Морські війни українських козаків

“Володарі Чорного моря”

Чекати довго не довелося. Вже в перші роки XVII ст. козаки, кількість яких в Україні зросла до 40 тис., голосно заявили про свої претензії потіснити Туреччину на Чорному морі. Спершу у 1602 р. 30 чайок дали морську битву турецьким галерам під Кілією, під час якої козаки заволоділи однією галерою та кількома торговими кораблями. У 1606 р. запорожці здійснили вже цілу серію переможних морських походів на Кілію, Білгород і Варну. їм вдалося захопити 10 галер, багату здобич, а також полонити чимало мусульман.

Та справжнє лихо для Османської імперії настало в 1610-х роках. Затухала громадянська війна в Московії, де чисельні загони українських козаків товклися майже десять років, поправляючи свої статки московським добром. У пошуках здобичі окремі козаки доходили аж до Вологди та Архангельська. Однак по мірі впорядкування життя в Московії, все більше й більше козаків залишалося не при справах і без звичного заробітку. Польща ж не поспішала йти назустріч козацьким вимогам і визнати за козаками як “людьми лицарськими” належний привілейований статус. Вона й далі наївно сподівалася загнати козацтво в шори безумовного послуху. Відтак у козаків не залишалося іншого виходу, як обернути свою енергію на татар і турків. Окрім здобичі й морального задоволення від протидії недругам-мусульманам, це давало змогу до краю загострювати польсько-турецькі стосунки, чим викликати в Польщі нагальну потребу мати під рукою козацьке військо на випадок можливої війни. Граючи на струні ними ж спровокованої проблеми, козаки виторговували поступки на свою користь, а згодом і на користь національно-релігійних інтересів українського етносу. Використали козаки й той факт, що в 1602-1613 й 1616-1618 pp. руки Туреччини були зв'язані війною з Персією.

Козацька чайка в бою. Мал. А. Жука

З 1613 р. козаки оголосили туркам справжню морську війну, яка принесла їм славу господарів Чорного моря”. У 1613 р. козаки двічі вибиралися в море і завдали великої шкоди узбережжю Криму. Вони також напали на м. Місіврю на західному узбережжі Чорного моря. Султан “вислав флот немалий в очаківський порт, аби погромити козаків у тому порту як будуть повертатися . Однак вийшло навпаки: козаки, підкравшись непомітно вночі, розтрощили турецькі галери.

Навесні наступного року запорожці на 10-ти чайках підійшли до Білгорода. Готувалися до серйозної облоги тутешньої фортеці, бо захопили з собою лопати та “підкопну зброю” Однак тут на них очікувало 4 тис. яничарів, що давало противнику майже восьмиразову перевагу. Тому, тверезо обміркувавши ситуацію, козаки відійшли.

Запорожці готуються до морського походу. Листівка

Невдовзі ж сталися події, які змусили здригнутися усіх сусідів України: одних від захоплення, інших від жаху. Українські козаки вщент зруйнували Сіноп, одне з найбільших міст Османської імперії. Перепливши впоперек Чорне море, вони раптово вночі кинулися на штурм, викликавши в місті справжню паніку. За допомогою драбин козаки увірвалися до фортеці, вирізали залогу й, пограбувавши місто, обернули його на “пустелю”. Султанський арсенал, галери та інші кораблі - все “пішло з димом”.Козаки звільнили невільників-християн та захопили великий полон. Турецький літописець Мустафа Наїма перебільшено писав, що козаки “вбивали кожного мусульманина, який траплявся т їхньому шляху”. Завдані збитки обчислювали на величезну, як на ті часи, суму - 40 мільйонів золотих.

Звістка про спустошення козаками Сінопа довела султана до сказу. Правитель Османської імперії “хотів було повісити візира” (другу людину в державі). Тільки завдяки умовлянням своєї улюбленої дружини та доньок правитель утихомирився, і візир відбувся стусанами.

