Історія України нового часу в сучасній шкільній освіті
Початок українського культурницького руху. Етнографія та фольклористика як політичні науки
Нова національна доба принесла в Україну німецьку романтичну філософію. Й. Гердер, Й. Фіхтета Ф. Шеллінг проголосили початок доби національних держав, ідею національного духу, який кермує історією. На зміну володарям і станам - керівній силі історії - прийшла нова альфа і омега історичного процесу - народ-нація. Проголошується думка про те, що народ сам написав свою правдиву історію у своїх народних творах: думах, билинах, історичних піснях тощо. Науковцю залишається лише деконструювати голос народу, вивчивши його фольклор. У такій постановці проблеми стверджувалося, що верхній прошарок суспільства не знає свого народу, відірвався від нього, живе іншим, неправедним життям. У таких поглядах були і природний демократичний посил, і стихійний соціалізм.
Нова ідея давала цілком нові перспективи для інтелектуалів, котрі мріяли про збереження України як етнотериторіальної спільноти в майбутньому. Народ - це не спільнота православних або козацька старшина. Народ - це спільнота на певній території, де говорять однією мовою. До народу належать усі, хто спілкується однією мовою. Отже, Україна - це не лише Гетьманщина, а обшир великої території від Сяну до Дону й Кубані.
Таке, здавалося б, нехитре із сучасної перспективи відкриття породило справжній бум у справі збирання фольклорної творчості. Представники вищого суспільного стану пішли «в народ», записуючи пісні як найвищий прояв правди минулого, як Біблію українського народного життя. Якщо раніше, попри спільне проживання в селі, між селянином і маєтковим станом існувала непереборна стіна, то тепер правилом доброго тону для інтелігента стала цікавість до народного життя. «Гуральницький інтерес» дідича свідчив про перебування у старій системі координат. «Поступовий» землевласник, із живим громадським інтересом, мав цікавитися фольклором, етнографією, старими рукописними текстами.
У 1819 р. вийшла перша збірка «малоросійських» пісень, яку зібрав грузин, князь Микола Церетелі (тоді писалося Цертелєв). А в 1827 р. з’явилися «Малоросійські пісні...» нащадка київського магістратського нобілітету Михайла Максимовича, від яких М. Грушевський відраховував початок наукового українознавства. 1844 р. син поміщика Микола Костомаров видає магістерську дисертацію «Об историческом значении русской народной поэзии» - власне української. Ці публікації варто, нарівні з «Кобзарем» Т. Шевченка, вважати початком модерного часу української думки. Власне, так з’явився новий національний дискурс у суспільній думці.
Цікаво, що російська етнографія не проявила такої активності, як українська. Та це й зрозуміло: для державного буття Росії етнографія не відігравала серйозної ролі. Лише слов’янофіли спонукали до фольклорно-етнографічних досліджень. Усе в Росії визначала вертикаль на чолі із царем. Для українців же фольклор - ключ до витворення месіанської сутності українського народу, джерело натхнення до політичного відокремлення в майбутньому. Зрештою, в Україні всі найпомітніші інтелектуали й усі визначніші громадсько-політичні діячі першої - початку другої половини XIX ст. були фольклористами: М. Максимович, І. Срезневський, О. Бодянський, П. Куліш, М. Костомаров, В. Антонович, М. Драгоманов, О. Єфименко.
Навіть костюмоване «хлопоманство» було викликом неукраїнському громадському життю в містах Наддніпрянщини. Від початку це був виклик системі міжнаціональних взаємин у державі, який міг одразу викликати поліційні переслідування. Кожен випадок появи в публічних місцях в українському народному вбранні фіксувався жандармами, майже всі фігуранти перевдягання проходили через жандармське дізнання і закінчували різними варіантами покарання, часто-густо - кількарічним висланням за межі України. Той факт, що шляхтичі, приміром, В. Антонович і Т. Рильський, під час мандрів українськими губерніями носили селянські строї, був підставою для їх арешту, тому вони за допомогою самих селян намагалися максимально уникати зустрічей з місцевою поліцією.
Підсумовуючи, можна стверджувати, що саме записування фольклору староукраїнським панством давало Україні перспективи життя в майбутніх часах.
Цей контент створено завдяки Міністерству освіти і науки України