Історія України - Навчальний посібник

РОЗДІЛ ІV. ЗМІСТ ЛЕКЦІЙНОЇ ЧАСТИНИ КУРСУ

Модуль 2. Нова історія України (1648-1917 рр.)

Тема 8. Соціально-політичний та політичний розвиток України на початку ХХ ст.

Лекція № 11. Особливості розвитку України на початку ХХ ст.

1. Зміни в соціальній структурі суспільства.

2. Національний рух на початку ХХ ст. Перші політичні партії України. І і ІІ Державні думи.

3. Український громадсько-політичний рух під час революції 1905-1907 рр.

4. Соціально-політичні процеси в Україні в період третьочервневої монархії (червень 1907 - липень 1914 р.). III і IV Державні думи.

5. Соціально-політичний та національний рух на західноукраїнських землях на початку ХХ ст.

6. Політичні сили українства під час Першої світової війни.

3. Український громадсько-політичний рух під час революції 1905-1907 рр.

Причини революції 1905-1907 рр. в Україні. Перша російська революція 1905-1907 рр. була викликана низкою політичних, економічних, соціальних причин, серед них:

• не вирішене до кінця аграрне питання (селяни страждали від малоземелля, відсутності коштів на розвиток господарств, сплати викупних платежів за отриману внаслідок реформи 1861 р. землею);

• нужденне становище робітничого класу (найдовший у Європі робочий день, найнижча заробітна плата, високий травматизм на виробництві, відсутність страхування на випадок непрацездатності та безробіття, відсутність профспілок та колективних договорів);

• збереження станів (духовенство, дворяни, міщани, селяни) та станової нерівності, відсутність елементарних особистих та політичних свобод (свободи совісті, свободи слова та друку, свободи об’єднання у громадські організації та політичні партії);

• національна та національно-релігійна дискримінація (гоніння на національну культуру, зокрема, обмеження сфери використання української мови, межа осілості для євреїв, для них же - обмеження доступу до отримання вищої освіти, заборона доступу до державної служби та деяких інших видів діяльності для неправославних);

• архаїчний державно-політичний лад. Росія залишалась єдиною в Європі абсолютною монархією без народного і навіть без станового представництва у вищих ешелонах влади. Уся повнота законодавчої і виконавчої влади була зосереджена в руках монарха;

• зовнішньополітичні провали, зокрема, украй невдалий для Росії хід війни з Японією.

Перебіг подій революції. Початком революції стали події 9 січня 1905 р. («кривава неділя»), коли за наказом уряду в Санкт-Петербурзі була розстріляна мирна робітнича демонстрація, учасники якої хотіли подати царю петицію про свої потреби. В історії першої російської революції історики виокремлюють дві стадії:

• період піднесення (висхідна лінія) - 9 січня - грудень 1905 р., кульмінацією якого стало грудневе збройне повстання;

• період складу (низхідна лінія) - січень 1906 - 3 червня 1907 р.

Основні події в Україні у період піднесення революції:

• повстання на броненосці «Потьомкін» у червні 1905 р.;

• загальноросійський політичний страйк (жовтень 1905 р.). Участь у ньому взяли промислові робітники, залізничники, поштові службовці, нижче чиновництво, прикажчики, студентство та учнівська молодь. Наслідком страйку стало вимушене видання маніфесту Миколою ІІ «Про удосконалення державного порядку», яким населенню дарувалися громадянські свободи та проголошувалося створення представницького законодавчого органу;

• антиурядові виступи та повстання в армії та на флоті. Відбулись виступи у військах, розквартированих у Полтаві, Харкові, Чернігові, Черкасах, Білій Церкві, Умані, Смілі;

• створення та діяльність Рад робітничих депутатів в Одесі, Києві, Миколаєві, Катеринославі, робітничих селищах Донбасу;

• збройні повстання робітників у Харкові, Катеринославі, Горлівці, Олександрівську (грудень 1905 р.);

• протягом усього року - селянські виступи в усіх регіонах України (вимоги щодо зниження орендної плати, підпали поміщицьких садиб, страйки найманих сільськогосподарських працівників тощо). Восени селянський рух охоплював 64 з 94 повітів українських губерній. Найбільшим став виступ у селі Великі Сорочинці на Полтавщині, який був жорстоко придушений владою, загинули 63 селянина.

