Історія України нового часу в сучасній шкільній освіті
Які завдання для політиків виконували етнографія і фольклор?
1874 р. В. Антонович і М. Драгоманов видали «Історичні пісні малоросійського народу», що стало апогеєм наукової праці Південно-Західного географічного товариства у Києві і «Старої Громади» напередодні «Емського указу» Олександра II. Систематизувавши український фольклор, який стосувався описів історичних подій минулого, два лідери українського руху створили книжку, у якій народ сам описував та оцінював своє минуле та його події. Видання було гідно поціноване. Петербурзька академія наук нагородила авторів Уварівською премією, а царський уряд наклав заборону на друковане українське слово.
П. Чубинський своїми шістьма томами «Трудів Південно-Західного географічного товариства» виконав іншу засадничу для справи постання Української держави функцію. Він, по суті, визначав українсько-білоруське й українсько-російське етнічне покордоння, що було необхідно для проведення в майбутньому реальних державних меж між Україною та Росією, а також Україною і Білоруссю. Пізніше це завдання продовжувала Етнографічна комісія Наукового товариства ім. Т. Шевченка. В. Гнатюк, І. Франко та С. Томашівський під керівництвом М. Грушевського вивчали українсько-польсько-угорсько-румунське покордоння, малювали карти розселення західних українців, щоб завершити справу, розпочату першим поколінням старогромадівців.
Фольклор та етнографія були ключовими науками першого, романтичного (культурницького) етапу українського визвольного руху 1830-х - початку 1860-х рр. Його громадсько-політичною складовою було Кирило-Мефодіївське братство, а суспільною програмою став «Закон Божий» М. Костомарова, котрий проголосив усеслов’янську федерацію з особливою роллю України.
Викристалізація особливої ролі української нації відбувалася за допомогою месіанського міфу, що протистояв аналогічним месіанським складовим польської та російської національних ідей. Саме національний месіанізм ставав рушійною силою національної ідеї. І в цьому також полягало значення фольклору. Зрештою, Т. Шевченко передусім у ньому черпав сюжети для таких своїх провіденційних віршів, як «Суботів» або «Розрита могила».