На зворотному шляху козацьку флотилію піджидав у Дніпровсько-Бузькому лимані Ібрагім-паша з шістдесятьма турецькими чайками. Та запорожці обвели його навколо пальця. Вони “висадилися на берег, поставили чайки на полоззя і суходолом дісталися вищого місця на ріці”. Пізніше на козаків напав татарський загін і змусив покинути більшу частину здобичі. Двадцять козаків потрапило до полону. Однак такий фінал не применшив розголосу походу.

Не встигли в Стамбулі відійти від несподіваного спустошення Сінопа, як козаки в 1615 р. вперше наважилися на похід під стіни самої столиці Османської імперії. 80 чайок (4-4,5 тис. козаків), очевидно, під орудою Петра Сагайдачного прорвалися через Босфорську протоку до передмість Стамбула Мізевни й Архіоки й спустошили їх та інші околиці. Нечувана сміливість козаків вразила сучасників. Ошелешений султан, “дивлячись з вікна, бачив дим, від чого перебував у горі”. Турецький флот погнався за чайками, але виявив їх тільки біля гирла Дунаю. Нав’язавши туркам бій у прибережних водах, козаки завдали їм страхітливої поразки, захопивши декілька галер і полонивши самого капудан-пашу. Вцілілі галери втекли.

Події 1613-1615 pp. підняли на ноги всю Туреччину, оскільки козаки вибрали для своїх атак надзвичайно дратівливий момент: саме тривала війна з Персією, і султан не міг як слід зосередитися на козацькій проблемі. Утім на початку 1616 p.,відволікши частину флоту, він спробував очистити Чорне море від козаків. До Дніпровсько-Бузького лиману було споряджено ескадру Алі-паші, до Керчі, щоб перекрити вихід з Азовського моря, - пашу з міста Ізміта. Врешті, правитель Азова Мустафа-паша отримав наказ загатити Мертвий Донець й не випускати козацькі човни з Дону.

Та козаки швиденько протверезили султана. У 1616 р. вони безперервно сновигали по Чорному морю. Вже ранньої весни 12 тис. запорожців “ходили під турецьке місто Очаків й, оволодівши містом, зруйнували до пня”. У квітні на Січі зібралося понад 30 тис. козаків. 2-2,5 тис. з них на чолі з отаманом Василем Стрілковським взяли курс на Стамбул. За 70 км від османської столиці вони розпочали пустошити узбережжя. Султан Ахмет відрядив на них 7 галер, з якими запорожці сміливо вступили в бій й здобули перемогу. Одну з галер вдалося захопити.

Інший загін з 3-х тис. запорожців, об’єднавшись у морі з 700-ми донськими козаками, напав на турецьких купців. Під час повернення на Дон донці зіткнулися вже з військовою флотилією. Бій закінчився цілковитою перемогою козаків.

Наприкінці червня 300 запорожців й дещиця донців зробили розвідувальний похід під Кафу, який виявився провісником знаменитого штурму цієї фортеці 4-тисячним загоном гетьмана П. Сагайдачного. Прославлений український полководець вирушив з Січі біля середини липня. У Дніпровсько-Бузькому лимані козаки розтрощили флотилію Алі-паші, а вночі 20 липня підійшли до Кафи, яку “воювали, і багато кафинців пограбували і в полон багатьох кращих кафинських людей захопили, і багато російських та литовських полоняників з Росії та Литви визволили й узяли з собою, а кафинців багатьох побили до смерті, а чого людей і товарів в човни не поклали, те все спалили. А прийшли до Кафи вночі, а вартовим сказали, що є турецькими людьми, надісланими на з’єднання з ханом Джанібек-Гіреєм для кизилбашицької служби, і кафинці опростоволосилися, прийняли їх за турецьких людей”.

Козацькі чайки під Кафою

Після падіння Кафи в Криму запанувала страшенна паніка, боялися руху козаків вглиб півострова. Хан зобов’язав свого заступника калгу Девлет-Гірея на чолі 2-х тис. татар перегородити шлях П. Сагайдачному. Та де там. Козаків вже було не спинити. Вийшовши на західне узбережжя приблизно навпроти Бахчисарая, вони “калгу й татар від берега відбили, кримські приморські села воювали й, запасшись прісною водою, знову вийшли в море”. Тоді татари стали очікувати висадки козаків біля Гезльова й нападу на свою столицю. До Гезльова було послане військо, а всіх жінок і дітей кримської знаті переправлено до фортеці Мангуп. Однак козаки, нагнавши страху, вже не з’являлися.

