційної та пожежної безпеки. Лише у 1983—1985 рр. сталося 5 аварій і 63 відмови основного обладнання, що супроводжувалися значними матеріальними збитками. Тривожна інформація негайно доповідалася у вищі республіканські партійно-урядові інстанції. Однак належно реагували далеко не завжди. Більше того, коли за матеріалами Прип’ятського міськвідділу КГБ була представлена інформація до ЦК Компартії України, котра свідчила про витік радіаційних речовин з ЧАЕС, вона була кваліфікована як дезінформація, а низка співробітників КГБ отримала стягнення по службі».

Тріщини в перекриттях третього і четвертого блоків були зафіксовані КГБ ще 17 березня 1984 року. Перший із блоків на той час працював трохи більше двох років, другий — лише вступав в експлуатацію. Але доробляти його не було часу — згодом кагебісти писали про поспіх із дотерміновим запуском реактора до чергового зТзду партії.

У жовтні того ж року співробітники спецслужби підготували спеціальний аналіз роботи всіх чотирьох енергоблоків. «У процесі проведення контррозвідувальних заходів нами було проведено аналіз надійності роботи енергоблоків ЧАЕС. У результаті вивчення встановлено, що перший і другий енергоблоки ЧАЕС менш надійні в плані безпеки навколишнього середовища... Третій, четвертий і наступні блоки ЧАЕС [на той момент тільки споруджувалися. — Авт.] конструктивно виконані більш надійно... Разом з тим, за даними спеціалістів, ці блоки не гарантують надійної і безпечної роботи, оскільки випробовування їх в екстремальних умовах не проводилися».

26 квітня 1986 року працівники ЧАЕС провели випробовування на четвертому енергоблоці, яке обірвалося вибухом о 1:25.