КНЯЗЬ АСКОЛЬД
(середина IX ст. — 882 р.)
В історії східнослов'янського світу IX століття, на середину якого доводиться завершення процесів становлення державності та формування феодальних відносин, стало дуже складним та переломним моментом. Відповідно до «Повісті минулих літ», у цей час існувало два ранньодержавні об'єднання: північне, з центром у Новгороді, де княжив варяг Рюрік, і південне, з центром у Києві. Київський стіл займав князь Аскольд – видатний державний діяч ранньосередньовічної Європи. Саме за його правління Київська держава переживає загальне піднесення, впевнено виходить на світову арену, стає важливим чинником тодішньої міжнародної політики. Аскольд прийняв титул кагану, який сприймався сучасниками як імператорський і свідчив про політичні амбіції київського володаря.
Хто ж такий князь Аскольд? Що ми знаємо про нього? Звідки він прийшов на київський стіл? Коли почав князювати? На жаль, літописні відомості про Аскольда не завжди відповідають дійсності, вони досить скупі, а часом і суперечливі. Більше того, майже завжди ім'я Аскольда згадується поряд з ім'ям його брата Діра. За повідомленням «Повісті минулих літ», Аскольд та Дір були дружинниками Рюрика, скандинавами за походженням. 862 р. вони захопили Київ і стали київськими князями. Однак у давнішому Київському літописному зводі жодних відомостей про прибуття Аскольда та Діра до Києва немає, лише згадується, що вони в ньому княжили. Історики мають вагомі підстави вважати Аскольда і Діра останніми представниками княжої династії, заснованої напівлегендарним Києм. Так, ще XV ст. польський хроніст Ян Длугош, знавець російських літописів, писав: «Після смерті Кия, Щека і Хорива їхні сини та племінники правили в російських землях, поки успадкування не перейшло до двох рідних братів Аскольда та Діра». Більшість сучасних дослідників поділяє цю думку і вважає Аскольда нащадком Кия. молодшим братом Діра, прямим та законним спадкоємцем київського престолу.
Князь Аскольд здійснив низку заходів, які сприяли зміцненню Київської держави. Здійснювалися численні походи, основним напрямом яких були південь та південний схід. Достеменно невідомо, в якому році Аскольд прийшов до влади, але вже у 852-853 роках. його дружина брала участь у боротьбі з арабами у Закавказзі, а 864 р. руське військо досягло берегів Каспійського моря. Велику увагу приділяв київський князь боротьбі з кочовим Степом. У Никоновському літописі (XVI ст.) знаходимо датований 864 р. запис про загибель сина Аскольда: «Убієн був від болгар Оскольдів син». Під «болгарами» тут слід розуміти тюркомовних кочівників, відомих під назвою «чорних», які кочували біля південних кордонів Русі. У 867 р. Аскольд рушив на печенігів, які почали витісняти з Нижнього Подніпров'я угорців. Похід був вдалим. "Побито безліч печеніг Оскольд і Дір", - повідомляє літописець. Непокоїв князя Аскольда стан північних рубежів: у 866 р. було здійснено переможний похід на кривичів.
Найбільше значення мали уславлені походи князя Аскольда проти Візантійської імперії та укладені з греками мирні угоди. Перший похід припадає на 860 р. Київське військо та флот несподівано оточили Константинополь і змусили імперську адміністрацію укласти мирний договір. Момент для блискавичного удару було обрано дуже вдало: навесні 860 р. імператор Візантії Михаїл на чолі 40-тисячного війська вирушив на війну з арабами, а візантійський флот відплив до острова Крит для боротьби з піратами. У столиці залишився невеликий гарнізон, який явно недостатній для оборони міських стін. Зовнішньополітичними труднощами та слабкістю імперії негайно скористався Аскольд. Поява досі небаченого грізного війська русичів не на жарт налякала жителів Царгороду. «Народ від країни Північної, і племена піднялися від країв землі, тримаючи лук і спис; вони жорстокі і немилосердні, голос їх шумить, мов море», — писав константинопольський патріарх Фотій в «Окружному посланні». У другій проповіді Фотій визнавав, що Візантія не змогла дати відсіч «варварам» — русам, які захопили «незліченні багатства». Греки змушені були сплатити київському кагану величезну контрибуцію та погодилися виплачувати данину, яка мала йти на утримання російських купців у Візантії. За словами венеціанського хроніста Іоанна Дьякона, переможці повернулися на Русь «з тріумфом».
