Русь-Малоросія-Україна: назва і територія

Козацька Україна

Усталення локалізації України у Середній Наддніпрянщині відбувається у першій половині — сер. XVII ст., одночасно зі зростанням територіального поширення козацтва із Дикого Поля на терени Київщини і Брацлавщини, а вже тим більше під час повстання Б.Хмельницького (після 1648). Тепер це слово означає вже не пограниччя, а володіння Війська Запорозького. Якщо раніше «Україною» вважалися терени Дикого поля — Запорожжя, то тепер ця назва поширилася й «на волость» — придніпровські воєводства, передовсім південну Київщину, де з 1625 р. розмістилися реєстрові козацькі полки. Уточнімося, що надалі «Військо Запорозьке» вживалося і щодо безпосередньо Запорожжя, і Козацької держави на усій Наддніпрянщині.

Західні автори та картографи розуміли те, що «Україна» — це «козацька земля», але й на західній Україні мешкає той же народ. Зокрема французький офіцер на польській службі Гійом де Боплан надрукував у 1648 р. карту «Диких полів, простіше кажучи України», яка охоплює землі від Дніпра до Карпат. Ми можемо помітити, що його карта майже не відрізняється від поданої нами карти «Українські землі у складі Речі Посполитої» — хіба що північ на ній не вгорі, а внизу.

Проте поки «Україна» не була офіційною назвою. Якими були її обшири? Козацька держава за низкою угод охоплювала територію Київського, Брацлавського (Східне Поділля) та Чернігівського воєводств. Документи польського сейму 1669 та 1670 свідчать: «[...] пан Олізар, київський підсудок, промовляючи читав артикул українських воеводств... [...] а далі всі посли Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств піднялися з місця і вийшли з протестом»; та: «[...] скочили з обуренням брацлав’яни, кияни й чернігівці на пана перського хорунжого... Великий галас зчинився від мазовецьких послів і навзаєм від українців». У 1685 р. в документах посольства гетьмана Івана Самойловича до Москви говориться: «В тех трех воєводствах и Украйна вся, и Войско Запорожское заключается».

Загальний план Диких полів, простіше кажучи, Україна. З суміжними провінціями. Г. де Боплан, Данциг, 1648.

Одночасно козацька територія (Україна) сприймається як синонім Князівства Руського або Русі. Б.Хмельницький іменував себе «единовладцем і самодержцем руским». Як писав про І.Виговського шведський посол Веллінг, той вимагав уступки «права на всю стародавню Україну або Роксоланію ...аж до Вісли». Вислів «вся Україна» міг означати і «уся Русь». Гетьман заявляв про своє бажання стати «Великим князем України та сусідніх областей». Але у Гадяцькому договорі 1658 г. І.Виговський усе ж титулується як «гетьман військ руських». Соратник І.Мазепи П.Орлик говорив: щоби «руський народ скинув московське ярмо і був вільний». Змішування актуальних назв України бачимо у клятві І.Мазепи, цитованої Орликом тодішньою книжковою мовою: «[...] для общего блага матери моей отчизны бедной Украины, всего Войска Запорожского и народа Малороссийского

Назва «Україна» зустрічається у численних актах, документах та листуванні гетьманів Б.Хмельницького, І.Виговського, П.Дорошенка, І.Самойловича, І. Мазепи, П. Орлика та ін. У другій половині XVII ст. назва побутує і на Закарпатті — Мукачівська Україна MunkacsiensisUkraina»). Після Андрусівського перемир'я (1667), що поділило Україну по Дніпру між Короною польською та Московською державою, у вжитку з’являються назви «сьогобічна Україна», «тогобічна Україна» та «Малоросійська Україна». Поряд із цим, як ми вже сказали, упродовж XVI-XVII ст. стосовно українських земель широко застосовується назва «Русь».

Малоросія — одна із історичних назв українських земель. Виникла у XIV ст. після переїзду київського митрополита до Владимира-на-Клязьмі, а згодом до Москви. У Галичі тоді створюють альтернативну митрополію. У церковному листуванні грецькою мовою, аби відрізняти одну єпархію від іншої, використовують терміни «Мала Русь/Росія» та «Велика Русь/Росія». Через триста років, після виховання української еліти у київському Могилянському колегіумі із вивченням грецької мови в урочистій риториці почали вживати «Росія», «Мала Росія».

Народного вжитку ця назва до часу не мала. Проте серед освічених верств кінця XVII-XVIII ст. «Малоросія» була звичною паралельною назвою для України або Гетьманщини. У Російській імперії XIX ст. «малороси» стало офіційною назвою для українців як «племені російського народу». До середини XIX ст. ці назви не мали образливого змісту, але по мірі поширення модерного українського національного руху набули негативного характеру та позначали певний «провінційний комплекс» по відношенню до «великоросів».

«Україна або козацька земля з прилеглими провінціями Валахії, Молдавії і Малої Татарії», Й.Гоманн, Нюрнберг, 1712.

У сер. XVII ст. Україна потрапляє на європейські карти як окрема країна «з провінціями» (Г. де Боплан). У виданні Боплана 1648 р. вона — ще синоним «Диких Полів», але у подальших виданнях карт його авторства (з 1650 р.), у т.ч. у Франції та в Англії, «Дикі поля» вже не згадуються, — тільки «карта України». На початку XVIII ст. Україна показується у просторі від Карпат до Слобожанщини, підписаним «Червона Русь або Україна» або «Україна — країна козаків» (Й.Гоманн). «Червона Русь» була назвою для західної України, але автори карт цілком розуміли її спільність з Україною.

Коментарі до французскої карти Ж-Б.Нулена (1742) стверджують: «Русь Червона є частішою держави Польської і поділяється на Русь окрему та Україну. Русь окрема — це воєводства Холма, Белза та Русі [Руське воєводство з центром у Львові]. Україна — це землі козаків, що охоплюють провінції Волинь [на французьких картах XVIII стдо «Волині» відносили безпосередньо Волинь та Київщину] і Поділля [...]». До цього часу належать і перші, ще нечасті, випадки вживання поняття «українець» у якості національної самоідентифікації. Зокрема так визначали себе лівобережні та слобідські козаки у шведському полоні часів Великої Північної війни 1700-1721 рр.