КИЙ
(кінець V-VI в.)
Якщо Ви запитаєте «Звідки взялася земля Руська, хто в Києві почав першим княжити?», автор «Повісті минулих літ» Нестор пише: «Коли ж поляни жили особно і володіли родами своїми, — бо й до сих братів існували поляни і жили кожен із родом своїм своїх місцях, володіючи кожен родом своїм, — то було між них три брати: одному ім'я Кий, а другому — Щек, а третьому — Хорив і сестра їх — Либідь. І сидів Кий на горі, де нині узвіз Борич а Щек сидів на горі, яка нині зветься Щековицею, а Хорив — на третій горі, од чого й прозвалася вона Хоривицею. Зробили вони городок і на честь брата їх найстаршого назвали його Києвом, І був довкола города ліс і бір великий, і ловили вони тут звірину. Були ж вони мужами мудрими й тямущими і називалися полянами. Од них ото є поляни в Києві й до сьогодні.
Інші ж, не знаючи, говорили, ніби Кий був перевізником, бо тоді коло Києва перевіз був з тої сторони Дніпра. Тому й казали: "На перевіз, на Київ". Коли б Кий був перевізником, то не ходив би він до Цесарограда. А сей Кий княжив у роду своєму і ходив до цесаря. Не знаємо, щоправда, до якого, а тільки про те відаєм що велику честь, як ото розказують, прийняв він од того цесаря, - котрого я не знаю, як не знаю і при котрім він цесарі приходив туди.
А коли він вертався назад, то прийшов до Дунаю і вподобав місце, і поставив городок невеликий, і хотів тут сісти з родом своїм. Та не дали йому ті, що жили поблизу. Так що й донині називають дунайці городище те — Києвець. Кий же повернувся у свій город Київ. Тут він і скончав живоття своє. І два брати його, Щек і Хори і сестра їх Либідь тут скончалися». Ця розповідь поміщена у вступі до «Повісті минулих літ» серед подій кінця V — початку VI ст.
Ось, власне, і все, що повідомляє літописець ХІ ст. про засновника столиці давньоруської держави. Безумовно, Кий належить до найбільш загадкових та легендарних постатей східнослов'янської історії. Розповідь Нестора має виразно фольклорний характер. Адже Кий заснував Київ подібно до того, як Ромул — Рим, Кракус — Краків тощо. А заснування міста, землі чи народу трьома братами — найпоширеніший мотив в усній народній творчості багатьох народів світу. Невипадково багато вчених ставилися до історичності князя Кия скептично. В історіографії XIX – початку XX ст. набула поширення теорія «епонімного» міфу, згідно з якою літописне оповідання є вигадкою хроніста, який намагався пояснити виникнення назв київських гір Щекавиця і Хоревиця, а також річки Либідь. Літописцеві, водночас, був відомий і інший міф про засновника Києва, який підтверджував його просте походження: Кий був перевізником через Дніпро, і від дніпровського перевезення місто й отримало свою назву. Втім, Нестор Літописець відкидає цю версію і як головний доказ князівського походження Кия наводить розповідь про те, як він ходив до Константинополя і «велику честь прийняв від цісаря». Звичайно, літописцеві, який намагався знайти початок державності на Русі, могутній князь імпонував більше, ніж простий човняр. Останнім часом провідні історики також схильні вважати Кия історичною особистістю - військовим ватажком, вождем племінної групи полян, які проживали на території Середнього Подніпров'я. Археологічні дослідження у Києві виявили залишки укріплень та окремі знахідки, що дозволяють вважати реальним існування тут поселення вже у VI ст.
«Повість минулих літ» повідомляє деякі важливі деталі політичної біографії Кия. Перебуваючи у Константинополі, він прийняв «велику честь від цісаря»; спробував закріпитися в Нижньому Подунав'ї і навіть збудував там опорний пункт — «містечко Києвець». Але конфлікт із місцевими племенами зруйнував його плани, змусив князя відійти до Середнього Подніпров'я. Чи Нестор мав під рукою якісь письмові джерела, найімовірніше, він запозичив розповідь про Кия з народного переказу. Тому не дивно, що літописець не знає ні імені візантійського імператора, ні навіть приблизних відомостей про час, коли жив і діяв Кий.
