Історія України: соціально-політичний аспект

Переяславсько-Московська угода 1654 року

Перед Хмельницьким постала проблема: або капітулювати перед Польщею, оскільки сил на тривалу боротьбу не вистачало, або шукати порятунку в союзі з Росією. У жовтні 1653 року Земський собор виніс остаточне рішення: просити царя, щоб він прийняв Україну «під свою високу руку задля православної віри». В Україну було вислано спеціальне посольство на чолі з боярином Батурліним, яке прибуло до Переяслава для зустрічі з гетьманом, обговорення умов московсько-українського союзу та прийняття присяги українців на вірність московському уряду. Під час прийняття присяги виникла ситуація, яка ледве не привела до зриву переговорів. Б. Хмельницький запропонував Бутурліну присягнути від імені царя на вірність українському народу. Але керівник московської делегації від присяги відмовився, мотивуючи свою відмову тим, що російський цар самодержець і своїм підданим присяги не дає. Ображений Б. Хмельницький відмовився обговорювати умови союзу з Москвою і навіть покинув залу, де велись переговори. Трохи згодом, заспокоївшись гетьман повернувся і переговори продовжились.

8 січня 1654 року у Переяславі було підписано угоду про українсько-московський союз, за яким Україна приймала протекторат московського царя, залишаючись і надалі окремим державним утворенням, зберігаючи свій політично-соціальний устрій, власні адміністрацію, військо, фінанси. У січні—лютому 1654 року на вірність Росії присягнуло населення України на місцях: в містах, містечках і селах України.

Після від’їзду делегації Бутурліна козацька старшина на чолі з гетьманом приступила до розробки умов угоди. Були проведені козацькі ради в Корсуні і Чигирині. Результатом тривалої роботи став проект угоди в формі петиції до царя, яка складалась з 23 пунктів. Петицію до Москви наприкінці березня 1654 року відвезли спеціальні посли Хмельницького: воєнний суддя Самійло Зарудний і переяславський полковник Павло Тетеря. Проект був складений досить безсистемно, історики пояснюють це тим, що він був написаний не відразу, а переписувався кілька разів, до нього вносились численні зміни та доповнення.

Два тижні продовжувались переговори з московськими боярами і врешті-решт український проект було прийнято в вигляді Козацької петиції в 11 пунктах або статтях. На статтях стояли царські резолюції.

На жаль, оригінали документів в архівах не збереглись. Кторики вимушені користуватися матеріалами, що датуються більш пізнім періодом. Один з найбільш достовірних списків, який датується 1710 роком, зберігається в Центральній науковій бібліотеці ім. Вернадського Національної академії наук України під назвою «Літопис про війну Хмельницького з поляками».

Становище України в складі Росії було визначене Березневими статтями і жалуваними грамотами Війську Запорозькому і українській шляхті, а також грамотою православному духовенству. Ці документи були підписані у Москві 21 травня 1654 року

Березневі статті передбачали захист України від іноземних загарбників: Україна входила до складу Російської держави з правом козацько-старшинського самоврядування, зберігаючи полкову систему адміністративного устрою та власне 60-тисячне військо. Гетьман мав право дипломатичних стосунків з усіма державами, крім Туреччини та Польщі. Царський уряд, виконуючи прохання козацької старшини, підтвердив її право на володіння землями і маєтками. Україна повинна була виплачувати російській скарбниці певну суму грошей від своїх прибутків.

Наслідки входження під протекторат Росії були для України неоднозначними і суперечливими. З одного боку, Україна увійшла до складу православної держави, населення якої, так само як і українці, вважало і називало себе руськими людьми. Це сприяло тому, що український народ зміг зберегти себе як єдине ціле, свою самобутність, культуру тощо. Припинився наступ католицизму та уніатства, зазіхання Речі Посполитої, Криму і Туреччини на українські землі. З іншого боку — Україна потрапила під протекторат більш могутньої централізованої держави, уряд якої з самого початку взяв курс на обмеження, а згодом і на повну ліквідацію автономії України, чинив усілякі перепони проявам національної самосвідомості і визвольним настроям в українському суспільстві. Таким чином царський уряд використовував союз з Україною для втручання у її справи і для поступового перетворення її на звичайну провінцію Московської держави.

Детальний аналіз статей свідчить, що Україна об’єднувалась з Росією на умовах повного політичного і економічного суверенітету. Винятком були податки на селян, частина яких повинна була надходити до царської скарбниці.

В Україні тоді твердо були переконані, що у 1654 році Переславсько-Московський договір не позбавляє її суверенних прав. Договір цей зафіксував союз з Москвою на добровільних засадах, звільняв Україну від влади Польщі.

Б. Хмельницький прагнув зберегти за Україною статус незалежної держави, Москва ж поступово стала підпорядковувати собі Україну. Вже у 1654 році в Києві було побудовано фортецю, введено великий гарнізон і посаджено воєводу.

В Україні не всі схвально прийняли ідею союзу з Москвою. Серед тих, хто виступив проти українсько-московської унії був Іван Сірко, який незабаром залишив Україну і перебрався на Запорожжя. Б. Хмельницький змушений був відправити на Січ список жалуваних українському козацтву і малоросійському народу монарших грамот на його давні права і вольності. Запорожці відповіли, що раді цьому, але просили надіслати оригінали документів. Врешті-решт, Москва настояла на тому, щоб запорозькі козаки присягнули на вірність московському цареві.

Незважаючи на те, що договір 1654 року було проголошено як «вічний», його юридична сила була дійсною тільки в часи гетьманування самого Богдана Хмельницького. Після смерті гетьмана його наступники кожного разу складали нові умови договору між українською козацькою державою і московським царем. Ці домовленості включали в себе власне основний договір — «Статті Богдана Хмельницького», і нові, додаткові статті. Тільки один раз аутентичний текст договору було підтверджено без змін — при гетьманові Івані Виговському. Але вже при підписанні угоди з Юрієм Хмельницьким російській стороні вдалося підмінити оригінал статей фальсифікованим текстом угоди 1654 року. Таким чином, починаючи з Юрія Хмельницького, усі наступні гетьмани давали обіцянку дотримуватися саме цієї, сфабрикованої версії угоди.

І кожного разу при затвердженні нової угоди російській стороні вдавалося провести нові доповнення і обмеження. Так, цар зробив приписку до 6-ї статті, згідно з якою після обрання гетьман мав їхати до царя на поклін, де мав отримати булаву та інші атрибути влади. Київський митрополит і українське духовенство були невдовзі підпорядковані московському патріархату. Були обмежені права України в сфері зовнішньої політики — послів і депутації гетьман мав відсилати до Москви. При підписанні угоди з гетьманом Дем’яном Многогрішним вдвоє скоротилось число реєстрових козаків, гетьману було заборонено навіть листування з іншими державами, а українцям заборонялось продавати вино і тютюн на території Росії. А коли затверджували гетьманом Івана Самойловича взагалі всі статті складались під диктовку царської сторони, а козацька старшина вимушена була згодитись і підтвердити: так і буде. Після переходу Івана Мазепи на бік шведів гетьманом обрали Івана Скоропадського. З ним взагалі вже ніяких угод не підписували, вважали, що обійдеться і так. Після смерті Скоропадського цар Петро І взагалі вирішив, що Україна обійдеться і без гетьмана. Таким чином Україна менше ніж за 70 років після підписання статей Б. Хмельницького під «високою рукою» російського царизму втратила свою незалежність і формально і фактично.



Підтримати сайт і наші Збройні Сили можна за посиланням на Buy Me a Coffee.