
СВЯТИЙ РІВНОАПОСТОЛЬНИЙ КНЯЗЬ ВОЛОДИМИР
(960-1015 рр.)
Ймовірно, важко знайти серед політичних діячів європейського середньовіччя особистість більш суперечливу, ніж великий князь київський Володимир Святославич. Нелегка йому випала доля, довгий і тернистий шлях до влади. Переломним моментом у житті Володимира стало залучення у 988 р. до Віри Христової та хрещення підвладних йому земель. До прийняття християнства «Повість минулих літ» зображує князя затятим язичником, жорстоким убивцею, п'яницею і ґвалтівником, після — ревним християнином, просвітителем Русі, захисником бідних і голодних, мудрим і справедливим правителем однієї з найсильніших держав тогочасного світу. Таким лишився Володимир і в пам'яті наступних поколінь. Князь, прозваний у народі Червоне Сонечко, став улюбленим персонажем численних билин так званого київського циклу.
Володимир народився близько 960 р. Він був бастардом, позашлюбним сином Святослава Ігоровича та Ольгиної ключниці Малуші. У «Повісті минулих літ» батьком Малуші та її брата Добринн називають Малка Любечанина, вельможу з Любеча. За іншою версією, Малуша була княжною, дочкою древлянського князя Мала. Дехто, спираючись на епітет «робичич», яким зневажливо «нагородила» Володимира горда князівна Рогніда, вважає Малушу звичайною служницею і навіть рабинею.
Звичайно, походження Володимира не могло не накласти певного відбитка на характер майбутнього князя та його поведінку на початку кар'єри. За велінням батька, який після смерті княгині Ольги у 969 р. передав управління державою своїм синам, Володимир сів у Новгороді Великому. З ним на північ відправився його дядько і вихователь Добриня, фактично керував новгородськими землями від імені малолітнього племінника.
Несподівана смерть Святослава в 972 р. автоматично зробила великим князем Ярополка Святославича, який сидів у Києві, а Володимир залишився у своїх володіннях. Кілька років минули відносно спокійно, доки 975 р. не спалахнула усобиця між Ярополком та Олегом, спровокована воєводою Ярополка Свінельдом. У ході конфлікту Олега було вбито. Смерть брата, за словами літописця, налякала Володимира, і той змушений був бігти за море, до Скандинавії, розуміючи, що відкрито вистояти проти Ярополка не зможе. Підтримки на Русі він не мав і єдине, на що потім міг розраховувати, були варязькі найманці.
Водночас позиція Ярополка була досить міцною та стабільною. Після втечі Володимира він посадив до Новгорода свого посадника і почав княжити самостійно. Будучи християнином, Ярополк спирався на прохристиянський прошарок давньоруського боярства та дружини. Вдалося йому заручитися і підтримкою печенізького хана Ілдея. Більше того, навіть язичницька частина феодальної верхівки не хотіла бачити на київському столі сина Малушина.
У 980 р. Володимир з варязьким військом, найнятим за власний кошт новгородських торговців, повертається в Новгород, виганяє з нього нового посадника і починає готуватися до походу Київ. Ярополка він попереджає: «Володимир іде на тебе, готуйся насупроти, битися». Щоб зміцнити своє становище та заручитися підтримкою полоцького князя Рогволода, Володимир посватався до його дочки Рогніди, але князівна у образливій формі відмовила йому. Розгніваний князь несподівано нападає на Полоцьк, вбиває князя з синами, а Рогніду насильно робить своєю дружиною.
Незабаром військо Володимира підійшло до столиці Русі та зупинилося на Дорогожичах. Тепер Володимир вирішив закликати на допомогу хитрість і підступність. Він підкупив воєводу Ярополка Блуда і той порадив своєму князеві тікати з Києва до невеликого містечка Родінь. Володимир без бою увійшов до Києва, а потім рушив на Родінь. І знову свою чорну справу зробив Блуд: умовивши Ярополка здатися і вийти до брата, він став винуватцем загибелі його від рук дружинників. Тепер ніхто не заважав Володимиру зайняти київський стіл, і 980 р. він «І став княжити Володимир у Києві один».