Такою насиченою з весни до осені була козацька епопея 1616 р. на Чорному й Азовському морях. Козаки намагалися діяти одночасно на різних напрямках, через що турки не могли вчинити нічого путнього. Султан навіть наказав позвозити до нього з галер усіх невільників-козаків, щоб ті нарадили йому, як діяти далі. Та даремно. Наступного року історія повторилася.

Вже ранньої весни 1617 р. турки вислали проти козаків флотилію Ібреїм-паші з 10-ти галер та ескадру Алі-паші з 200 менших човнів. Але козаків це не злякало. У квітні з Січі вийшло 150 запорізьких чайок, а з Дону - 50 донських стругів й “разом на Чорному морі кораблі й комяги торгових людей погромили, й місто Місіврю взяли й людей всіх висікли, і полон великий взяли з собою, місто спалили й пограбували”.

У червні, вийшовши з Дону, українські козаки на 40-ка чайках та донці на 25-ти стругах розгромили торгові кораблі навпроти гирла Кальміуса, а потім кинули якір в Керченській протоці. Дізнавшись по це, кафинський, азовський та ізмецький паші пішли 10-тьма галерами на козаків. Але найшла коса на камінь: “як катарги нагребли на кораблі (козацькі), і козаки в ту мить ударили по каторгам з усієї зброї й пашу кафинського та азовського вбили, а ізмецького взяли в полон, й захопили 4 катарги, і ратних людей на них усіх побили, а на шести каторгах багатьох ратних людей постріляли, а інших побили, а решта пішла геть”.

Восени українські козаки знову вибралися в море, завдавши великої шкоди узбережжю Малої Азії.

* * *

Феєрична козацька епопея 1613-1617 pp. викликала величезний розголос. Турецький султан та його оточення були в справжньому шоці. Скутий війною з персами, він не мав реальних засобів для успішної протидії козакам й тому мусив терпіти жахливу для себе наругу, якою була поява козацьких чайок під стінами своєї столиці.

Близькі й далекі сусіди Туреччини по достоїнству оцінили козацькі дії. Європейські дипломати в Стамбулі не шкодували барв, описуючи у своїх донесеннях успіхи козацької зброї та той страх, який щоразу огортав Туреччину. А перський шах Аббас І писав у 1617 р. до польського короля, аби той увійшов з ним до антитурецького союзу, а головне, щоб не боронив козакам ходити на море. Шах мав намір побудувати для них фортецю на грузинському узбережжі, звідки вони могли б здійснювати спустошливі морські походи на турків. Королю було обіцяно владу над Грузією. Проте Варшава не спокусилася на пропозиції персів.

Натомість, ризикнули козаки. У тому ж році вони самі запропонували шахові свої послуги, спорядивши до нього посольство з 40-ка чоловік. На початку 1618 р. шах Аббас люб’язно прийняв козацького посланця Степана. Допомагав козаку італійський мандрівник П’єтро делла Валле, який багато чув про звитяги козаків на морі й був гарячим поборником поєднання зусиль персів і козацтва задля розгрому Туреччини. Про необхідність використати козацький флот шаху нашіптував також утікач з Криму царевич Шагін-Гірей, добре обізнаний з військовою майстерністю запорожців. Тим часом, однак, персько-турецька війна котилася до перемир’я, і шах втратив інтерес до військового союзу з козацтвом. Ще в 1620 р. козацький гетьман безрезультатно писав до Аббаса І у цій справі.

У Західній Європі нові плани використати козаків проти Туреччини визріють у середині 1620-х pp. У 1625 р. з відповідною пропозицією до них звернуться австрійський імператор Філіп IV та Папа римський. За їхнім задумом, козаки мали відтягнути на себе більшу частину османського флоту й у такий спосіб розв’язати їм руки в Середземному морі.