Основні події в Україні у період спаду революції:

• створення кооперативів та профспілок. Набуло масового характеру після легалізації профспілок законом, виданим у грудні 1905 р.;

• масовий селянський рух (страйки найманих сільськогосподарських робітників, колективні вимоги щодо зменшення орендної плати за землю тощо). Діяльність в українських селах осередків Всеросійської селянської спілки;

• вибори до І Державної думи. Створення Української думської громади;

• 42-денний страйк моряків торговельного флоту в Одесі, який завершився укладенням колективного договору між судновласниками та профспілкою моряків;

• терористичні акти проти представників царської адміністрації (19061907 рр. у Російській імперії було вбито та поранено 97 тис. посадових осіб);

• перехід реакції у наступ.

Український громадсько-політичний рух під час революції 1905-1907 рр.

Революційні події сприяли пожвавленню не тільки соціального, але й національно-визвольного руху. Громадсько-політичний рух в Україні в цей період мав такі здобутки:

• у листопаді 1905 р. у Полтаві відбувся з’їзд учителів, на якому ухвалено платформу з питання про організацію в Україні національної школи. Платформа проголошувала боротьбу за викладання в народній школі українською мовою, підготовку та видання підручників рідною мовою, відкриття тимчасових учительських курсів з української мови, літератури та історії України, вивчення цих предметів у вчительських семінарах та інститутах, поповнення шкільних бібліотек українською літературою та підручниками, видання українського часопису для дітей;

• у серпні 1905 р. Київський університет, як і багато інших навчальних закладів Росії, знову отримав автономію;

• у лютому 1907 р. силами студентства Харківського університету, за підтримки ректора Д.І. Багалія, постала українофільська культурно-просвітня організація «безпартійне товариство студентів українців вищих шкіл Харкова, інша назва - Харківська студентська громада». Громада систематично скликала загальні збори, проводила засідання з читанням доповідей, обговорювала питання про заснування українознавчих кафедр при університетах в Україні взагалі і кафедри української історії (українською мовою) - в Харківському університеті зокрема. На початку осіннього семестру 1907 р. в громаді в стінах Харківського університету першу лекцію українською мовою прочитав М.Ф. Сумцов. Ця подія стала справжнім святом для всього українства. Харківська студентська громада збирала кошти на будівництво пам’ятника Т.Г. Шевченку, видала літературний збірник творів молодих українських письменників;

• від кінця 1905 р. почали з’являтись українські періодичні видання. Першою україномовною газетою стало видання М. Шемета (у Лубнах) «Хлібороб». У ньому опубліковано постанови сільських сходів про землю, освіту, автономію України. Однак із п’ятого випуску уряд заборонив друкувати газету. Незабаром україномовні газети почали виходити у Катеринославі, Одесі, Полтаві, Харкові. Були засновані перші україномовні журнали «Дзвін», «Українська хата», «Рідний край», «Посів», «Село». Усього протягом 1905-1907 рр. виходило 24 українських видання;

• виникли осередки культурно-освітньої організації «Просвіта» у Києві, Одесі, Чернігові. Ніжині (всього 35 осередків).У діяльності «Просвіти» брали участь М. Аркас, Б. Грінченко, М. Коцюбинський, Леся Українка, М. Лисенко, Панас Мирний, Д. Яворницький;

• розпочали діяльність Українські громади у І та ІІ Державних думах. Українська громада у І Державній думі складалась із 45, а у ІІ Державній думі - із 47 депутатів. Політична платформа була вироблена за допомогою М. Грушевського і включала: право України на автономію в межах Росії, українізацію школи, судочинства, церкви та місцевих адміністрацій;

• результатом роботи української фракції у Державній думі були розроблена й затверджена Декларація про автономію України як програмний документ та основа законопроекту про національно-територіальний устрій. Декларація передбачала надання українським землям Російської імперії національно- територіальної автономії; функціонування вищого законодавчого органу автономії України (сейму), центральних і місцевих органів управління; створення рівних умов для розвитку мов народів імперії; забезпечення прав національних меншин; запровадження навчання національними мовами. Утілення положень Декларації у життя створювало оптимальні умови для розв’язання національних проблем;