Укладанням нової, також дуже вигідної для Києва, угоди увінчався напад Русі на Принцеві острови в Мармуровому морі в 863 р. Ця угода закладала економічне підґрунтя перебування російських купців і дипломатів у грецькій столиці.
У 866 р. Аскольд знову збирає військо і вирушає на двохстах кораблях до третього походу на Царгород. Але цього разу фортуна відвернулася від князя — несподівано вибухнула страшна буря. Нестор-літописець у «Повісті минулих літ» наводить легендарну історію про ці події: «Цар же важко увійшов у місто і з патріархом Фотієм всю ніч молився в церкві Святої Богородиці у Влахернах. І винесли вони з піснями знамениту ризу Пресвятої Богородиці, і вмочили в морі її полу. У той час було тихо, море було спокійне, і раптом піднялася буря з вітром, і величезні хвилі розкидали кораблі язичників-русів, і прибило їх до берега і переламало так, що мало їх од такої біди скинуті і додому повернулись». «І був у Києві великий плач», — констатує літописець.
Кілька років знадобилося князю Аскольду, щоб збудувати нові кораблі і зібрати сильне військо. У 874 р. русичі знову рушили на Константинополь. Але й цього разу битва не відбулася. Греки запропонували Аскольду мир. Було укладено новий договір, який максимально задовольняв інтереси київської сторони.
Походи на Візантію мали велике значення. Русь була визнана великою державою, гідною противницею імперії. Вона міцно утвердилася на узбережжі Чорного моря, яке в тодішніх документах називали навіть «Руським морем». На нову державу вимушені були зважати усі країни Середземноморського регіону.
Величезну увагу приділяв князь Аскольд і культурному розвитку своєї держави. Саме до його князювання належить перше хрещення Русі. Цей акт був не випадковим, а глибоко закономірною подією, підготовленою всім попереднім розвитком країни. На Русі вже давно були знайомі з Вірою Христовою. Ідеї християнства почали проникати у землі східних слов'ян ще перших століттях нової доби, а VIII-IX ст. християни становили вже досить помітний прошарок суспільства. Приймали християнство і окремі слов'янські володарі. Так, на початку IX ст. у Сурожі (сучасному Судаку) хрестився новгородський князь Бравлін.
Переможні походи на Візантію, безперечно, послужили поштовхом до Аскольдового хрещення Русі, відомості про яке містяться в грецьких (енцикліка патріарха Фотія, записи імператора Костянтина Багрянородного) і арабських (Ібн-Хордадбег, ал-Масуді) джерелах, а також в літописах - Никоновській, Густинській, Київському Синопсисі. Називаються різні дати цієї події: в одних джерелах ми знаходимо 860, в інших - 867. Достовірність хрещення русів в 60-х роках IX ст. у сучасників не викликала сумнівів, хоча укладачі так званої «Володимирової легенди» вилучили згадку про перше хрещення Русі з давньоруських хронік задля прославлення князя Володимира Святого.
Найбільш вірогідною датою першого хрещення Русі вчені все ж таки визнають 860 р. У 863 р. була утворена Російська митрополія, першим митрополитом якої став Михайло Сірін, спрямований на Русь (разом із шістьма єпископами) патріархом Фотієм у 862 р. У 60-ті роки IX в. християнство поширюється й інших слов'янських країнах — Болгарії, Моравії, Чехії, Словаччини, Південної Польщі.
Ніконівський літопис щодо 867 р. наводить цікаву розповідь про хрещення Русі при Аскольді та Дірі: русичі, нібито, збиралися хреститися, але погодилися на це лише переконавшись у божественній силі нової віри — святе Євангеліє не згоріло у вогні. «Це бачачи Русі здивуючись дивовижною силою Христовою і все хрестившись».
