Історія України: соціально-політичний аспект

Економічний розвиток українських земель у XIV — першій половині XVI ст.

Наприкінці ХІV — у першій половині ХVІ ст. в Україні продовжувало розвиватися землеробство, ремесла, торгівля, відроджувались старі і будувались нові міста. В землеробстві поряд з перелоговою системою і двопіллям широкого розвитку отримала і трипільна система. Одночасно з землеробством розвивалося тваринництво, городництво, садівництво, бджільництво. Суттєву роль в господарському житті українських селян продовжувало відігравати рибальство і мисливство. В феодальних господарствах відбувалась переробка сільськогосподарської сировини.

Серед найбільш традиційних для України промислів можна назвати солеваріння, виробництво дьогтю, смоли і поташу. Селяни виготовляли сукно і полотно, гончарний посуд, предмети з металу та дерева для домашнього вжитку тощо.

Протягом ХІV—ХV століть на українських землях зростала кількість і розміри великих феодальних господарств. Феодальні володіння збільшувались за рахунок захоплення пустошей та загарбання общинних селянських земель. Відбувався загальний наступ феодалів на селянські общини і вже до середини ХVІ ст. вільних общинних земель в Україні майже не залишилось. Феодали поряд зі збільшенням натуральної і грошової ренти розширювали власні орні землі (за рахунок селянських) і вводили відробіткову ренту. Селяни були змушені відробляти 14-денну панщину як звичайну річну норму. Таким чином вони потрапляли в дедалі сильнішу залежність від феодала, а, отже, закріпачувались.

Розширення феодального землеволодіння і посилення влади поміщика над селянами, викликало необхідність юридичного оформлення кріпосницьких відносин. Велику роль в зміцненні феодальних відносин відіграли Литовські статути 1529, 1566, 1588 рр. Останній з них взагалі скасував всі обмеження земельної власності поміщиків, закріпив за ними законодавчі права, а селян остаточно позбавив волі.

У відповідь на посилення феодально-кріпосницького гноблення у XV — першій половині XVI ст. в Україні розпочався антифеодальний рух. Найбільш поширеною формою протесту селян були втечі від поміщиків, які часто супроводжувались підпаленням маєтків, вбивством поміщицьких слуг, а інколи і членів родини поміщика. Частина втікачів оселялась в містах, де поповнювала ряди міської бідноти, частина осідала на незайнятих землях Середнього Подніпров’я.

Одночасно з втечами, селяни виступали на відкриту збройну боротьбу з ненависними поміщиками. У 1490—1492 рр. на Буковині і в Східній Галичині відбулось повстання селян під проводом Мухи. В повстанні взяло участь близько 10 тис. осіб. Повсталі захопили міста Святин, Коломию, Галич, підійшли до Львова. Польська влада вимушена була кинути проти повсталих об’єднане польсько-литовське військо. В бою під Рогатином військо Мухи потерпіло поразку і він з невеликим загоном змушений був відступити до Молдавії. Повстання продовжувалось протягом 1491—1492 років. I тільки після розгрому загону Мухи під Галичем у 1492 році повстання пішло на спад.

В XVI столітті селянські виступи продовжувались, хоч і не мали такого масового характеру. Незважаючи на те, що усі повстання потерпіли поразку і були придушені, а керівники повстань страчені, в Україні посилювалась боротьба проти соціального і релігійного гноблення, а в народі росло бажання розділити землю між тими, хто її обробляє.

На жаль, подальші події не тільки не полегшили долю українського народу, а привели його ще до більшого закріпачення, посилення утисків в економічному і в духовному житті. Мова йде про нове зближення Литви і Польщі, яке відбулось у середині XVI ст. і відіграло негативну роль у подальшій історії українського народу.