Видатні українські вчені у світовій науці

Ушинський Костянтин Дмитрович (1823-1871), м. Тула, Росія

Визначний український педагог з шереґу першорядних педагогів світу. Старший син українського дрібномаєткового шляхтича, який після звільнення через хворобу з військової служби у званні підполковника був службовцем у різних містах, включаючи Тулу, де й народився Костянтин. Потім родина переїздить до Полтави, далі - до Новгорода-Сіверського, де народилися ще 2 синів. Садиба Ушинських - за містом на високому березі Десни - радувала дитячі душі гарними краєвидами, про що він багато писав у спогадах. Мати Любов Степанівна (з українського шляхетського роду Капністів) сама виховувала й навчала сина. Рано померла, йому було 12. Подальше виховання, як він писав пізніше, «...у бідній повітовій гімназії маленького містечка Малоросії Новгорода-Сіверського було в навчальному стосунку не нижче, а навіть вище того, яке в той час здобували в багатьох інших гімназіях». Чудово знав і любив українську мову й наголошував її значення для виховання: «...у кожного народу своя особлива національна система виховання, своя особлива мета й особливі засоби досягнення цієї мети...» 1840 р. вступає на юридичний факультет Московського університету. 1844 р. Рада університету присуджує йому ступінь кандидата юриспруденції. Від 1846 р. професорує в Ярославському Демидовському юридичному ліцеї. Лекції захоплюють слухачів. Посилення реакції змушує його покинути ліцей. Наступна робота дрібним службовцем і журналістом «Современника» не була його покликанням. Від 1855 р. він викладач, а далі інспектор у Гатчинськім сирітськім інституті. Й тут він знаходить своє - активну участь у розв’язанні найважливіших суспільних проблем виховання й навчання. З’являються перші педагогічні праці «Про користь педагогічної літератури», «Три елементи школи». 1861 р. видає книгу для читання в родині й школі «Дитячий світ». Він фундатор нової народної школи. Підручник для початкової школи «Рідне слово» витримав 150 видань. Однією з основ народности вважав мову - найліпший виразник духовної культури народу: «Відберіть у народу все - і він усе зможе повернути; але відберіть мову - і він ніколи більше не створить її...» Свої ідеї виховання й навчання він втілює в Смольнім інституті, докладно обґрунтовує своїми працями, перебуваючи на лікуванні у Швайцарії. Там пише капітальну працю «Педагогічна антропологія». 1868 р. видає перший том класичного твору «Людина як предмет виховання», наступного року - другий том. К. Ушинський вважав: «Виховання, якщо воно бажає щастя людині, має виховувати її не для щастя, а готувати для праці життя». Повернувшися до С.-Петербурґа, докладає всіх зусиль для написання останнього, третього, тому своєї праці. Та здоров’я різко погіршується. Їде лікуватися до Криму навесні 1868 р., доїхав лише до Києва й літо перебув у хуторі Богданка своєї дружини Надії Семенівни. Після зими в Петербурзі в лютому 1870 р. їде лікуватися до Італії, та дістався лише Відня, захворів і повернувся до Криму. З вересня цього ж року - в Богданці, де його застала страшна звістка про трагічну загибель старшого сина. Після цієї трагедії придбав будиночок у Києві, здійснив давню мрію оселитися цілою родиною (мали двох дочок і двох синів) на Батьківщині. Та хвороба проґресувала. У жовтні 1870 р. разом із синами поїхав до Криму, в дорозі захворів на запалення легенів і зупинився в Одесі. До нього приїздять дружина й дочки. Він попрощався з рідними й 3 січня 1871 р. тихо помер. Тіло перевезли до Києва й поховали у Видубицькому монастирі. Так рано пішов з життя великий педагог, учитель педагогів не лише російських, українських, а й болгарських, вірменських, грузинських, татарських, фінських...