Історія України - Навчальний посібник

РОЗДІЛ ІV. ЗМІСТ ЛЕКЦІЙНОЇ ЧАСТИНИ КУРСУ

Модуль 3. Новітня історія України (березень 1917 р. - 2014 р.)

Тема 13. Україна в умовах незалежності

Лекція № 17. Політична й економічна ситуація в Україні в умовах незалежності.

1. Початок будівництва суверенної держави. Конституційний процес в Україні в 1990-х - на початку 2000-х рр. Конституція України 1996 р.

2. Зовнішня політика незалежної держави.

3. Економічна ситуація після розпаду СРСР. Промисловість і сільське господарство в незалежній Україні.

4. Розвиток культури. Освіта. Стан науки.

5. Релігійне життя в незалежній Україні.

3. Економічна ситуація після розпаду СРСР. Промисловість і сільське господарство в незалежній Україні.

Економічні проблеми. Перші роки незалежності України викликали глибоке розчарування населення країни у вирішенні соціально-економічних проблем. Економіка України, що довгі десятиліття входила в економічну систему СРСР, після розриву виробничо-економічних зв’язків з іншими колишніми радянськими республіками, виявилася практично нежиттєздатною. Необхідне було створення принципово нової економічної системи в країні.

Насамперед встало питання про формування багатоукладної, ринкової економіки з різними формами власності на засоби виробництва. Потім, необхідно було перебудувати саму структуру української промисловості, переорієнтувавши її в значній мірі на задоволення соціальних потреб населення. І, нарешті, треба було створити ефективну систему економічної кооперації як усередині України, так і із зарубіжними державами. Такими були головні економічні завдання, які вимагали свого швидкого рішення.

Проте ринкові реформи в Україні практично не здійснювалися. Нова влада виявилася не готовою до їх проведення. Ключові позиції в уряді перебували в руках представників старої комуністичної номенклатури, які зовсім не прагнули до радикальних економічних перетворень і не займалися розробкою реформаторських економічних програм. В результаті, економіка країни потрапила в тривалу смугу жорстокої кризи. Почалося бурхливе зростання цін на все: товари, послуги, сировину і так далі. Життєвий рівень населення нестримно покотився вниз.

Економічний стан України в значній мірі ускладнювався і політикою північного сусіда - Російської Федерації, яка оголосила себе єдиною правонаступницею СРСР. Росія розпоряджалася активами колишнього Держбанку СРСР, золотим і діамантовим фондами країни, привласнила всі представництва колишнього СРСР і їх майна за кордоном. Україна залишилася практично без фінансових резервів і з крупним зовнішнім боргом.

Промисловість в незалежній Україні. Українські підприємства продовжували широкомасштабні постачання до Росії, але остання не поспішала з їх оплатою. Уряд Росії відмовився взяти на себе борги приватних російських підприємців українським постачальникам. Практично ці гроші Україна втратила безповоротно. В той же час борги українських підприємств Росії (насамперед за енергоносії) було вирішено виплачувати за рахунок державного бюджету України. В результаті, виникла величезна заборгованість України Російській Федерації, яка стала швидко зростати у зв’язку із підвищенням цін на російську нафту і газ. Своїх же енергоносіїв у необхідній кількості Україна не мала.

Необхідність створення ринкової економіки на практиці вилилася в «дику» приватизацію. До моменту отримання незалежності понад 95% українських виробничих фондів належали державі. 4 березня 1992 р. Верховна Рада ухвалила закон «Про приватизацію майна державних підприємств», проте, в Україні не було крупного приватного капіталу, здатного приватизувати це майно. У таких умовах на перший план висувався директорський корпус, що отримав повну свободу дій. Був знятий державний контроль над ціноутворенням і введені вільні ціни. Вся продукція, вироблена за державний рахунок, почала поступати в повне розпорядження директора підприємства, а всі збитки відносилися на рахунок держави. Таким чином, багато підприємств отримували надприбутки навіть при спаді виробництва. Ціни на їх продукцію неконтрольовано зросли в десятки разів, почався процес «первинного накопичення капіталу» при загальному різкому зубожінні населення країни.

Крім того, широкого поширення набуло надання державних дотацій підприємствам та їх пільгове банківське кредитування. При крупних заводах і фабриках виникла безліч приватних «малих підприємств», які використовували державні фінанси, виробничі потужності, територію і робітничу силу своїх господарів, при цьому часто забираючи і реалізовуючи їх продукцію. Склалися всі умови для криміналізації економічного життя в країні. «Нові українці» тісно співробітничали з представниками «тіньової» економіки, допомагаючи їм «відмивати» незаконно отримані капітали, у тому числі і приховані гроші колишньої КПРС-КПУ. За допомого нескладних махінацій і «потрібних зв’язків» часто державні ресурси на «законних» підставах почали переводити в структури приватного сектору.

