Видатні українські вчені у світовій науці

Яната Олександер Алоїзович (1888-1938), м. Миколаїв

Видатний український ботанік. Займався флористикою, захистом рослин і українською науковою ботанічною термінологією. Ще під час навчання (від 1906) на агрономічнім відділі Київського політехнічного інституту здійснює експедиції з обстеження рослинного світу Київської губернії. Його зацікавили народні назви рослин України, привертає увагу до цієї роботи Українського наукового товариства в Києві для створення української ботанічної термінології. 1910 р. одружується з Наталею Осадчою, чия родина мала патріотичні погляди народно-просвітницького й соціал-демократичного спрямування. Це вплинуло на світогляд вченого. Він доводив, що російська номенклатура рослин є чужа й незрозуміла українським селянам, що мають свої назви, вироблені народом упродовж віків. Самостійну роботу почав у Криму, організував наукове обстеження флори, обстоює потребу видання в Криму літератури українською й кримськотатарською мовами. Звинувачення в «українськім сепаратизмі» змушують 1913 р. переїхати до Харкова. Під час Першої світової війни секретар Революційного українського комітету Західного фронту, бере участь у виданні робітничої газети українських есдеків «Слово». Для Всеросійського з’їзду «з питань влаштування розумних розваг для населення» 1915 р. підготував реферат «Потрібні передумови для популяризації в нас природознавства й агрономії», де доводив, що різке зниження освітнього рівня українського народу зумовлено антиукраїнською політикою Російської імперії. 1917 р. повертається до Києва, зосереджується на науковій і навчально-освітній роботі, керує кафедрами ботаніки в університеті (тоді Вищий інститут народної освіти ім. М. Драгоманова) й у Політехнічному інституті. З часу створення ВУАН стає її працівником, очолює Українське ботанічне товариство, засновує «Український ботанічний журнал», очолює відділ боротьби з бур’янами в Українському інституті прикладної ботаніки, керує розвитком сільськогосподарської науки як учений секретар Сільськогосподарського комітету при Наркомземі України, редагує журнал «Вісник сільськогосподарської науки», організовує наукову діяльність заповідника «Асканія-Нова», очолює ботанічну секцію природничого відділу Інституту української наукової мови ВУАН. У передмові до проекту «Словника ботанічної номенклятури» (1928) підкреслено, що праці О. Янати найпридатніші до складання цього словника. Та запрацювала сталінська репресивна машина, яка перемелювала й праці українських вчених, і їх самих. Не врятував ученого й переїзд до Харкова, до Сільськогосподарського інституту, де він організував і очолив Інститут прикладної ботаніки й Інститут рослинництва. 1933 р. його арештували. Не простили йому й організації Першого всесоюзного з’їзду з охорони природи 1933 р., бо він суперечив сталінським планам індустріалізації й колективізації. Відданого пропагандиста охорони природи оголошено її шкідником. Його засудили на 5 років і заслали до «Соловецкого опытного производства». Там досліджував ґрунти й шкідників. Ні з ким не розмовляв. Після «вечері» лягав спати, вночі підіймався, витягав свої матеріали й працював над ними. Семен Підгайний писав: «Три місяці я спав поруч з професором і за цей час не чув від нього три слова. ...і так він жив, живлячись “баландою” й мріючи про відкриття способів боротьби з шкідниками рослин...» Перед закінченням терміну НКВС СРСР подовжив О. Янаті заслання ще на 5 років. Людей з високою національною свідомістю в СРСР вже ніколи на волю не відпускали. Його вивезли на Далекий Схід, у табір бухти Нагаєва, де 8 червня 1938 р. він помер. Сьогодні його наукові праці про рослинність Південної України й Криму, про ботанічну районізацію України, з ділянки насіннєзнавства й ґрунтознавства, про українську ботанічну термінологію не відомі навіть науковцям. Лише невелика частина його праць вийшла друком. Зокрема його визначник «Флора України» вийшов після його арешту й не під його прізвищем, а як перший том «Флори УРСР».