Історія України - Навчальний посібник

РОЗДІЛ ІV. ЗМІСТ ЛЕКЦІЙНОЇ ЧАСТИНИ КУРСУ

Модуль 3. Новітня історія України (березень 1917 р. - 2014 р.)

Тема 12. Криза тоталітарної системи. Ідейна та громадська боротьба за державну незалежність

Лекція № 16. Україна в повоєнний період. Криза тоталітарної системи.

1. Період посилення сталінського тоталітарного режиму (1945-1953 рр.).

2. «Радянізація» Західної України. Рух опору в західноукраїнських землях.

3. Україна після смерті Сталіна. Критика культу особи.

4. Соціально-економічні та політичні реформи М. Хрущова, їх суперечливий і непослідовний характер.

5. Україна в період загострення кризи радянської системи (середина 1960-х - початок 1980-х рр.).

6. Розпад Радянського Союзу і відродження незалежності України (1985-1991 рр.).

3. Україна після смерті Сталіна. Критика культу особи.

Пом’якшення політичного режиму в Україні в середині 1950-х - на початку 1960-х рр. Смерть 73-річного Сталіна 5 березня 1953 р. поклала край новому витоку репресій. Проте смерть диктатора не означала ліквідації тоталітарного режиму в країні. У Кремлі почалася жорстока боротьба за владу. Незабаром в Москві був розстріляний найближчий сподвижник Сталіна Л. Берія, зловісний шеф НКВС. Якийсь час на вершині піраміди влади вдалося протриматися Р. Маленкову, але остаточним переможцем в цій боротьбі вийшов М. Хрущов, який у вересні 1953 р. офіційно зайняв пост першого секретаря ЦК КПРС. Отже, переможцем у боротьбі за владу став М. Хрущов, який керував державою в наступне десятиліття.

Літом 1953 р. вперше в Україні вищі керівні посади були довірені українцям. Першим секретарем ЦК КПУ став А. Кириченко, головою Верховної Ради України - Д. Коротченко, головою Ради міністрів - Н. Кальченко.

Прагнучі посилити свій вплив в Україні, М. Хрущов призначав на важливі посади відданих йому людей. На посаду другого секретаря ЦК КПУ він висунув М. Підгорного. Новим міністром внутрішніх справ УРСР став Т.Строкач, а КДБ УРСР очолив В. Нікітченко. 7 із 8 членів Президії ЦК КПУ, обраних у березні 1954 р. на XVIII з’їзді КПУ, були етнічними українцями, а до складу секретаріату ЦК увійшли лише українці (5 членів).

У процесі десталінізації суспільного життя протягом 1953-1955 рр. було переглянуто всі головні політичні післявоєнні справи. Почалася реабілітація багатьох репресованих у 30-ті рр. радянських, партійних та військових діячів (С. Косіора, В. Чубаря, В. Антонова-Овсієнка, П. Криленка, Я. Гамарника, В. Блюхера, М. Тухачевського та багатьох інших).

У 1956-1959 рр. було повністю реабілітовано 250 тис. осіб, переважно посмертно. Дещо послаб жорстокий ідеологічний контроль, почалася критика культу особи.

Реформи М. Хрущова охоплювали сферу суспільного життя, соціально- економічну, духовно-культурну, зовнішньополітичний курс. Та найважливішим кроком на шляху до демократизації суспільного життя стало засудження ним масових репресій тоталітарного режиму на ХХ з’їзді КПРС у лютому 1956 р.

Критика культу особи. Після смерті Й. Сталіна у мільйонів людей вникало питання про його роль у розвитку країни як голови партії та держави протягом майже 30 років. Не могло не виникнути питання і про роль сталінського оточення (М. Хрущова, В. Молотова, Л. Кагановича, К. Ворошилова та інших) у причетності до репресій довоєнного і післявоєнного часу. У цій ситуації Хрущов, не дивлячись на протидію своїх прибічників, вирішив оприлюднити страхітливу картину масових репресій. Але їх ініціатором називався тільки Сталін, чим запобігалась відповідальність власне Хрущова та тодішнього керівництва партії й держави.

Аплодисментами зустріли делегати ХХ зїзду М. Хрущова та інших лідерів КПРС. У своїй доповіді на закритому засіданні «Про культ особи Й. Сталіна та його наслідки» Хрущов оприлюднив жахливі факти беззаконня та свавілля, масові репресії, дозвіл на які давав Сталін, про зловживання ним владою. Перша особа Комуністичної партії, і це було нечувано, засудила вождя.

Керівництво партії та держави дозволило критику Й. Сталіна, постать якого уособлювали КПРС та радянський лад, суворо дозовано, ні в якому разі не допускаючи критики самої партії та системи. Повний текст доповіді Хрущова не було надруковано в СРСР. У червні 1956 р. радянські люди отримали можливість ознайомитися з постановою ЦК КПРС «Про подолання культу особи та його наслідків», з якої було вилучено значну частину гострого виступу Хрущова. Тільки у 1989 р., у період горбачовської «перебудови», коли відбувався розпочатий Хрущовим більш глибокий аналіз сталінізму, населення Радянського Союзу змогло отримати доступ до повного змісту «секретної» доповіді.

І все ж виступ М. Хрущова - цей акт політичної мужності - поклав початок тривалому історичному процесу кризи, а потім краху тоталітарної системи. Тоді це мало хто розумів. Реакція на доповідь М. Хрущова була в Україні, як і в СРСР, неоднозначною. Частина людей схвалила критику Сталіна, руйнування тисяч сталінських пам’ятників, бюстів, перейменування багатьох міст, регіонів, вулиць, які носили його ім’я. Інша частина, і таких була більшість, пов’язуючи своє життя з «мудрим вождем» та ототожнюючи з ним будівництво соціалізму, велику перемогу над фашизмом, вважали критику Сталіна наклепом на Радянську владу.

Після червневого 1957 р. пленуму ЦК КПРС завдяки підтримці армії на чолі з Г. Жуковим та Комітету державної безпеки (КДБ) на чолі з І. Сєровим, М. Хрущов переміг у боротьбі за владу. Його підтримала і більшість членів ЦК КПРС, у тому числі і перший секретар ЦК КПУ О. Кириченко. Він, перший українець, який очолив Компартію України, був викликаний Хрущовим до Москви. Його місце зайняв М. Підгорний, який також пізніше у Москві обійняв посаду секретаря ЦК КПРС. Так, завдяки М. Хрущову, вихідці з України з’явилися на всесоюзній арені.

У липні 1963 р., за підтримки першого секретаря ЦК КПРС, Компартію України очолив П. Шелест. За часів М. Хрущова відбулося деяке розширення прав союзних республік у адміністративній сфері. У ведення УРСР передавалися питання адміністративно-територіального устрою, районування, віднесення міст до обласного, республіканського підпорядкування. Розширилися права республіки у формуванні свого бюджету, матеріально-технічного постачання. До компетенції УРСР передавалося прийняття цивільного, кримінального та процесуального кодексів. Проте ці нововведення не могли змінити унітарного характеру СРСР.