Історія України - Навчальний посібник

РОЗДІЛ ІV. ЗМІСТ ЛЕКЦІЙНОЇ ЧАСТИНИ КУРСУ

Модуль 3. Новітня історія України (березень 1917 р. - 2014 р.)

Тема 9. Національно-демократична революція в Україні. Боротьба за державність (1917-1920 рр.)

Лекція № 12. Доба української Центральної Ради. Відродження державності (березень 1917 - квітень 1918 рр.)

1. Утворення Центральної Ради, її склад і політична програма.

2. Політична діяльність Центральної Ради. Проголошення Української Народної Республіки.

3. Проголошення радянської влади в Україні. Українсько-більшовицька війна.

4. Причини поразки Української Центральної Ради.

2. Політична діяльність Центральної Ради після більшовицького перевороту. Проголошення Української Народної Республіки.

Ставлення до більшовицького перевороту в Україні було неоднозначним. Поляризація позицій сил досягла апогею. Захопивши владу і утворивши новий уряд - Раду Народних Комісарів на чолі з Леніним, більшовики спиралися на ради робітничих та солдатських депутатів, які не входили до процесу Української національної революції. Головним завданням рад на будь-якій території колишньої Російської імперії була підготовка Червоної гвардії, тобто бойовиків, які б змогли відновити більшовицький контроль над тілом колишньої імперії. Ради несли диктатуру, були трампліном для захоплення влади більшовиками. У цьому сенсі революція 1917 р. несла в собі буржуазне (ліберально-демократичне) і радянське начало.

Російські есери та меншовики, міська дума та штаб Київського військового округу підтримували Тимчасовий уряд. Нові політичні реалії вимагали від української влади адекватних дій.

Центральна Рада засудила переворот, не визнала владу більшовиків і зайняла щодо неї ворожу позицію. У схваленій 27 жовтня резолюції про владу, Центральна Рада наголошувала, що влада має належати усій революційній демократії, а не більшовикам, які становили лише її частину.

Проголошення Української Народної Республіки. За нових обставин, коли юридично перестав існувати всеросійський уряд, Центральна Рада і Генеральний секретаріат активізували свою діяльність по державотворенню. Найбільш важливими кроками на цьому шляху були такі:

• 31 жовтня Центральна Рада прийняла рішення щодо поширення її повноважень на територію Харківщини, Катеринославщини, Херсонщини, материкової Таврії, частину Курської і Воронезької губерній - етнічні українські території. Розширилася структура і компетенція Генерального Секретаріату;

• 7 (20) листопада Центральна Рада прийняла Третій Універсал, проголосивши утворення Української Народної Республіки (УНР) як автономії в складі Російської республіки, яка повинна стати «федерацією рівних народів». УНР планувала вступити у федеративні стосунки з тими державами, які утворяться на руїнах імперії. На думку багатьох істориків, це було помилкою Центральної Ради: на момент прийняття Третього Універсалу склалися всі умови для проголошення повної державної незалежності України. Та, керуючись власною ідеологією, Центральна Рада зробила ставку на федеративну Росію, змарнувавши тим самим багато енергії і часу.

Третій Універсал містив широку програму демократичних перетворень: скасування права власності поміщицьких і нетрудових господарств на землю; 8- годнний робочий день для найманих працівників, свобода друку, віросповідання, страйків; скасування смертної кари; національно-культура автономія для національних меншин; скликання 9 січня 1918 р. українських Установчих зборів, яким Центральна Рада мала передати владу.

Проте ідеї Універсалу негативно оцінювали і нехтували його положення праві російські політичні сили, які відстоювали ідеї «єдиної та неподільної Росії». Кадетська партія заявляла, що ІІІ Універсал як за внутрішнім своїм змістом, так і за джерелом свого походження не може бути визнаний актом державного значення.

В цілому в ІІІ Універсалі проявилась наявність суперечливого становища: з одного боку УНР залишалась складовою частиною Росії, з іншого - УЦР не визнавала Раднарком легітимним урядом Росії.

В той же час ІІІ Універсал не мав такого схвалення в суспільстві, як І Універсал. Найголовніша причина полягала в том, що в І Універсалі була проголошена національна ідея, яка об’єднувала всіх українців, а в ІІІ Універсалі було накреслено соціально-економічні заходи, до яких представники різних кіл суспільства ставилися по-різному. Селяни бажали отримати землю негайно, як це робилося в Росії, а не чекати невідомо якогось рішення Установчих зборів. Робітники не розуміли переваг державного контролю над промисловістю, який так і не був встановлений. Підприємці зустріли рішення про державний контроль вороже, оскільки він загрожував обмежити їхнє право власності. Таким чином, Центральна Рада поступово втрачала підтримку широких верств населення.

Не кращим чином виглядали позиції Центральної Ради і на міжнародній арені. Намагаючись добитися широкого міжнародного визнання, Рада повела дипломатичні переговори з країнами Антанти. Проте симпатії цих країн були на боці російської контрреволюції, що виступала «За єдину і неподільну Росію». Все ж, прагнучи не допустити обмеження України з Німеччиною та Австро- Угорщиною, Англія і Франція в грудні 1917 р. офіційно визнали уряд УНР.

ІІІ Універсал руйнував плани і київських більшовиків, для яких Центральна Рада була основним суперником у боротьбі за владу в Україні. 4-5 (17-18) грудня 1917 р. у Києві працював І Всеукраїнський з’їзд робітничих, солдатських і селянських депутатів. Більшовицька частина з’їзду сподівалася оновити склад Центральної Ради за рахунок більшовицьких депутатів і мирним шляхом узяти владу до своїх рук. Але серед 2,5 тис. делегатів з’їзду більшовики складали незначний відсоток. Більшість підтримувала Центральну Раду. Спроба більшовиків отримати владу в Україні легітимним шляхом повністю провалилася. У цих умовах лідер українських більшовиків В. Затонський оголосив з’їзд недійсним і зі своїми прихильниками відбув до Харкова. В політичній історії Харкова відкрилась складна й гостра сторінка.