Видатні українські вчені у світовій науці

Яворський Матвій Іванович (1884-1937), с. Корчин, Львівщина

Видатний український історик. Доктор правничих наук (1912), доктор історичних наук (1928). 1929 р. здобув вчений ступінь доктора історії культури без захисту дисертації. Дійсний член ВУАН і член її Президії (1929). Навчався у Львівській гімназії. Вивчав право у Львівськім і Віденськім університетах. Закінчив юридичний факультет 1909 р. Вільно володів 9-ма мовами, мав глибокі знання з історії. Цікавився явищами соціально-економічного життя й історією правових систем в Україні. Займається науковою працею, знайомиться з визначними діячами науки й культури І. Франком, М. Драгомановим, М. Грушевським, М. Павликом. На початку Першої світової війни його мобілізують до австрійського війська, був старшиною. До Києва потрапляє з військом 1918 р. Служить при штабі. Потім в Українській Галицькій армії сотником. На початку польсько-радянської війни у травні 1920 р. частина бригад УГА перейшла на бік червоних. У них був і М. Яворський. Навіть очолив школу червоних старшин. У той час багато представників української інтелігенції повірили більшовицькій агітації: П. Тичина, В. Сосюра, О. Довженко, П. Панч, О. Вишня, М. Грушевський, В. Винниченко. Між них М. Яворський. 1920 р. вступає до КП(б)У, бере участь в організації Всеукраїнського інституту марксизму-ленінізму. По короткім перебуванні в Москві й Казані прибуває до Харкова, викладає історію в Інституті народної освіти. Якийсь час завідує Управою Укрнауки, очолює Товариство істориків-марксистів. Від 1925 р. дійсний член Київської марксистсько-ленінської кафедри при ВУАН, член Колегії комісаріату народної освіти. Перший в Україні запроваджує більшовицькі політичні дисципліни до наукових закладів. Один із перших запровадив курс лекцій «Ленін і національне питання». Попри активну політичну діяльність плідно працює на ниві науки. Видає брошуру «Історія клясової боротьби на Україні» (1920), серію праць, відомих насамперед як популярні підручники, - «Нариси історії України» у двох томах, «Коротка історія України» (1927), «Історія України в стислім нарисі» (три видання, 1928-1929). Пише праці про революційні рухи в Україні: «История революционного движения на Украине» (1922), «Революція на Україні в її головних етапах» (1923), «Нариси з історії революційної боротьби на Україні» у двох томах, «Україна в епоху капіталізму» (1924-1925) у трьох томах... А також статті у спеціалізованих збірниках і журналах. Коли впав у неласку влади М. Грушевський, М. Яворський очолює відділ історії ВУАН. Поділяючи марксистські погляди, він вважав, що за історичними долями, менталітетом, культурою й характером революційних подій Україна відрізняється від Росії. З початком репресій проти українців його звинувачують у націоналізмі, виключають з партії (1930). Він подає заяву про звільнення від обов’язків члена Президії ВУАН і секретаря Першого Відділення академії. Його праці вилучають з бібліотек, позбавляють звання академіка, 1931 р. заарештовують і засилають на Соловки. В заяві до керівництва НКВС (1935) він засуджує сталінське «правосуддя» й пише, що не збирається «перековуватися» й обожнювати «геніяльного... вождя всіх народів». Розстріляний 3 листопада 1937 р. на відзначення 20-х роковин Жовтневого заколоту в Медвеж’єгорську й закопаний у Сандормоху.