Русь-Малоросія-Україна: назва і територія

Крок вікінгів: «русь» із маленької літери

Щодо походження назви «Русь» суперечка ведеться вже сотні років. Початок їй поклав славнозвісний Нестор-літописець, що створив Начальний літопис. Останній зазвичай відомий загалові як «Повість временних літ». Створений цей текст був на початку XII століття — вже за триста років від початків Руської держави. Завданням собі автор поставив викласти: «звідки пішла Руська земля, хто в ній почав спершу княжити, і як Руська земля постала». На тому й були виховані покоління його освічених нащадків і наших попередників до XIX століття.

Нестор-літописець. М.Антокольський, 1889.

У «Повісті» була викладена легенда про «покликання варягів» фінськими (чудь і весь) та слов’янськими (словени, кривичі) племенами півночі Східної Європи. Варяги — це скандинавські вікінги, які торгували та воювали у Східній Європі. У Західній Європі їх звали «норманами», а у Східній Римській імперії (Візантії) — «варантами».

(Зазначимо, що мова літопису була «давньоруською книжковою», тобто висхідно солуньським діалектом староболгарської мови, яким творили першовчителі слов’янські Кирило та Мефодій. У цитатах ми подаємо сучасний український переклад.)

«І не було в них правди, і встав рід на рід, і були усобиці в них, і воювати вони між собою почали. І сказали вони: «Пошукаємо самі собі князя, який би володів нами [...] » Пішли вони за [Балтійське] море до варягів до русі. Бо так звали тих варягів — русь, як ото одні звуться свеями, а другі — норманами, англами, інші — готами — отак і ці. Сказали русі чудь, словени, кривичі і весь: «Земля наша велика і щедра, а порядку в ній нема. Ідіть-но княжити і володіти нами»». Подія ця, згідно літопису, відбулася у 862 р. Ясно по переліку згаданих народів, що йдеться про «запрошення» саме зі Скандинавії «з-за моря» когось германського походження.

Потім воєвода Олег (Хельги) прийшов із півночі до Київа, захопив його, «... і мовив Олег: «Хай буде се мати городам руським». І були у нього словени, і варяги, й інші, що прозвалися руссю.»

Оскільки наука не стоїть на місці, то за тривалі роки вчені засумнівалися і в існуванні Нестора-літописця, і у достовірності подій Начального літопису. Дійсно, чимало того, що у літописних зводах ще на початку XIX ст. істориками сприймалося як аксіома, тепер — по доведеним фактам — до середини XI ст. вважається сумнівним або недоведеним. Але ця оповідь існує, хтось її тоді написав, і у багатьох речах просто немає альтернативної думки у древніх джерелах. То ж попри скепсис і критику, «легенди» з цього літопису все одно будуть ще дуже довго згадувати у школі.

Головне, із чим у «Повісті» сперечалися «ідеологічно» — це «імпорт» правлячої давньоруської династії — Рюриковичів. Це ж — «непатріотично». У XVIII ст. у Росії це вважалося «від німців», що неприйнятне для патріотів Російської імперії, у XIX сперечалися «почвенніки» та «західники», за радянських часів не могли знести це від «ворожого Заходу». Хотілося знайти коріння «Русі» тут, а не на Балтиці.

Але повернемося до літопису. Його одна проста цитата (як раз із тих частин, які вченими ніяк не піддаються сумнівам, бо перевіряються за синхронними іноземними джерелами) — це договір Русі із Візантією 911 р. З преамбули: «[...] ми, від народу руського — Карп, Інгельд, Фарлоф, Бермуд, Рулав, Гуди, Руальд, Карн, Фрелав, Руар, Актеву, Труан, Лідул, Фост, Стемид — послані від Олега, великого князя руського [...]»

Кияни зустрічають варягів Аскольда і Діра. Радзивілівський рукопис кінця XV ст.

Вочевидь, що після перерахування цих імен, сумніви у тому, що «русь» висхідно — це вікінги, відпадають. Слово «ruotsi» — це «веслярі» давньою фінською, і тому у сучасних естонських та фінських атласах «Rootsi» чи «Ruotsi» позначає саме Швецію.

Звісно, що на території Східної Європи трапляються схожі назви — наприклад річка Рось під Києвом, хтось хоче вести початки Русі від сарматів-роксоланів (а це у XVII-XVIII ст. була ідея, популярна серед шляхти і козацтва), а з приводу усіх складів «ру» і «ро» в нашій географії можна написати цілі томи. Але немає поки доказових контраргументів «скандинавській версії».

«русь» із маленької літери (так само як «поляни» чи «древляни») у ІХ-Х ст., згідно даних тогочасних джерел — це етнічно мішана корпорація торговців, розбійників та вояків (це було нероздільним), князів-конунгів та їхніх бойових дружин, що панувала на морських узбережжях та водних шляхах Східної Європи.

Основу її складали скандинавські вікінги, до яких залучалися представники місцевих племен — слов’ян, фінів, балтів. Скільки тоді було «князівств» і «держав» — нам невідомо. На «історичну арену» врешті вийшов лише Київ і саме «його русь». Як «народ» вона/вони у сучасній науковій літературі пишуться з маленької літери. Того часу це був етнонім і множина для його представників («пішла русь»).