Видатні українські вчені у світовій науці

Юринець Володимир Олександрович (1891-1937), с. Олесько, Львівщина

Видатний український філософ. Досліджував історію марксистсько-ленінської філософії, філософію соціології й естетики. Аналізував (критично) сучасну буржуазну філософію. Доктор філософії, академік ВУАН (1929). Після закінчення львівської гімназії вступає до Львівського університету, 1910 р. змушений перевестися до Віденського після виступів з вимогою викладання українською мовою у Львівськім університеті. Далі навчався в Берлінському і Празькому університетах. Вивчав математику, знав 10 чужих мов. На початку Першої світової війни його мобілізують до австрійського війська. Потрапляє до російського полону, більшовицька агітація й ненависть до польських окупантів приводять його до Червоної армії. Редагує газети, стає політруком і членом КП(б)У (1920). З військом опиняється на Тернопіллі, працює в Галицькому ревкомі (створений 15 липня 1920 р. в Харкові за директивами Москви «уряд» Галицької Соціалістичної Радянської Республіки розпущено після підписання Ризького миру з Польщею 1921 р.). По тому його направляють у Московський інститут червоної професури, який закінчує, надрукувавши під час навчання наукову працю про німецького філософа Гуссерля. Його запрошують викладати філософію в Комуністичному університеті народів Сходу. Професор у Першім Московськім університеті й Інституті народного господарства. Переїздить до тодішньої столиці УРСР Харкова, керує кафедрою соціології в Українському інституті марксизму та філософсько-соціологічними дослідженнями. Поринає у вир українізації, досліджує соціологію мистецтв, бере активну участь у літературних дискусіях 1925-1928 рр. Друкує критичні статті проти Миколи Хвильового. Його книга «Павло Тичина. Спроба критичної аналізи» належить до найліпших робіт з глибинно-філософським розумінням поезії П. Тичини. Відкидає Шевченка й Франка за їхнє «проповідництво» й має Тичину за співця національної революції. Вбачає аналогію між П. Тичиною й П. Кулішем, проти чого виступила партійна критика, й книгу вилучили з обігу. Разом з тим він співредактор журналів «Більшовик України», «Прапор марксизму», член літературної організації «Західна Україна», виступає зі статтями в газетах і журналах «Под знаменем марксизма», «Червоний шлях», «Критика», «Літературний ярмарок», «Гарт», «Молодняк». Його обирають дійсним членом ВУАН. 1920-ті роки закінчуються, починається вакханалія критиканства й пошуків «ворогів народу». Й у вир цієї вакханалії потрапляє В. Юринець. Його звинувачують у філософському ревізіонізмі, ухилах в кантіанство, гегельянство й, звичайно, в «буржуазному націоналізмі» й навіть у плагіаті. 1932 р. ДПУ починає справу УВО для знищення інтеліґенції Західної України, до якої належав і В. Юринець. А постанова ЦК КП(б)У, підготована Постишевим, ухвалила: «Потвердити виключення з лав осередка Інституту червоної професури філософа Юринця як прихильника буржуазної філософії, філософського обгрунтування яворщини, лжевченого, плагіатора. Поставити питання перед відповідними органами про виключення Юринця зі складу академіків ВУАН». З ученим було покінчено. Та він був ще на волі, коли 1933-1937 рр. українську філософську школу було погромлено, філософів репресовано, Інститут філософії зліквідовано. Вченого заарештовано 22 липня 1937 р. й засуджено до розстрілу (невідомо яким судом) 1 листопада того ж року. Розстріляно через 3 дні. Його тлінні останки лежать у Биківнянськім лісі.