Новому князю дісталася нелегка спадщина: територія країни значно скоротилася (було втрачено весь степ і частину лісостепу); погіршилися відносини з Візантією (ганебний договір Святослава позбавив Русь низки переваг); навіть сама цілісність країни опинилася під загрозою (деякі племена хотіли відокремитися від Києва). До цього додалися ще й проблеми із найманцями, які прагнули контролювати Володимира. Однак і молодий князь виявив неабиякі дипломатичні здібності: частини воїнів він подарував земельні володіння і зробив їх своїми васалами, що залишилися відправив на південь воювати з Візантією.
Негайного рішення вимагало питання про межі Русі. У 981 р. Володимир вирушає у похід «до Ляхом», приєднує Псремишль, Черв'яків та «інші міста». 983 роком літопис датує повідомлення про похід на ятвягів. Вдалими були і походи князя на литву, радимичів, в'ятичів, булгар та хорватів. Усі ці походи значно посилили позиції Русі, визначили межі держави, у яких вона проіснує протягом кількох наступних століть.
Не меншої уваги вимагало й будівництво у Києві, де князь почав зводити нову фортецю — місто Володимира. Тепер дитинець столиці зайняв майже всю Старокиївську гору та сягнув площі 10 га. Було зведено просторі дерев'яні будівлі та величні кам'яні князівські палаци.
Закріпившись на великокнязівському престолі, Володимир розгорнув енергійну реформаторську діяльність, спрямовану на зміцнення Київської держави. Найважливішою була адміністративна реформа. Її суть полягала у ліквідації племінних князівств і перетворенні в удільні володіння. Русь була поділена на вісім таких володінь: Новгородське, Полоцьке, Турівське, Ростовське, Муромське, Тмутараканське, Володимирське та Древлянське. Якщо раніше у племінних землях правили представники місцевих династій, то відтепер князь став призначати посадників з числа довірених осіб або своїх синів, які, підростаючи, допомагали батькові керувати державою (тільки від семи офіційних дружин Володимир мав 12 синів). Ці правителі безпосередньо залежали від великого князя та виконували його волю.
З адміністративною була міцно пов'язана і військова реформа. Ліквідувавши збройні формування місцевих князів, Володимир почав роздавати землі (за умови військової служби їхніх власників) представникам різних верств населення. Поступово створювалася так звана «молодша дружина», яка надалі стала головною опорою великого князя. Одночасно в прикордонні починається будівництво маленьких міст-фортець: «І каже Володимир: се не добре є, що мало городів біля Києва. І став він городи зводити по Десні, і по Остру, і по Трубежу, і по Сулі, і по Стугні». За короткий час будуються міста Воєнь, Вітачів, Білгород, низка інших укріплених пунктів. Окрім міст, Володимир створює у Середньому Подніпров'ї принципово новий тип укріплень — багатокілометрові «Змієві вали»: земляні насипи, об'єднані в дев'ять оборонних ліній, які стали досить дієвим засобом захисту від кочівницького Степу.
Найбільше уславився Володимир релігійною реформою. На початку правління він намагався створити в Києві пантеон язичницьких богів, покликаний об'єднати місцеві культи та перетворити їх на єдину державну релігію. «...І поставив він кумири на пагорбі, поза двором теремним: Перуна дерев'яного, — а голова його була срібна, а вус — золотий, — і Хорса. і Дажбога, і Стрибога, і Сімаргла, і Мокош», — повідомляє літопис. Однак бажаних результатів це не дало. Язичницька релігія родового ладу не стала консолідуючим чинником країни. Молодій феодальній державі більш, ніж будь-яка інша релігія, підходило християнство з його монотеїзмом, ієрархією святих, розвиненим вченням про панування та покору та проповіддю про непротивлення злу.