Протягом 1991 р. національний прибуток України скоротився на 10%, а в 1992 р. - ще на 14%. Валова продукція промисловості в ці ж роки знизилася на 13,5%, а сільського господарства - на 18%. Україна наближалася до економічної катастрофи.

Восени 1992 р. уряд В. Фокіна запропонував фактично відмовитися від проведення ринкових реформ і повернутися до командно-адміністративної системи управління економікою. Проте ця пропозиція викликала різку опозицію в суспільстві і парламенті. Уряд В. Фокіна вимушений був подати у відставку.

В кінці жовтня 1992 р. Верховна Рада затвердила склад нового Кабінету міністрів, на чолі якого став Л. Кучма. Уряд Л. Кучми зробив декілька спроб вивести країну з глибокої економічної кризи. Були зроблені кроки по відновленню галузевого централізованого управління народним господарством, введенню директивних цін, обмеженню доходів. Одночасно в економіку невпевнено впроваджувалися й ринкові елементи. Розповсюджувалася акціонерна форма власності підприємств, з’явилися ринки валют і нерухомості, лібералізувались ціни, в приватну власність почали переходити магазини, готелі, ресторани, кафе, підприємства побутового обслуговування. Проте всі ці заходи уряду так і не наблизили Україну до цивілізованої економіки. У вересні 1993 р. Л. Кучмі не залишалося нічого іншого, як піти у відставку. З цього моменту, за рішенням Верховної Ради, всю повноту виконавчої влади було зосереджено в руках Президента України Л. Кравчука. Але він робив ставку, передусім, на адміністративні методи регулювання економічних процесів. Повною мірою вдалося лише загальмувати динаміку інфляції, але зроблено це було за рахунок відстрочення бюджетних виплат.

Економічна криза в країні продовжувала посилюватися. Тільки третина українських підприємств мали закінчений технологічний цикл і випускали готову для споживання продукцію. Коефіцієнт залежності України від імпорту склав 41% (для порівняння: у Японії - 14%, в США - близько 10%). Технологічна відсталість більшості українських підприємств обумовлювала не конкурентоспроможність їх товарів, що, у свою чергу, не даваломожливості швидко інтегруватися в міжнародний розподіл праці. До застарілих, фізично і морально зношеним відносилося до 60% основних фондів промисловості, будівництва і транспорту. Ресурси нафти, газу і лісу виявилися практично вичерпаними. У першому кварталі 1994 р. національний прибуток України скоротився щодо відповідного періоду 1993 р. на 36%, обсяг виробництва промислової продукції - майже на 40%.

Новообраний Президент Л. Кучма в жовтні 1994 р. проголосив нову соціально-економічну стратегію «прискореного реформування як єдиної умови і основного засобу виходу з кризи та економічної стабілізації». Реалізація цього курсу виявила, що ринок не є всесильним. Зокрема, природні монополісти (вугільна та залізорудна галузі, енергетика тощо) не реагують на ринкове ціноутворення. Ринок є практично непридатним для вирішення соціальних проблем та розвитку невиробничої сфери. Тому уже у 1995 р. Президент Л. Кучма знову звертається до адміністративних методів керівництва економікою.

Таке хитання між ринковим та адміністративним підходами щодо регулювання економічних процесів супроводжувало практично всію історію економіки незалежної України.

Разом із тим слід відмітити, що за роки реформ в Україні було сформовано власну фінансову, податкову, митну, банківську та інші системи. У 1996 р. була запроваджена нова грошова одиниця - гривня. Шляхом приватизації та зарубіжних інвестицій створений потужний приватний сектор економіки. На початок 2001 р. понад 70% загального обсягу промислової продукції вироблялося на недержавних підприємствах. Значні зміни відбувалися в аграрному секторі, де завершився перший етап земельної реформи - роздержавлення землі та передання її у власність юридичним особам. Розпочалася реалізація головного завдання другого етапу реформи - формування реального власника на землю. На початок 2001 р. до 6 млн. громадян стали власниками земельних ділянок (паїв).

Українська економіка витримала світову фінансову кризу 1997-1998 рр. Уже за результатами 2000 р. відмічається зростання валового внутрішнього продукту та експорту. Проте досі в Україні економічна ситуація навіть не наблизилася до того, що у розвинутих країнах називають сталим розвитком. Структура економіки України залишається сировинною та енергозалежною. Основні виробничі фонди застаріли. Навіть отримуючи величезні прибутки, власники металургійних, хімічних та інших матеріало- та енергомістких виробництв не поспішають вкладати гроші в їх модернізацію. Справжньою бідою та загрозою національній безпеці України стала «тіньова» економіка, прибутки від якої не можуть, внаслідок їх приховування, бути обкладені податками.