• Державна дума розглянула два проекти агарної реформи. Перший проект, внесений від Партії (42 депутата, серед яких 9 - від українських губерній), передбачав передання селянам за помірну плату в користування державних, церковних і частини поміщицьких земель. Другий проект, підготовлений трудовою групою, проголошував усі державні землі загальнонародною власністю та передав їх селянам як безпосереднім виробникам сільськогосподарської продукції;

• у тісному зв’язку з аграрним питанням розглядали питання національно- територіальної автономії та встановлення демократичного ладу в країні;

• представники українського депутатського корпусу активно захищали громадянські права і свободи українців. Депутати вимагали амністії політв’язням, скасування смертної кари та рівності громадян перед законом. Активізувались депутатські запити стосовно беззаконних дій властей і певних політичних сил в Україні.

Радикальні плани перебудови суспільно-політичного устрою Російської імперії не були реалізовані. Указом від 8 липня 1906 р. Микола ІІ розпустив й проголосив нові вибори, які відбулися в січні-лютому 1907 р., в умовах спаду революції. За своїм складом вона виявилась лівішою, ніж перша. Від України до губерній в ІІ Думі було 102 депутати, з них кадетів - 10 (протии 36 в І Думі), соціал-демократів - 11 (протии 5), трудовиків - 40 (протии 28). За соціальним складом: поміщиків - 16, попів - 4, селян - 59, інтелігентів - 17, робітників -6. Як і в І Думі, частина депутатів-українців у кількості 47 чоловік створили в ІІ Думі Українську думську громаду. Основні напрями її діяльності:

• українська проблематика у ІІ Державній думі активізувалася порівняно з її станом у І Держдумі;

• актуальною стала проблема створення умов для розвитку національної освіти. Українські депутати вимагали відкриття українознавчих кафедр у Київському, Харківському та Одеському університетах. Важливого значення депутати надавали роботі над законопроектом «Про загальну освіту». Так, у школах навчання повинно відбуватися рідною для учнів мовою, а російську мову вивчати як окремий предмет. Спірні мовні питання в освітніх закладах мали вирішувати шляхом референдуму;

• українська фракція загалом підтримувала ідею скасування поміщицького землеволодіння і передання землі селянам, акцентуючи на тому, що українські селяни потом і кров’ю заплатили за неї й мають повне право вільно жити і працювати на рідній землі;

• українські депутати брали участь у розробленні законів, що стосувалися військово-польових судів та амністії політв’язнів. Ця діяльність була підтримана широкими громадськими колами. У відповідь органи правопорядку усіма засобами намагалися не допустити санкціонування Державною думою законопроектів, тиснули на народних обранців. Продовжуючи наступ проти революції і посилюючи реакцію, уряд 3 червня 1907 р. розігнав ІІ Думу. Маніфест 3 червня 1907 р. про розпуск ІІ Думи, виданий одночасно з новим виборчим законом, фактично означив так званий третьочервневий державний переворот. Перша російська революціязазнала поразки.

Революція 1905-1907 рр., у якій активну участь взяли українці, незважаючи на поразку, стала важливою віхою в історії нашої країни. Її значення в такому:

• вона завдала серйозного удару самодержавству;

• передусім показала силу й міць робітничого класу, активність у революційних виступах селянства й демократичної інтелігенції; характер і роль у суспільному житті різних політичних партій;

• перебіг революції яскраво продемонстрував, що найбільш радикальні, часом екстремістські позиції в її ході займали більшовики та есери, що призвело до ускладнення суспільно-політичного і економічного положення країни;

• в той же час у роки революції в Україні посилився національно- визвольний рух, оформилися й діяли українські політичні партії, на вищий рівень піднеслася національна свідомість українського народу, суттєво розширилась його політична і культурна діяльність, з’явився в опозиційних силах легальний офіційний вплив на владу - думські трибуни.