У літописного оповідання виявилася цікава паралель. В «Історії Тарона» вірменського автора Зеноба Глака, який писав VIII ст., міститься схожа легенда. Там також діють три брати - Куар, Ментей і Хореан, які засновують у країні Палун на горах місто, назване на ім'я старшого з братів. Ця вірменська легенда настільки точно співвідноситься з українською, що можна вважати це запозиченою з Русі. Виходить, що у VII—VIII ст. слов'янська легенда про засновників. Києва проникла до Вірменії, де згодом була записана.
Вивчення літописної розповіді про Кия у контексті слов'яно-візантійських відносин VI ст. дозволило Б. Рибакову припустити, що прийняв Кий «велику честь» від імператора Юстиніана I (527-565 рр.). Саме у роки його правління відбувається активне просування слов'янських племен на Балкани. З творів візантійських істориків VI - початку VII ст. Відомо, що за Юстиніана візантійський уряд почав час від часу запрошувати слов'янських вождів із військовими загонами на службу, використовуючи їх головним чином для захисту кордонів по Дунаю. Можливо, до них належав і Кий. Дуже схожу з літописною розповіддю історію розповів придворний історик Юстиніана Прокопій Кесарійський. Він засвідчив, що імператор ласкаво обійшовся з антським (візантійські джерела VI-VII ст. називали східних та південних слов'ян антами) воєначальником Хільбудієм і доручив йому захищати північні кордони імперії. Але дунайські слов'яни напали на Хільбудію і не дозволили йому розташуватися табором на річці. Таким чином, у політичній та військовій діяльності Кия та Хільбудія ми бачимо чимало спільних рис. Дехто з істориків вважає, що це одна і та сама людина, тобто Кий виступає у творі Прокопія Кесарійського під ім'ям Хільбудій.
Можливо, якісь деталі політичної біографії Кия містяться у пам'ятнику візантійської літератури «Чудеса Дмитра Солунського», що відображає події першої половини VII ст. У цьому творі наводиться розповідь про те, як слов'янський вождь Кувер повстав проти тюрків-аварів, що поневолили його землю, і, зазнавши поразки, із залишками війська знайшов притулок у Візантії. Так само, як Кий, він відвідав імператора в Царгороді, отримав від нього бенефіцій у районі Верхнього Дунаю і збудував там укріплення, яке «Чудеса...» називають Керамісієвим табором, а літописи — Київцем. Згодом він спробував захопити якісь візантійські володіння і серед них багате місто Фессалоніка (Солунь), що спричинило сутичку з візантійською адміністрацією. У результаті він змушений був залишити Подунав'я.
У візантійських текстах Кий виступає під назвою Кувер. Мовники переконливо доводять, що слов'янське ім'я Кий походить від «Кув» («Kuj»). Етимологічно це ім'я пов'язане з терміном "кувати", а слово "кий" у слов'янській мові означало "молот". Чи немає тут на увазі божественний коваль? Адже Kuj у міфах індоєвропейських легенд був соратником бога-громовержця у боротьбі зі Змієм. Слов'янська легенда пов'язує виникнення Дніпра зі ковалем, який переміг Змія, який вимагав людських жертв: він запряг поваленого ворога в соху і зорав глибоку борозну, якою потік Дніпро.
Отже, з одного боку, Кий — міфологічний герой, родоначальник полян, який лише згодом у свідомості людей перетворився на першого князя, засновника міста; з іншого - реальний правитель, один з антських вождів, який жив наприкінці V - середині VI ст. (за іншою версією, у сер. VI - поч. VII ст.).
Але, незважаючи на суперечливість постаті Кия, його ім'я нерозривно пов'язане з історією заснованого ним міста, яке вже понад 1500 років височить на схилах Дніпра.