Положення в сільському господарстві. Економічна криза в Україні завдала значного удару і по сільському господарству республіки. Практично недоторканною залишалася колишня радянська колгоспно-радгоспна система. Під тиском потужного «сільськогосподарського» лобі парламент і уряд приймали все нові рішення про додаткове фінансування українського села. Проте мільйони і мільярди доларів, що виділялися для розвитку сільського господарства, просто не доходили до рядового виконавця і працівника. Ці гроші осідали на рахунках різних банків, потрапляли до багаточисельних посередників і сільських керівників всіляких рангів. Наслідком таких дій було лише збільшення темпів інфляції в країні. Переважна більшість колгоспів і радгоспів розорялися і ставали вічними і безнадійними боржниками. Влада не йшла на рішучу зміну в положенні селянства, абсолютна більшість якого як і раніше були відчужені від результатів своєї праці. Не вирішувалося головне питання села - введення приватної власності на землю. Правда, з’явилась деяка кількість нових фермерських господарств, але їх було ще дуже мало і вони були дуже слабкі, щоб зробити помітний вплив на положення в сільському господарстві України. У 1995 р. в українських селах налічувалося лише трохи більше 30 тис. фермерських господарств. Крім того, розвиток українського фермерства відчував сильну протидію з боку керівників аграрного комплексу республіки.

Сталися зміни і у фінансовій системі країни. Під гаслом демонополізації і поліпшення існуючих економічних стосунків, при прямій участі Національного банку України, в республіці з’явилося більше 220 нових банків і банківських установ. Практично всі вони були створені на комерційній основі, інколи за участю іноземного капіталу. Цей процес відбувався достатньо стихійно, і не мав чіткої законодавчої основи. Виникли реальні умови для проведення широкомасштабних фінансових афер і зловживань в банківській сфері.

Крім того, відчуваючи постійний дефіцит державних доходів, влада пішла по шляху посилення податкового пресу. Розміри оподаткування українських підприємців стали чи не найвищими в світі. Біля комерційних структур були тільки два виходи з положення, яке склалося: або згорнути свою діяльність, або піти в «тіньову» економіку і не платили податки. Більшість з них віддала перевагу саме другому шляху, приховуючи свої доходи від держави. В результаті мільярди доларів почали покидати Україну і осідати в зарубіжних банках. Таким чином, фінансова сфера в Україні також опинилася в стані глибокої кризи.

Соціальні проблеми. Складнощі в економічному житті республіки не могли не позначитися і в соціальній сфері. Перш за все, в Україні достатньо складною є демографічна проблема. Згідно останнього Всесоюзного перепису населення (1989 р.) в Україні проживало 51,4 млн. чол. З них 46% складали чоловіки і 54% - жінки. На початку 1990-х рр. приріст населення в республіці забезпечувався тільки за рахунок мігрантів з інших країн, кількість же українців в країні почала зменшуватися. Різко скоротився рівень народжуваності. Так, якщо в 1991 р. смертність в Україні перевищувала народжуваність на 40 тис. чол., то в 1992 р. - вже на 100 тис. чол. Ця тенденція продовжує зберігатися і сьогодні. Тривалість життя в Україні на 6-7 років менше, ніж в країнах Західної Європи, вдвічі вище, ніж в цих країнах, рівень дитячої смертності. Дуже висока смертність українського населення в працездатному віці: кожен третій чоловік не доживає до пенсійного віку.

Особливою проблемою є занепад українського села. Продовжується його швидше старіння, оскільки значна частина сільської молоді вже впродовж декількох десятиліть активно покидає село. У 1994 р. в 20% українських сіл не народилося жодної дитини. Багато сіл вже сьогодні є «безперспективними», такими, що практично не мають майбутнього.

До 2004 р. населення України склало близько 47 млн. чол. і продовжує скорочуватися. З причин такої демографічної ситуації слід вважати, насамперед, низький життєвий рівень населення і його слабку соціальну захищеність.

Спостерігається процес скорочення чисельності робітників і селян в Україні. Негативні тенденції розповсюджуються і серед інтелігенції. Низька заробітна плата і падіння престижності багатьох видів розумової праці негативно впливають на поповнення лав інтелігенції і якість її кваліфікації. Розповсюджується явище «витоку мізків» за кордон.

Свого часу, Радянський Союз займав 77-е місце в світі по рівню споживання на душу населення. Незалежна Україна на початку 1990-х рр. опустилася за цим показником на 83-е місце в світі. Протягом перших трьох років незалежності купівельна спроможність населення скоротилася в 5 разів. Сталася різка диференціація суспільства: утворилося дуже обмежене коло багатих і дуже багатих людей, але основна маса населення опинилася за межею бідності. Дуже повільно йде процес створення в Україні «середнього класу», який є, як відомо, гарантом стабільності будь-якого суспільства.