Літописець наводить гарну легенду про «вибір віри» київським князем. Посланці Володимира вирушили «у Болгари», «у німці» та «в греки». Повернувшись, вони докладно розповіли князеві про обряди юдеїв, мусульман та християн. Особливе захоплення викликала у них «грецька» служба: «...і не знали ми, чи ми на небі були, чи на землі. Бо нема на землі такого видовища або краси такої».
Прискорили прийняття Руссю нової віри та політичні події у Візантії, де в 987 р. спалахнуло повстання проти співправителів Василя та Іоанна під проводом полководця Варди Фокн. Імператорський двір звернувся до Володимира за військовою допомогою. Останній погодився з умовою, що імператори видадуть свою сестру Ганну. Допомога Візантії було надано, але імператори не поспішали виконувати обіцянку. Тоді Володимир 988 р. після тривалої облоги захопив Корсунь — найбільше візантійське місто Північного Причорномор'я, і знову вимагав прибуття Ганни. Імператори зауважили, що шлюб неможливий до хрещення Володимира, і князь пообіцяв прийняти нову віру. Він довго вагався, поки, як розповідається в літописі, несподівано не захворіли очі. Лише після цього Володимир нарешті прийняв святе хрещення (під ім'ям Василя) і дивним чином "прозрів".
Одружившись з Ганною, він повернувся на Русь, де відразу почав насаджувати християнство як офіційну релігію. Більшість населення не хотіло приймати нову віру за наказом князя, і Володимир змушений був звернутися до примусових заходів. Мешканців столиці зігнали до Дніпра, де й відбувалося хрещення. Напередодні князь суворо попередив киян: «Якщо не з'явиться хто завтра на ріці — багатий, чи убогий, чи старець, чи раб, — то мені той противником буде». Силою назвали і Новгородців. Місцеві жителі говорили: «Путята хрестив мечем, а Добриня вогнем». Зрозуміло, примусове хрещення не могло відразу зробити людей справжніми християнами. Формально підтримуючи нову віру, вони часто не хотіли відмовлятися і від старої, потай молячись язичницьким богам. Таке двовірство ще довго викликало нарікання та гнів священнослужителів.
Після хрещення Володимир велів будувати християнські церкви в усіх містах Русі: «І поставив він церкву святого Василія Великого на пагорбі, де ото стояли кумири Перун та інші і де жертви приносили князь і люди»; «Перуна ж повелів він прив'язати коневі до хвоста і волочити з Гори по Боричевому узвозу на Ручай».
У 989 р. Володимир розпочинає будівництво митрополичого кам'яного храму — церкви Пресвятої Богородиці Десятинної, на яку було виділено десяту частину князівських доходів. Під її склепіннями Володимир розмістив привезені ним мощі Святого Климента, згодом у Десятинній церкві був похований і сам князь. При храмах створювалися школи, куди князь наказав віддавати дітей представників заможних верств населення на «навчання книжкове».
Важко переоцінити значення прилучення Русі до християнського світу. Церква швидко стала однією з найважливіших суспільно-політичних сил Русі по суті частиною самої держави. Вона впливала на культуру, побут та мораль, стимулювала поширення писемності та створення літописів, сприяла розвитку зв'язків з іншими християнськими країнами.
У другій половині правління Володимира Русь процвітала, вона досягла високого рівня військової могутності, економічної стабільності, відбувалося культурне піднесення. І лише у княжій родині не було згоди. У 1012 р. проти батька повстав Святополк, який княжив у Турові. Володимир швидко покінчив із заколотом, а сина посадив у в'язницю. У 1014 р. відмовився платити данину Києву Ярослав, князівський намісник у Новгороді. Розгніваний Володимир починає підготовку до походу на Новгород, але 15 липня 1015 р. раптово вмирає у своїй заміській резиденції в Берестовому. Смерть великого князя призвела до кривавої боротьби за владу між його синами, переможцем із якої вийшов Ярослав.
Цей контент створено завдяки Міністерству освіти і науки України