Християнство вплинуло на історичний розвиток наших предків: переосмислюються етичні цінності, засвоюється моністичне світосприйняття, на новий щабель піднімається давньоруська культура. При Аскольді у Києві з'являються перші кам'яні споруди, зведені досвідченими майстрами з Візантії. Розвиваються образотворче мистецтво та писемність, перекладаються церковні книги. Так, відомий слов'янський просвітитель Кирило Філософ бачив у Херсонесі взимку 860/861 р. «Євангеліє і Псалтир, писаними російськими письменами». Це було за кілька років до складання першої слов'янської абетки — глаголиці. Крім релігійної літератури, з'являються світські твори — літописи. Перша історична хроніка Русі, так званий «Літопис Аскольда», в основному була ідеологічним документом, покликаним визначити місце Київської держави в тодішньому світі. Було, навіть запроваджено особлива «руська ера» — літочислення, яким рахунок років вівся з 860 р., від дати прилучення Русі до християнству.
Князь Аскольд трагічно загинув у 882 р. внаслідок змови реакційної антихристиянської верхівки та ладозького воєводи Олега, який став правителем Північної Русі у 979 р., після смерті князя Рюрика. Формально на князівському столі сидів малолітній син Рюрика Ігор, а Олег був лише регентом. Втім, спритний і нерозбірливий у засобах регент не збирався задовольнятися роллю новгородського князя. Його приваблювали Київ та далекий Царгород. Через три роки після смерті Рюрика він організував похід на Південь. У 882 р., зібравши дружини варягів, чуді, словен, мері, весі та кривичів, Олег рушив старовинним шляхом «з варяг у греки». Дорогою він захопив міста Смоленськ і Любеч і посадив там своїх намісників (раніше ці міста були підпорядковані Києву).
По дорозі завойовника стояв Київ. «І прибули до гір київських, і довідався Олег, що Аскольд і Дір удвох княжать. І сховав він воїв у човнах, а інших позаду зоставив, і сам прийшов, несучи Ігоря малого. А підступивши під Угорське, сховавши воїв своїх, він послав до Аскольда й Діра сказати, що: «Ми — купці єсмо, ідемо в Греки од Олега і од Ігоря-княжича. Прийдіть-но оба до рідні своєї, до нас».
Аскольд же й Дір прийшли. І вискочили всі інші вої з човнів, і мовив Олег Аскольдові й Дірові: «Ви оба не є ні князі, ні роду княжого. А я єсмь роду княжого. — І винесли Ігоря. — А се — син Рюриків».
І вбили вони Аскольда й Діра, і віднесли на гору, і погребли Аскольда на горі, яка нині зветься Угорське і де ото нині Ольмин двір. А Дірова могила — за святою Ориною.
І сів Олег, князюючи, в Києві, і мовив Олег: «Хай буде се мати городам руським». І були в нього словени, і варяги, й інші, що прозвалися руссю. З цього моменту Київ став столицею об'єднаної Русі.
Є всі підстави вважати, що події 882 р. були ретельно сплановані та організовані боярською опозицією. Якби не це, навряд чи зміг Олег захопити добре укріплену столицю Південної Русі. Можливо також, що незадоволені політикою князя антихристиянські кола самі закликали Олега-язичника до Києва. Зі смертю Аскольда всі його починання зійшли на нівець. Русь була відкинута назад. Розпочався тривалий та драматичний період язичницької реакції. Зміна династії призвела також до відділення деяких «племінних» володінь від Києва та погіршення відносин із Візантією.
Князь Аскольд був похований на місці своєї мученицької смерті — у районі урочища Угорське, яке відтоді називають Аскольдовою могилою. Через 50 років княгиня Ольга спорудила там церкву Святого Миколая (під цим ім'ям Аскольд прийняв святе хрещення). Пізніше там було збудовано жіночий монастир, а в XII ст. - Чоловічий. У 1810 р. на Аскольдовій могилі було зведено невелику кам'яну церкву, яку в 1934 р. переробили під парковий павільйон. У 1998 р. церкву Святого Миколая відбудували і тепер належить греко-католицькій церкві.